Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 серпня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2007 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, білоруса, громадянина України, проживаючого у АДРЕСА_1, раніше судимого 30 грудня 1997 року Гірницьким районним судом м. Макіївки Донецької області за ст. 94 КК України 1960 року на 9 років позбавлення волі, звільненого 5 листопада 2004 року умовно-достроково на 1 рік 9 місяців 13 днів, -

засуджено за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Як визнав суд, ОСОБА_1, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, знову вчинив умисне вбивство за таких обставин.

Так, у період часу з 2 по 6 лютого 2007 року ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_1, під час сварок з матір'ю - ОСОБА_2, яка через свій похилий вік і отриману раніше травму фактично перебувала у безпорадному (нерухомому) стані, на ґрунті особистих неприязних відносин, систематично, протягом зазначеного періоду, з метою умисного вбивства, діючи з особливою жорстокістю, бив свою матір, завдаючи їй кулаками рук з достатньою силою удари в місця розташування життєво важливих органів, зокрема, голову, грудну клітку, черевну порожнину, а всього завдав не менше 15 ударів. Від спричинених численних тілесних ушкоджень 7 лютого у період часу з 4 до 6 години потерпіла померла на місці.

Причиною смерті ОСОБА_2 стала сполучена травма тіла з крововиливами під оболонки головного мозку, численними двохсторонніми переломами ребер, а саме 2-8 ребра справа та 2, 3, 4, 5 зліва, переломами тіла грудини і лівого стегна, які супроводжувалися розвитком шоку.

У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений, не оспорюючи факту побиття своєї матері, зокрема, 6 лютого 2007 року, вказує, що умислу на її вбивство не мав, а тому вважає, що його дії повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 121 КК України. Заперечує наявність в його діях такої кваліфікуючої ознаки умисного вбивства, як учинення його з особливою жорстокістю. Крім того, посилається на те, що під час досудового слідства було порушено його право на захист, оскільки не була забезпечена участь захисника у слідчих діях, і зокрема, при відтворенні обстановки та обставин події. Вважає, що у зв'язку з цим отримані докази є недопустимими. Стверджує, що до нього застосовувалися недозволені методи слідства, внаслідок яких він обмовив себе на досудовому слідстві. Зазначає, що по справі відсутні докази, які б підтверджували його винуватість у вчиненні умисного вбивства; що органами досудового слідства та судом не були належним чином з'ясовані всі фактичні обставини справи. Просить змінити вирок та перекваліфікувати його дії на ч. 2 ст. 121 КК України та призначити покарання у межах санкції цього закону.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого, який підтримав касаційну скаргу, пояснення прокурора, який вважав, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні зазначених злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю доказів, розглянутих у судовому засіданні, наведених у вироку і належно оцінених судом, і є правильним.

Цей висновок, зокрема, ґрунтується на показаннях самого засудженого як на досудовому слідстві, так і при розгляді справи у суді, з яких убачається, що після звільнення з місць позбавлення волі він проживав разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_2, 1932 року народження, яка через свій вік і отриману раніше травму була прикута до ліжка. Останнім часом між ним та матір'ю виникали сварки через те, що він зі своєї співмешканкою ОСОБА_3, яка з березня 2006 року проживала разом із ними, зловживали спиртними напоями. У перших числах лютого 2007 року він майже весь час знаходився вдома, вживав спиртні напої, сварився з матір'ю, але через свій стан подробиць цих сварок не пам'ятає. 6 лютого 2007 року у нього також мав місце конфлікт із матір'ю, під час якого він завдавав їй 6-8 ударів рукою, після чого вони помирилися і він ліг спати. ОСОБА_3 у той час не було вдома. Прокинувшись близько 2-ої години ночі, він зайшов до матері і виявив її труп, про що повідомив сусідці, яка викликала швидку допомогу. Припускає, що спричинив матері частину з тих тілесних ушкоджень, які були виявлені експертом, але вбивати її не хотів.

Згідно з висновками судово-медичних експертиз, при дослідженні трупа потерпілої ОСОБА_2 були виявлені наступні тілесні ушкодження: крововиливи під м'які мозкові оболонки давністю не більше 3 діб; множинні двосторонні переломи ребер і перелом тіла грудини давністю не більше 3 діб; закритий перелом лівого стегна давністю не більше 1 доби; множинні синці та садна обличчя, тулубу, верхніх та нижніх кінцівок, забиті рани правої кисті та лівого ліктьового суглоба давністю від 1 до 5 діб. Зазначені тілесні ушкодження виникли не менше ніж від 15 застосувань (ударів) тупих предметів. Смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у період часу з 4 до 6 години від сполученої травми тіла з крововиливами під м'які мозкові оболонки, численними двохсторонніми переломами ребер, переломами тіла грудини і лівого стегна, що супроводжувалося розвитком шоку.

Зазначені тілесні ушкодження могли утворитися за обставин, на які вказував засуджений під час відтворення обставин та обстановки події.

