розглянула у судовому засіданні у м. Києві 14 серпня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції та касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 1 жовтня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 січня 2008 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Вироком місцевого суду:

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця смт. Червоне Глухівського району Сумської області, без визначеного місця проживання, раніше судимого:

- 4 квітня 1994 року Глухівським районним судом Сумської області за ст. 17, ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 140 ст. 42 КК України 1960 року до позбавлення волі на 2 роки;

- 1 жовтня 1997 року Глухівським районним судом за ст. 19 ч. 3 ст. 140, ст. 44 КК України 1960 року до виправних робіт на 2 роки. Постановою цього ж суду від 1 лютого 1999 року виправні роботи замінено на позбавлення волі;

- 19 лютого 2001 року Глухівським районним судом за ч. 3 ст. 81 КК України 1960 року до позбавлення волі

- 17 листопада 2003 року Глухівським міськрайонним судом за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ст. ст. 70, 71 КК України до позбавлення волі на 3 роки 1 місяць;

- 14 квітня 2004 року Глухівським міськрайонним судом за ч. 2 ст. 185, ст. ст. 70, 71 КК України до позбавлення волі

на 3 роки 6 місяців. Звільнений 3 лютого 2007 року за відбуттям покарання,

- засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до позбавлення волі на вісім років.

За ч. 1 ст. 188 та ч. 2 ст. 263 КК України ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні цих злочинів;

ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, уродженця та жителя смт. Червоне Глухівського району Сумської області, такого, що не має судимості, та

ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, уродженця та жителя смт. Червоне Глухівського району Сумської області, такого, що не має судимості,

- за ч. 2 ст. 296 КК України виправдано за відсутністю у їх діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10 січня 2008 року апеляції прокурора та засудженого ОСОБА_1 залишені без задоволення, а вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 1 жовтня 2007 року - без зміни. З формулювання обвинувачення у вироку виключено посилання суду на те, що ОСОБА_1 завдавав удари ОСОБА_4 ногами.

Як визнав місцевий суд, ранком 9 квітня 2007 року, ОСОБА_1, перебуваючи у будинку свого знайомого ОСОБА_4 на АДРЕСА_1, разом із потерпілим вживав алкогольні напої. Приблизно о 13 годині, ОСОБА_1 дав ОСОБА_4 100 рублів РФ і 3 грн. 50 коп. щоб той придбав горілку для спільного вживання. Коли ОСОБА_4 взявши гроші вийшов із будинку, ОСОБА_1 ліг спати.

Прокинувшись, ОСОБА_1 побачив ОСОБА_4, який спав, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння. Оглянувши одяг і не знайшовши гроші та переконавшись у тому, що потерпілий не приніс горілку, скинув ОСОБА_4 з ліжка і умисно завдав йому декілька ударів руками у голову та тулуб, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий на місці злочину помер того ж вечора.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався й у тому, що у лютому 2007 року на міському звалищі м. Глухів біля урочища "Борок", він знайшов штик від карабіну системи "Маузер" зразка 1898-1935 років, який незаконно, без передбаченого законом дозволу, носив при собі. Вказану холодну зброю було вилучено у ОСОБА_1 10 квітня 2007 року при його затриманні.

Крім того, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що вночі 20 березня 2007 року, він, із відкритого колодязя телефонної мережі на вул. Пушкіна у м. Глухів, шляхом демонтажу викрав 64 м. кабелю, заподіявши Глухівському ЦЕЗ №2 шкоду на суму 1 715 грн. 12 коп.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 органи досудового слідства пред'явили обвинувачення у тому, що 9 квітня 2007 року, приблизно о 15 годині, вони, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, поблизу автобусної зупинки на центральній вулиці смт. Червоне Глухівського району, групою осіб, умисно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, брутально лаючись на адресу ОСОБА_4, з особливою зухвалістю, завдали потерпілому декілька ударів в обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження.

У касаційному поданні прокурор просить судові рішення як щодо ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням кримінального та істотним порушенням кримінально-процесуального законів, а справу направити на додаткове розслідування.

Висновок суду про те, що дії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо ОСОБА_4 не містять ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, не відповідають фактичним обставинам справи і є помилковим.

Прокурор вважає, що досудовим слідством за наявності низки сумнівів щодо відповідності механізму спричинення тілесних ушкоджень, які були продемонстровані при відтворенні обстановки та обставин події, безпідставно не призначено додаткову судово-медичну експертизу. Слідчий, як вказує прокурор, безпідставно закрив матеріали справи стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки не всі обставини отримання ОСОБА_4 тілесних ушкоджень були перевірені з достатньою повнотою.

