Колегія суддів судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 26 серпня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1

За вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2007 року

засуджений за ч. 2 ст. 367 КК України на 2 роки позбавлення волі і, згідно ст. 69 КК України, без призначення додаткового покарання та без штрафу.

На підставі п. "г" ст. 1 Закону України від 19 квітня 2007 року "Про амністію" суд вирішив звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання.

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у службовій недбалості, що завдала тяжких наслідків охоронюваним законом державним та громадським інтересам, вчиненій при наступних обставинах.

Працюючи на посаді начальника земельного відділу Снятинської міської ради, при оформленні документації на приватизацію гр. ОСОБА_2 земельної ділянки, яка вже була приватизована її чоловіком, засуджений належним чином не перевірив надану землевпорядною службою відповідну документацію на цю ділянку і підписав проект додатків на приватизацію указаної ділянки, площею 0,67 га., та подав їх на сесію міської ради при тому, що він сам повинен був зробити заміри земельної ділянки та інші відповідні дії.

Крім того, при оформленні договорів оренди на земельні ділянки для суб'єктів підприємницької діяльності засуджений не достатньо контролював діяльність своїх підлеглих щодо встановлення розміру орендної плати і сам неналежним чином оформив два договори на ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зазначивши у цих договорах орендну плату в розмірі 1%. У той же час, згідно відповідного нормативного акту розмір оренди передбачав ставку до 10%. В результаті цих дій засудженого було заподіяно шкоду в розмірі 65 214 грн.

Вироком апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2008 року указаний вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року було скасовано і постановлено новий, за яким, залишивши призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання, апеляційний суд на підставі ст. 75 КК України вирішив звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік і поклав на нього ряд обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, посилаючись на допущене апеляційною інстанцією істотне порушення кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційному поданні доводи, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення цього подання з наступних підстав.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд прийшли до висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, який кваліфіковано за ч.2 ст. 367 КК України. Правильність цих висновків у касаційному поданні прокурора не оспорюється.

Із змісту ухвали апеляційного суду та матеріалів справи видно, що прокурор у своїй апеляції оспорював лише питання правильності застосування судом першої інстанції амністії і не ставив під сумнів висновки суду щодо обставин вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій. Тому, колегія суддів вважає, що викладення апеляційним судом у вироку формулювання обставин вчинення неправомірних дій без їх деталізації, по даній справі не вплинуло на правильність прийнятого апеляційною інстанцією рішення.

Крім того, приймаючи до уваги формулювання обвинувачення, визнаного доведеним і викладеним у вироку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що згідно ст. 365 КПК України апеляційний суд не мав права досліджувати і перевіряти питання, які стосуються місця, часу, способу та інших обставин вчинення злочину.

Правильність таких формулювань, викладених у вироку судом першої інстанції, у касаційному поданні не оспорюється.

Не оспорювались в апеляції прокурора питання правильності застосування судом першої інстанції положень ст. 69 КК України щодо додаткового покарання.

Разом з тим, як видно із мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, вирішення питання про не призначення ОСОБА_1 передбаченого санкцією ч.2 ст. 367 КК України додаткового покарання є аргументованим, обґрунтованим і відповідає положенням, передбаченим у ст. 69 КК України.

Враховуючи це, посилання прокурора на незаконність вироку апеляційного суду у зв'язку з незастосуванням додаткового покарання у виді позбавлення ОСОБА_1 права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю є безпідставним.

Таким чином, приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що з тих підстав, які наведені у касаційному поданні прокурора, це подання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення.