Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у складі:

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 16 вересня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2008 року щодо ОСОБА_1,

цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Львова, в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК України на 9 років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 15 і п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 15 і п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Питання про речові докази вирішено в порядку, визначеному ст. 81 КПК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 31 липня 2007 року близько 22-ї години 20 хвилин, на кухні квартири АДРЕСА_1, в якій він проживав, будучи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків, що виникли між ним та ОСОБА_2, з метою вбивства останнього умисно завдав йому удар кухонним ножем в ліву частину грудної клітки, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Проте з причин, що не залежали від його волі, цей злочин не довів до кінця, оскільки в конфлікт втрутилася ОСОБА_3 і потерпілому вдалося залишити квартиру, та йому було врятовано життя внаслідок вчасно наданої медичної допомоги.

Згодом, розгнівавшись на ОСОБА_3, яка стала сварити ОСОБА_1 за його злочинні дії щодо її чоловіка, засуджений з метою вбивства ОСОБА_3 завдав останній удар цим же кухонним ножем у ліву частину грудної клітки, спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження, але злочин до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпіла вибігла на сходову клітку, де вже знаходилися сусіди.

Цим вироком ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням за ч.2 ст. 15 і п.1 ч.2 ст. 115 та ч.2 ст. 15 і п.9 ч.2 ст. 115 КК України у вчиненні замаху на умисне вбивство двох і більше осіб з метою приховати раніше вчинений ним злочин.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи доведеності винуватості засудженого та правильність кваліфікації його дій, просить вирок щодо ОСОБА_1 змінити, посилаючись на те, що відповідно до вимог ч.3 ст. 68 КК України суд не вправі був призначити засудженому за ч. 2 ст. 15 і п.13 ч.2 ст. 115 КК України покарання, яке за своїм розміром перевищує 10 років позбавлення волі.

За змістом касаційної скарги, засуджений ОСОБА_1 посилається на те, що він не мав умислу на вбивство потерпілих. Твердить, що завдав удар ОСОБА_2, захищаючись від нападу останнього, а коли це побачила ОСОБА_3, вона спочатку вдарила його каструлею по голові, а потім намагалася ще й вдарити його трубою. Захищаючись, він завдав її один удар ножем. Вважає, що судовий розгляд справи проведене однобічно, необ'єктивно, а призначене йому покарання не відповідає ступіні тяжкості вчиненого злочину внаслідок суворості.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав касаційну скаргу, пояснення прокурора Казнадзея В.В. про відсутність у справі доказів на підтвердження того, що засуджений діяв з прямим умислом на позбавлення життя потерпілих, що є підставою для перекваліфікації дій ОСОБА_1 на ч. 1 ст. 121 КК України й часткового задоволення касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному поданні й скарзі, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні 31 липня 2007 року злочину щодо потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_3, унаслідок чого кожному з них було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений наведеними у вироку доказами, які суд належним чином дослідив.

Так, ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав, що саме він при сварці завдав ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по одному удару ножем.

Такі показання засудженого підтверджені показаннями потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та безпосереднього очевидця цих подій - свідка ОСОБА_4.

Відповідно до висновків судово-медичних експертиз, ОСОБА_3 було спричинено проникаюче в плевральну порожнину лівої половини грудної клітки поранення, а ОСОБА_2 - одне поранення лівої половини грудної клітки з проникненням у плевральну і черевну порожнини та ушкодженням діафрагми і шлунку, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень й утворилися від дії клинка ножа в ніч на 1 серпня 2007 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також наголошує на тому, що саме він завдав удари ножем потерпілим, але стверджує, що діяв у стані необхідної оборони з перевищенням її меж.

Аналогічні твердження засудженого у судовому засіданні всебічно, повно та об'єктивно перевірені судом і спростовані наведеними у вироку доказами.

Як убачається з показань потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4, які вони незмінно давали упродовж всього досудового слідства та судового розгляду справи, ніхто з них не вчиняв і не намагався вчинити жодних посягань на заподіяння засудженому будь-яких тілесних ушкоджень.

Під час досудового слідства ОСОБА_1 також не посилався на такі обставини.