Належним чином не була допитана потерпіла ОСОБА_5, та не дана оцінка показанням як свідка ОСОБА_6, так і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про завдавання ударів потерпілому ще біля магазину.

Апеляційний суд у свою чергу не звернув увагу на те, що місцевий суд встановив іншу локалізацію удару завданого ОСОБА_3 ОСОБА_4, ніж та, що інкримінувалася досудовим слідством і не визначив ступінь тяжкості цього тілесного ушкодження. Прокурор вважає, що суд, вийшов за межі своїх повноважень, уточнивши фактичні обставини справи і виключивши з вироку посилання на те, що ОСОБА_1 бив потерпілого ногами.

На думку прокурора, суд безпідставно виправдав ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 263 КК України, оскільки висновки суду не відповідають зібраним матеріалам справи.

Не грунтується на матеріалах справи й висновок суду щодо невинуватості ОСОБА_1 у крадіжці кабелю. Суд, як зазначає прокурор, не звернув увагу на явку із повинною а також на те, що при перевірці, заява ОСОБА_1 про застосування до нього незаконних методів ведення слідства, не знайшла свого підтвердження.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення, в частині визнання його винним в умисному заподіяння ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілого та виправдання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у вчиненні хуліганства, скасувати, а справу направити на додаткове розслідування. ОСОБА_1 вважає, що саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 завдали потерпілому смертельних ударів, а він був змушений обмовити себе у вчиненні цього злочину через застосування до нього на досудовому слідстві незаконних методів. Засуджений вважає, що досудове та судове слідство проведено неповно та однобічно з порушенням кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідача, прокурора який підтримав касаційне подання і вважав, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині безпідставного виправдання ОСОБА_2 і ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційних поданні та скарзі, колегія суддів знаходить, що касаційне подання прокурора та касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 слід задовольнити.

Органами досудового слідства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачувалися у тому, що 9 квітня 2007 року, приблизно о 15 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, біля автобусної зупинки, розташованій на центральній вулиці с. Червоне Глухівського району в присутності односельців, висловлювалися на адресу ОСОБА_4 брутальною лайкою і з особливою зухвалістю, умисно, грубо порушуючи громадський порядок безпричинно побили потерпілого. При цьому ОСОБА_3 завдав удар ліктем руки в голову, спричинивши потерпілому садно правої вушної раковини та синець, що віднесені до категорії легких тілесних ушкоджень.

ОСОБА_2 у свою чергу завдав кулаком два удари в обличчя, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у виді ран правого надбрів'я з корововиливом у м'які тканини голови та синці обох повік правого ока, що також віднесені до категорії легких тілесних ушкоджень.

Оскільки ці дії були вчинені у громадському місці групою осіб, що супроводжувалося нецензурними висловами, органи досудового слідства кваліфікували їх за ч. 2 ст. 296 КК України.

За вироком місцевого суду ОСОБА_2, ОСОБА_3 разом із знайомими ОСОБА_7 та ОСОБА_6, 9 квітня 2007 року, приблизно о 15 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля одного з продовольчих магазинів у с. Червоне Глухівського району. До них підійшов потерпілий ОСОБА_4 і запропонував вжити разом із ним наявну у нього горілку. Під час вживання алкогольних напоїв ОСОБА_4 висловлювався образливо на адресу присутніх.

Коли ОСОБА_2, ОСОБА_3 та інші відійшли у бік зупинки громадського транспорту до них знову підійшов п'яний ОСОБА_4 і продовжував висловлюватися образливо.

Як визнав суд, спочатку ОСОБА_2 двічі вдарив кулаком в обличчя потерпілому, а потім ОСОБА_3 завдав удар лівим ліктем у підборіддя, від чого ОСОБА_4 двічі падав на землю (т.2 а/с 280).

Як на досудовому слідстві, так і у судовому засіданні, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повністю визнавали себе винними у побитті ОСОБА_4 на зупинці громадського транспорту і стверджували, що від їх трьох ударів у голову потерпілий двічі падав. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 стверджували, що більше ударів потерпілому не завдавали.

