Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 4 вересня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника Генерального прокурора України на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2007 року щодо ОСОБА_1.

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України на п'ять років обмеження волі, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_1. визнано винним у тому, що він, за обставин, викладених у вироку, 23 березня 2007 року вчинив з необережності вбивство свого сина ОСОБА_2.

У касаційному поданні прокурор посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону. Зокрема, у поданні йдеться про те, що дії ОСОБА_1 неправильно кваліфіковані судом за ч.1 ст. 119 КК України, крім того, на порушення вимог ч. 3 ст. 61 КК України, засудженому, який досяг пенсійного віку, призначено покарання у виді обмеження волі.

Твердить прокурор і про те, що неправильна кваліфікація дій ОСОБА_1, неврахування ступеня тяжкості вчиненого злочину потягли за собою призначення засудженому надмірно м'якого покарання.

Прокурор просить вирок місцевого суду скасувати, а справу - направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора, який підтримав подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, призначивши ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі, суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується до осіб, що досягли пенсійного віку, а, як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 на момент постановлення вироку виповнилося 66 років.

Доводи касаційного подання щодо неправильної кваліфікації судом дій ОСОБА_1. за ч.1 ст. 119 КК України та призначення винному у зв'язку з цим надмірно м'якого покарання не ґрунтуються на законі.

Так, згідно зі ст. 275 КПК України розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 було пред'явлене обвинувачення за ч.1 ст. 119 КК України. У судовому засіданні ні прокурор ні потерпіла не заявляли клопотань про пред'явлення ОСОБА_1 іншого обвинувачення, як це передбачено ч.1 ст. 276 КПК України.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи, не ставив питання про зміну обвинувачення у суді відповідно до вимог ст. 277 КПК України, а підтримував пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч.1 ст. 119 КК України.

За таких обставин вирок щодо ОСОБА_1. підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні винному покарання.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2007 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу - направити на новий судовий розгляд.