У матеріалах справи відсутні і будь-які дані на підтвердження показань засудженого про вчинення потерпілими суспільно-небезпечного посягання на його життя чи здоров'я, а тому суд обґрунтовано визнав надуманими показання ОСОБА_1 про те, що в момент застосування ножа він перебував у стані необхідної оборони.

Разом з тим, доводи ОСОБА_1 про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілих, ґрунтуються на матеріалах справи, а тому заслуговують на увагу.

Обґрунтовуючи наявність у засудженого умислу на вбивство потерпілих, суд у вироку послався на те, що ОСОБА_1 умисно наносив їм удари ножем в ділянку розташування життєво-важливих органів, а згодом шкодував, що не позбавив їх життя.

При цьому суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 15 і ч.1 ст. 115 та ч.2 ст. 15 і п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, послався на те, що засуджений виконав усі дії, які вважав необхідними для вбивства потерпілих, але не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі. Зокрема, на те, що в конфлікт між ОСОБА_1 й ОСОБА_2 втрутилася ОСОБА_3, а останню не вбив через те, що, побачивши сусіда на сходовій клітці, куди вибігла потерпіла, засуджений повернувся в свою квартиру.

Разом з тим, судом не було враховано, що ОСОБА_1 обмежився нанесенням одного удару ножем ОСОБА_2, хоча той продовжував стояти на ногах, і до приходу на кухню ОСОБА_3 й ОСОБА_4. пройшов певний проміжок часу. Тобто, за наявності прямого умислу на вбивство потерпілого засуджений мав час і змогу довести цей злочин до кінця.

Не переконливим є посилання суду на те, що ОСОБА_1 не вбив ОСОБА_2 з причини втручання у конфлікт ОСОБА_3, оскільки за показаннями ОСОБА_2, ОСОБА_3 й ОСОБА_4. ніхто з них не чинив активних дій, які б перешкодили засудженому діяти на власний розсуд.

Про це свідчить і та обставина, що невдовзі ОСОБА_1 тим же ножем завдав удар ще й ОСОБА_3

При цьому суд, зазначивши у вироку, що такі дії засуджений вчинив з метою вбивства останньої, вийшов за межі пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення, відповідно до якого в даному випадку він діяв з метою умисного вбивства своєї дружини - ОСОБА_4. ( за цим обвинуваченням засудженого виправдано за відсутністю в його діях складу злочину), яка від цього удару ухилися, внаслідок чого було завдано удар ножем ОСОБА_3 (т.3 а.с. 39)

Про такі обставини заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3 свідчать показання останньої та свідка ОСОБА_4.

Колегія суддів не може погодитись й з висновком суду, що ОСОБА_1 не довів до кінця свій умисел на вбивство ОСОБА_3 через те, що на сходовій клітці, куди вибігла потерпіла, перебував сусід, виходячи з наступного.

Як убачається з показань свідка ОСОБА_5, він не втручався і не мав наміру втручатися у конфлікт між засудженим та потерпілими.

За показаннями ОСОБА_3 і ОСОБА_2, у той час, як вони одні перебували на східцях в очікуванні приїзду швидкої допомоги, повз них пройшов засуджений, спілкувався з ними для з'ясування місця знаходження його дружини, але жодних насильницьких дій щодо них вже не вчиняв.

Ці дані свідчать про помилковість висновків суду про те, що засуджений не довів свій умисел на умисне вбивство потерпілих до кінця з причин, які не залежали від його волі.

Ураховуючи наведене, всі обставини вчинення злочину, спосіб заподіння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 й ОСОБА_3, поведінку засудженого і потерпілих, яка передувала події, та після неї, їх відносини, колегія суддів вважає, що засуджений, завдаючи потерпілим ударів ножем, усвідомлював, що спричиняє їм тяжкі тілесні ушкодження, але не мав умислу на їх вбивство, а тому його дії необхідно перекваліфікувати з ч.2 ст. 15 і ч.1 ст. 115 та ч.2 ст. 15 і п. 13 ч.2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України з призначенням покарання в межах санкції цього закону.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора та касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2008 року щодо ОСОБА_1 змінити - перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 15 і п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України і призначити за цим законом ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

У решті цей вирок залишити без зміни.