Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у складі:

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 19 серпня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 на вирок Апеляційного суду Луганської області від 4 квітня 2008 року щодо останнього,

вироком Стахановського міського суду Луганської області від 27 грудня 2007 року

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця та жителя м. Стаханова Луганської області, раніше не судимого,

засуджено:

- за ч.2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки;

- за ч. 3 ст. 135 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_3 покладені обов'язки повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та періодично з'являтися для реєстрації в ці органи.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_3 Г. на користь:

- потерпілого ОСОБА_1 6689 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та моральної - 10000 грн.;

- 1-ої міської лікарні м. Стаханова - 3898 грн. 23 коп. на відшкодування витрат, пов'язаних з лікуванням потерпілого ОСОБА_1;

- на користь НДЕКЦ при УМВС України в Луганській області - 557 грн. 89 коп. на відшкодування судових витрат, пов'язаних з проведенням експертиз.

Згідно з вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим та засуджено за те, що він 07 жовтня 2006 року близько 23 години, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем "ВАЗ-2101", порушив вимоги п. п. 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України. Порушення правил безпеки дорожнього руху полягало в тому, що він, рухаючись вулицею Тельмана у м. Стаханові Луганської області зі швидкістю приблизно 100 км/годину, не обрав безпечної швидкості руху транспортного засобу, не справився з керуванням, виїхав за межі проїжджої частини, де вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_1 Продовжуючи рух, також вчинив наїзд і на пішохода ОСОБА_4.

У результаті наїзду ОСОБА_1 було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, а у ОСОБА_4. тілесних ушкоджень виявлено не було.

Після наїзду ОСОБА_3 автомобіль не зупинив, не вжив заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим і з місця дорожньо-транспортної пригоди втік. Тобто свідомо залишив без допомоги потерпілого ОСОБА_1, якого він сам поставив у небезпечний для життя стан, що спричинило тяжкі наслідки.

За апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та потерпілого ОСОБА_1, вирок місцевого суду в частині призначення засудженому покарання із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України скасовано Апеляційним судом Луганської області, яким постановлено свій вирок від 4 квітня 2008 року. Цим вироком ОСОБА_3 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на 5 років волі із позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки; за ч. 3 ст. 135 КК України на 4 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_3 у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та просить їх змінити й перекваліфікувати дії ОСОБА_3 із ч. 3 на ч.1 ст. 135 КК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 посилається на те, що апеляційний суд не в повній мірі врахував сукупність всіх обставин, які пом'якшують покарання, а саме те, що ОСОБА_3 раніше не судимий, повністю визнав свою вину у вчиненому злочині та частково відшкодував заподіяну шкоду потерпілому ОСОБА_1, щиро покаявся, за місцем роботи й проживання характеризувався позитивно, наявності на його утриманні малолітньої дитини та дружини, яка не працює у зв'язку з народженням дитини й перебуває на лікуванні в психіатричній лікарні, а тому вважає призначене йому апеляційним судом покарання надмірно суворим. Крім того, вважає, що суд, задовольняючи позов потерпілого про відшкодування моральної шкоди, не в повній мірі врахував скрутне матеріальне становище засудженого. Просить вирок апеляційного суду змінити та призначити йому покарання, не пов'язане із позбавленням волі, й зменшити розмір стягнення на відшкодування моральної шкоди.

Засуджений ОСОБА_3 у своїй касаційній скарзі висловлює аналогічні доводи та прохання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Ковтун Н. Я. на підтримання касаційного подання, пояснення захисника ОСОБА_2, який вважав, що судові рішення щодо ОСОБА_3 належить скасувати, а справу направити для провадження додаткового розслідування, думку потерпілого ОСОБА_1 та прокурора про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання та скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, а подання належить задовольнити з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, відповідають фактичним обставинам справи, засудженим та прокурором не оспорюються і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом досліджено всебічно, повно й об'єктивно, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни вироку у цій частині, як про це про це просить захисник.

Дії ОСОБА_3 за ч.2 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно.

Що ж до кваліфікації дій засудженого за ч.3 ст. 135 КК України, то вона є неправильною.

Як убачається з матеріалів справи, в результаті наїзду автомобілем під керуванням ОСОБА_3 на пішоходів ОСОБА_4 втратив свідомість, а ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Тобто по справі встановлено, що потерпілі після наїзду перебували в небезпечному для життя стані і були позбавлені можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, в який їх поставив водій ОСОБА_3, який був зобов'язаний піклуватися про них і мав змогу надати їм допомогу. Але всупереч вимогам закону і Правил дорожнього руху, засуджений після наїзду на пішоходів не зупинився на місці дорожньо-транспортної пригоди та не вжив жодних дій, спрямованих на з'ясування їх стану і надання їм допомоги, чим завідомо залишив їх у небезпеці.

У той же час в діях засудженого немає такої кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченої ч.3 ст. 135 КК України, як залишення в небезпеці особи, що спричинило тяжкі наслідки, оскільки тяжкі тілесні ушкодження у потерпілого ОСОБА_1 настали внаслідок наїзду, а не в результаті залишення його в небезпеці. Тобто, немає підстав вважати, що залишення потерпілих в небезпеці потягло тяжкі наслідки.

З урахуванням викладеного, зазначені дії засудженого утворюють склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 135 КК України, і потребують кваліфікації за цим законом у сукупності з кваліфікацією за ч.2 ст. 286 КК України.

Призначаючи ОСОБА_3 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують покарання, й навів у вироку переконливі мотиви прийнятого рішення.

Зокрема, до обставин, що обтяжують покарання засудженого апеляційний суд правильно відніс учинення ним злочину в стані алкогольного сп'яніння, в якому той знаходився під час керування транспортним засобом, що є грубим порушенням Правил дорожнього руху України.

Також апеляційним судом ураховано й ті дані й обставини, на які є посилання в касаційних скаргах, зокрема, щире каяття засудженого, позитивну характеристику, те, що він уперше притягується до кримінальної відповідальності та частково відшкодував матеріальні збитки, має на утриманні малолітню дитину й дружину, яка потребує лікування.

Урахувавши наведені вище обставини в їх сукупності, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі, яке за своїм розміром не перевищує двох третин максимального строку покарання, передбаченого санкцією цього закону.

Таке рішення суду відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав вважати його несправедливим через суворість немає. Тому доводи касаційних скарг про те, що ОСОБА_3 призначено покарання без дотримання вимог закону, є безпідставними.

Цивільний позов вирішено відповідно до вимог цивільного і кримінально-процесуального законодавства з наведенням підстав для частково задоволення позову потерпілого ОСОБА_1 про відшкодування заподіяної йому злочином моральної шкоди. З висновками суду у цій частині погоджується і колегія суддів.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.

На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засудженого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Касаційне подання прокурора задовольнити. Вирок Стахановського міського суду Луганської області від 27 грудня 2007 року та вирок Апеляційного суду Луганської області від 4 квітня 2008 року щодо ОСОБА_3 змінити й перекваліфікувати його дії з ч.3 на ч.1 ст. 135 КК України, призначивши ОСОБА_3 за цим законом покарання у виді позбавлення волі на 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 286 та ч.1 ст. 135 КК України визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на 5 років з побавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

У решті вирок Апеляційного суду Луганської області від 4 квітня 2008 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.