Місцевий суд виправдовуючи ОСОБА_2 і ОСОБА_3 визнав, що хоча їх дії носили протиправний характер, але за своїм змістом і мотивами не мали характеру таких, що були вчинені з хуліганських мотивів, і не містять у собі ознак складу цього злочину.

З таким висновком колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Свій висновок, щодо відсутності у діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України, суд обґрунтував, як показаннями вказаних осіб, свідків, так і іншими доказами.

Проте, як свідчать матеріали справи, суд зробив висновок на суперечливих показаннях, яким не дав належної оцінки і прийняв необгрунтоване і передчасне рішення, яке не можна визнати законним.

Так, зокрема, свідок ОСОБА_7 (т. 1 а/с. 81) у своїх показаннях пояснював, що першим ОСОБА_4 ліктем правої руки в голову вдарив ОСОБА_3 Від його удару потерпілий впав. Панов підняв його і тоді ОСОБА_2 завдав удар кулаком в обличчя, від якого ОСОБА_4також упав під лавку.

З показань іншого свідка цих подій ОСОБА_6 убачається, що коли вони біля магазину вживали горілку, принесену ОСОБА_4, ОСОБА_2 у відповідь на образливі слова вдарив кулаком в обличчя у ділянку вуха сидячого потерпілого.

ОСОБА_6 пояснював, що бачив, як ОСОБА_2 лівою рукою завдав удар у ділянку щелепи, а правою - у ділянку брові іншого ока. ОСОБА_2 бив потерпілого за те, за що били й раніше, тобто за образливі слова (т. 1 а. с. 84). ОСОБА_3 також вдарив сидячого ОСОБА_4 ліктем у голову.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що коли вони забирали ОСОБА_4 на зупинці, обличчя потерпілого було побите, а над бровою була рана.

Під час відтворення обстановки та обставин події ОСОБА_3 повідомив, що першим вдарив кулаком в обличчя ОСОБА_2, а вже потім вдарив і він ліктем лівої руки.

ОСОБА_2 стверджував, що біля магазину ОСОБА_3 завдав декілька ударів в груди потерпілому (т. 1 а. с. 116). Більше біля магазину ОСОБА_4 ніхто не бив.

ОСОБА_2 підтвердив, що вже на зупинці він вдарив кулаком в обличчя ОСОБА_4 першим і розсік йому брову. Після цього ОСОБА_4 опинився під лавкою і в цей час прийшла сестра потерпілого.

10 квітня 2007 року під час допиту в якості підозрюваного (т. 2 а. с. 48) ОСОБА_2 повідомив, що біля магазину ОСОБА_4 першим побив ОСОБА_3, завдавши потерпілому декілька ударів кулаком у груди і це він бачив особисто. На зупинці вже він не стримавшись, за образливі слова, вдарив сидячого потерпілого кулаком в обличчя. Від його удару ОСОБА_4 вдарився головою об стіну. Чи бив потерпілого ОСОБА_3 ліктем в голову - не бачив.

Будучи допитаним 29 квітня 2007 року (т. 2 а. с. 64) в якості обвинуваченого, у присутності свого захисника, ОСОБА_2 підтвердив попередні показання, пояснивши, що біля магазину саме ОСОБА_3 першим вдарив п'яного ОСОБА_4 Він також ствердив, що вже на зупинці він вдарив потерпілого кулаком в обличчя і розбив йому брову. Від його удару ОСОБА_4 упав з лавки у куток приміщення зупинки.

Під час допиту 7 липня 2007 року ОСОБА_2 повідомив, що на автобусній зупинці він спочатку брутально висловився на адресу потерпілого, а потім завдав йому два удари кулаком в обличчя. ОСОБА_3 також завдав один удар ліктем в обличчя.

ОСОБА_2 визнавав, що висловлювався брутально в присутності сторонніх осіб і завдав удари потерпілому безпричинно, оскільки той нічого поганого йому не зробив (т. 1 а. с. 75).

ОСОБА_3, також як і ОСОБА_2, підтвердив, що першим вдарив потерпілого кулаком в обличчя ОСОБА_2 ОСОБА_3 визнавав, що вдарив потерпілого лівим ліктем у ділянку правого ока. Саме від його удару ОСОБА_4 упав під лавку. Як пояснював ОСОБА_3, поведінка і розмови потерпілого викликали у нього почуття презирства, тому він його і вдарив.

Будучи допитаним в якості обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_3 визнав тільки те, що після удару ОСОБА_2, будучи обуреним поведінкою ОСОБА_4, ліктем лівої руки, він завдав удар потерпілому в обличчя.

