Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 9 вересня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на вирок Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 19 листопада 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 7 лютого 2008 року щодо ОСОБА_2

Зазначеним вироком

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

раніше не судимого,

- засуджено за ч.2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік з покладенням на підставі ст. 76 КК України обов'язку не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь:

- ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 17000 грн.;

- на користь Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 145 грн. 30 коп. судових витрат за проведення авто-технічної експертизи.

Цивільний позов прокурора про відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_3 залишено без розгляду.

ОСОБА_2 засуджено за те, що 21.06.2007 року близько 11 год., керуючи автомобілем "Лексус" і рухаючись вул. Ізмаїльською в м. Білгород-Дністровський у бік виїзду з міста, порушив вимоги п. п. 1.3, 14.6, 18.4 Правил дорожнього руху України і здійснив обгін на нерегульованому пішохідному переході, в результаті чого вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_3, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 7 лютого 2008 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

У касаційній скарзі представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 доводить, що суд належним чином не мотивував, чому він не призначив ОСОБА_2 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, та безпідставно звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням. Стверджує, що суд усупереч вимогам закону залишив цивільний позов прокурора без розгляду та необґрунтовано вказав у вироку про відшкодування ОСОБА_2 матеріальної шкоди та оплати лікування потерпілого ОСОБА_3 Зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу з порушенням вимог закону. З огляду на це, просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати у зв'язку з м'якістю призначеного йому покарання та неправильним вирішенням цивільних позовів, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника із запереченнями проти касаційної скарги, думку прокурора про часткове задоволення касаційної скарги представника потерпілого ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Доведеність винуватості у вчиненні злочину і правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не заперечуються.

Відповідно до п. п. 7, 8 ст. 384 КПК України касаційні скарги на судові рішення, зазначені в ч.2 ст. 383 КПК України, мають право подати потерпілий та його представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції, а цивільний позивач або його представник - у частині, що стосується вирішення позову.

Однак, як видно зі справи та касаційної скарги, представник потерпілого й цивільного позивача порушив цю норму закону та вийшов за межі вимог, заявлених ним в суді першої інстанції.

Зокрема, представник неповнолітнього потерпілого і цивільного позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не вправі була порушувати в касаційній скарзі питання про безпідставність залишення судом без розгляду цивільного позову прокурора про відшкодування витрат медичному закладу на стаціонарне лікування ОСОБА_3, оскільки оспорювати рішення суду в цій частині міг лише прокурор.

Окрім того, як убачається з матеріалів справи, ні на досудовому слідстві, ні в суді сама ОСОБА_4 не заявляла цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, стверджуючи, що матеріальних претензій до ОСОБА_2 не має, та не оспорювала його показань про те, що він сплачував кошти на лікування її сина, добровільно відшкодував заподіяну матеріальну шкоду.

Тому доводи касаційної скарги представника потерпілого про неправильність вирішення судом цивільного позову прокурора та про безпідставність зазначення у вироку про відшкодування засудженим заподіяної матеріальної шкоди слід залишити без розгляду.

Правильність вирішення судом цивільного позову у частині відшкодування моральної шкоди у касаційній скарзі не заперечується.

При призначенні покарання ОСОБА_2 суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який є студентом, позитивно характеризувався, злочин учинив вперше, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодовував заподіяну злочином матеріальну шкоду та обіцяв продовжувати відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_3 до його повного видужання. Також суд взяв до уваги, що у судовому засіданні представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_4 просила суд не позбавляти волі ОСОБА_2 (а.с.167 зворот).

У засіданні суду касаційної інстанції засуджений та його захисник пояснили, що стан здоров'я потерпілого ОСОБА_3 покращився, йому засудженим було придбано санаторно-курортну путівку на оздоровлення в дитячому санаторії, від чого представник потерпілого відмовився, а сам ОСОБА_2 продовжує навчання на 5 курсі Одеського національного політехнічного університету й вживає заходів для відшкодування заподіяної моральної шуоди. На підтвердження цих обставин суду надано відповідні документи.

За таких обставин у колегії суддів немає підстав вважати необґрунтованим рішення суду про призначення ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами із застосуванням ст. 75 КК України та звільненням його від відбування основного покарання з випробуванням.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги представника потерпілого і скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 за м'якістю призначеного йому покарання.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 395 КПК України колегія суддів вважає необхідним виключити з судових рішень щодо ОСОБА_2 покладення на нього на підставі ст. 76 КК України обов'язку не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, оскільки за вимогами п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України передбачено обов'язок отримання дозволу тільки у разі виїзду за межі України на постійне проживання.

Таким чином, суд помилково поклав на ОСОБА_2 обов'язок, не передбачений ст. 76 КК України, тобто неправильно застосував у цій частині кримінальний закон.

На підставі викладеного, прийняті щодо ОСОБА_2 судові рішення підлягають зміні.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_3 і цивільного позивача - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

У відповідності до ст. 395 КПК України вирок Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 19 листопада 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 7 лютого 2008 року щодо ОСОБА_2 - змінити: виключити покладення на нього на підставі ст. 76 КК України обов'язку не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи.

У решті судові рішення залишити без зміни.