Твердження ОСОБА_1 про порушення його права на захист під час досудового слідства, у зв'язку з чим дані ним показання від 7.02.2007 р., 9.02.2007 р. та 10.02.2007 року є недопустимими доказами по справі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Як убачається з матеріалів справи, кримінальна справа була порушена стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 за ч. 1 ст. 115 КК України, тобто за вчинення злочину, при якому обов'язкова участь захисника у відповідності до вимог ст. 45 КПК України не передбачена. У той же день він був затриманий і йому були роз'яснені його процесуальні права, у тому числі й право скористатися допомогою захисника. ОСОБА_1, як видно з його власноручних заяв, відмовився від участі захисника з посиланням на те, що це не пов'язано з його матеріальним становищем.

У подальшому, 18 квітня 2007 року, ОСОБА_1 виявив бажання мати захисника й у той же день до участі у справі був допущений захисник ОСОБА_4.

Ураховуючи наведене, підстав вважати, що під час досудового слідства, зокрема, при допитах ОСОБА_1 як підозрюваного та обвинуваченого з 7 по 10 лютого 2007 року було порушено його право на захист, у зв'язку із чим зазначені докази ( показання ОСОБА_1 на початку досудового слідства ) є недопустимими, як про це зазначається у касаційній скарзі, немає.

Разом із тим, як убачається з матеріалів справи, відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_1 проводилося 23 квітня 2007 року без участі його захисника, який був допущений до участі у справі з 18 квітня 2007 року ( т. 1 а.с. 81 -89, 139 ). На час проведення вказаної слідчої дії ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, санкція статті якого передбачає довічне ув'язнення, а тому участь захисника у цій слідчій дії була обов'язковою.

За таких обставин, оскільки відтворення обстановки та обставин події з обвинуваченим ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог кримінально - процесуального закону, то отримані внаслідок цієї слідчої дії дані не можуть бути визнані допустимим доказом по справі, а тому з мотивувальної частини вироку підлягає виключенню посилання на ці дані як на доказ винуватості ОСОБА_1

Що стосується посилань у касаційній скарзі засудженого щодо застосування до нього недозволених методів слідства, внаслідок чого він частково давав показання, які не відповідають дійсності, то вони є безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що таких заяв ОСОБА_1 ні під час досудового слідства, ні в судовому засіданні не робив.

Аналіз даних ним на досудовому слідстві показань указує на те, що його показання щодо обставин розвитку подій суттєво не відрізняються навіть від тієї позиції, яку він виклав у касаційній скарзі, зокрема, щодо відсутності умислу на вбивство матері. Крім того, у зазначені показання ОСОБА_1 власноручно вносив уточнення і доповнення, що також свідчить про відсутність на нього впливу як із боку працівників міліції, так і з боку слідчого.

Ураховуючи наведене, а також відсутність у матеріалах справи будь-яких інших даних, які б підтверджували зазначені вище посилання ОСОБА_1, підстав вважати, що під час досудового слідства до засудженого застосовувалися недозволені методи слідства немає.

Винність ОСОБА_1 підтверджується й іншими наявними у справі, дослідженими у судовому засіданні доказами, аналіз яких суд дав у вироку.

Посилання засудженого на те, що суд безпідставно у вироку послався на показання свідка ОСОБА_3, які вона давала на досудовому слідстві, є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, суд прийняв всі передбачені законом міри для забезпечення явки цього свідка у судове засідання і, з'ясувавши, що явка свідка в судове засідання неможлива з поважних причин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 306 КПК України дослідив її показання дані під час досудового слідства.

Таким чином, оцінивши зазначені докази в сукупності, суд обґрунтовано дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на умисне вбивство з особливою жорстокістю своєї матері - ОСОБА_2, оскільки про це свідчать не тільки показання ОСОБА_1, а й дані щодо кількості, характеру та локалізації виявлених у неї тілесних ушкоджень. Особлива жорстокість, як правильно визнав суд у вироку, виявилась у способі позбавлення потерпілої життя, а саме, у завданні ОСОБА_2, яка через свій похилий вік і отриману раніше травму фактично перебувала у безпорадному (нерухомому) стані, сином протягом 5 днів чисельних ударів, у тому числі, в життєво важливі органи - голову, грудну клітку, черевну порожнину, що спричиняло потерпілій не тільки фізичний біль, а й моральні страждання, носило характер мордування та мучення і цього не міг не усвідомлювати засуджений.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії засудженого ОСОБА_1 за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

Підстав для перекваліфікації дій засудженого на ч. 2 ст. 121 КК України, як про це ставиться питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які тягнуть скасування вироку, у справі не встановлено.

Обґрунтованим є і висновок суду стосовно обрання виду й міри покарання засудженому за вчинений злочин.

Ураховуючи характер і ступінь тяжкості злочину, зокрема умисного вбивства за кількох обтяжуючих обставин, дані про особу засудженого, відсутність пом'якшуючих покарання обставин та наявність декількох обставин, що обтяжують покарання, суд не знайшов можливості для призначення засудженому за ч. 2 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на певний строк й належно мотивував рішення про обрання засудженому, який являє собою підвищену небезпеку для суспільства, найсуворішого покарання у виді позбавлення волі.

Вирок у цій частині відповідає вимогам статей 64, 65 КК України.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2007 року щодо ОСОБА_1 з м і н и т и: виключити з мотивувальної частини вироку посилання на дані протоколу відтворення обстановки та обставин події від 23 квітня 2007 року, проведеного за участю ОСОБА_1 як на доказ його винуватості.

У решті цей вирок залишити без зміни.