Саме такі показання давалися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на досудовому слідстві.

У судовому засіданні ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підтвердили свої попередні показання щодо кількості і локалізації ударів, які вони завдали потерпілому.

Свідок ОСОБА_7 у суді пояснив, що першим завдав два удари кулаком ОСОБА_2, а потім ОСОБА_3 ліктем лівої руки вдарив потерпілого у підборіддя.

У той же час свідок ОСОБА_6 у суді стверджував, що біля магазину ОСОБА_3 і ОСОБА_2 по одному разу вдарили ОСОБА_4, а потім всі пішли на автобусну зупинку.

7 липня 2007 року слідчий, дійшовши висновку про те, що в діях ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, а є ознаки іншого злочину (ч. 2 ст. 296 КК України), закрив справу відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що наявні суперечності у показаннях як ОСОБА_2, так і ОСОБА_3, свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 та відсутність належної оцінки цим доказам, привели суд до помилкового висновку щодо фактичних обставин справи і передчасного рішення про відсутність у діях вказаних осіб складу злочину.

Крім того, суд не мотивував у вироку чому він відкинув доводи обвинувачення та не поставив під сумнів висновок комплексної судово-медичної експертизи № 81 від 6 липня 2007 року, щодо кількості та локалізації тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, і зокрема у ділянці голови.

Не дана оцінка показанням ОСОБА_2 про те, що від його удару ОСОБА_4 вдарився головою об цегляну стіну зупинки.

Не враховано й те, що в різні ділянки голови ОСОБА_4 було завдано не менше дев'яти ударів.

Поза увагою суду залишилися й показання ОСОБА_1 про те, що він завдав лише два удари в живіт потерпілому.

Висновок про те, що завдані ОСОБА_2 і ОСОБА_3 удари в голову потерпілого і отримана ним травма черепа та головного мозку не знаходяться у причинному зв'язку із смертю ОСОБА_4, також є сумнівним і передчасним.

Залишилися нез'ясованими питання чи могла утворитися у потерпілого черепно-мозкова травма від удару головою об цегляну стіну зупинки, а також щодо відповідності механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, продемонстровані ними при відтворенні обстановки та обставин події.

Належним чином не допитана й свідок ОСОБА_5 щодо обставин виявлення нею побитого ОСОБА_4

Ці та інші обставини залишилися поза увагою як слідчого, так і суду, що є неприпустимим і свідчить про неповноту слідства та передчасність прийнятого судом рішення.

Що стосується виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 263 КК України, то це рішення також є сумнівним і непереконливим, оскільки висновок суду щодо фактичних обставин не відповідає дійсності.

Висновок суду щодо недоведеності винності ОСОБА_1 у викраденні шляхом демонтажу 60 метрів кабелю також, не можна визнати обгрунтованим.

Доводи ОСОБА_1 про те, що явку з повинною він написав внаслідок застосування недозволених методів ведення слідства, і які суд визнав як достовірний факт, з огляду на наявні у справі докази, не можна вважати правильними.

Посилання суду на те, що показання свідка ОСОБА_10 є неправдивими, непереконливі, оскільки у справі є достатньо даних, котрі вказують на її місце перебування і суд для перевірки її показань повинен був допитати цього свідка,, а також особу, яка її допитувала, щоб усунути усі сумніви щодо повідомлених нею фактів.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду доводів апеляцій не звернув увагу на допущені судом першої ланки порушення, а тому його рішення також не можна вважати законним.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає судові рішення у даній справі помилковими, постановленими із істотним порушенням кримінально-процесуального і неправильним тлумаченням кримінального законів і такими, що підлягають скасуванню, а справа - направленню на додаткове розслідування.

Під час додаткового розслідування слід усунути зазначені недоліки та неповноту, виконати й інші необхідні слідчі дії, а також урахувати та перевірити доводи, наведені як у касаційній скарзі ОСОБА_1, так і у касаційному поданні. прокурора.

Якщо орган досудового слідства дійде висновку щодо наявності у ОСОБА_1 ознак викрадення кабелю, то слід мати на увазі положення Закону України № 270/VI від 15 квітня 2008 року.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 1 жовтня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 10 січня 2008 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на додаткове розслідування.

головуючого	Кравченка К.Т.,
суддів	Кривенди О.В., Пошви Б.М.,
за участю прокурора	Колесніченка О.В.