розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 12 серпня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Івано-Франківської області на вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2007 року щодо ОСОБА_1,

цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Клювинці Гусятинського району Тернопільської області, жителя м. Городенка Івано-Франківської області, раніше не судимого,

- за ч. 1 ст. 175 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 6 місяців виправних робіт із відрахуванням у дохід держави 10 % із суми заробітку;

- за ч. 1 ст. 364 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 1 рік виправних робіт із відрахуванням у дохід держави 10 % із суми заробітку.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді виправних робіт на строк 1 рік із відрахуванням у дохід держави 10 % із суми заробітку.

У апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_1 не переглядався.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, працюючи на посаді директора ДП "Городенківське сільськогосподарське підприємство по племінній справі у тваринництві", будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими обов'язками та обов'язками по управлінню й розпорядженню фінансовими активами підприємства, ефективному використанню та забезпеченню збереження майна, зловживаючи службовим становищем, всупереч інтересам служби, протягом 2005-2007 років не сплатив 26 800 грн. страхових внесків, що спричинило істотну шкоду охоронюваним законом інтересам держави.

Крім того, ОСОБА_1, будучи розпорядником коштів з правом першого підпису розпорядчих документів, умисно, в порушення вимог ст. 115 КЗпП України, допустив заборгованість по виплаті заробітної плати більше ніж за один місяць, а саме на 1 січня 2006 року у сумі 22 385 грн., на 1 січня 2007 року - 31 768 грн., на 1 липня 2007 року - 19 773 грн. На час перевірки не проведено розрахунок з 10 звільненими працівниками на суму 8 503 грн. Обґрунтовуючи безпідставність невиплати заробітної плати, суд зазначив, що за період з липня 2006 року по червень 2007 року на рахунок підприємства надійшло 139 491 грн., але ОСОБА_1 використав з них на погашення заборгованості по виплаті заробітної плати тільки 64 902 грн.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування вироку суду щодо ОСОБА_1 з направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого через м'якість. Свою вимогу обґрунтовує тим, що суд в порушення вимог закону, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді виправних робіт за місцем його роботи, не урахував, що таке покарання не сприятиме виправленню засудженого та попередженню нових злочинів. Крім того, вважає, що суд безпідставно не застосував додатковий вид покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, підтверджується доказами, дослідженими судом у порядку ч. 3 ст. 299 КПК України, і в касаційному поданні не заперечується.

Дії засудженого правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 175, ч. 1 ст. 364 КК України.

Доводи прокурора про те, що суд в порушення вимог закону призначив ОСОБА_1 покарання у виді виправних робіт, не заслуговують на увагу.

У цьому випадку посилання прокурора на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) не може бути підставою для скасування рішення, оскільки зазначена постанова не містить рекомендацій щодо категоричної заборони призначення покарання у виді виправних робіт особам, які вчинили злочин за місцем своєї роботи.

Крім того, державний обвинувач у судовому засіданні просив призначити ОСОБА_1 покарання у виді виправних робіт.

Зокрема, як убачається із матеріалів справи, на час, коли ОСОБА_1 став керівником підприємства, заборгованість по сплаті податків становила 117 600 грн., по сплаті пенсійних внесків - 81 400 грн. За період роботи ОСОБА_1 заборгованість по податкам зменшилась до 101 00 грн., перед пенсійним фондом заборгованість збільшилась, однак протягом 2005 -2007 років при виплаті заробітної плати до пенсійного фонду було сплачено 26 812 грн. На час розгляду справи заборгованість по виплаті заробітної плати більше одного місяця не допущено, що стверджено звітом з праці за січень-вересень 2007 року.

Отже, враховуючи викладене, не можна вважати, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді виправних робіт може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.

Твердження прокурора у касаційному поданні про те, що суд без достатніх підстав призначив ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а також при призначенні покарання за ч. 1 ст. 364 КК України в порушення вимог цього закону не призначив засудженому додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, колегія суддів вважає безпідставними.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 позитивно характеризувався за місцем роботи й навчання, щиро розкаявся, повністю визнав свою вину, сплатив заборгованість по заробітній платі працівникам, частково погасив заборгованість по сплаті внесків до пенсійного фонду. Ці пом'якшуючі покарання обставини суд обґрунтовано визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, і дійшов вірного висновку про можливість призначення засудженому більш м'якого виду покарання, ніж передбачено законом. Таким чином, рішення суду про призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України належним чином умотивовано та ґрунтується на законі. Крім того, з підстав, зазначених у ч. 1 ст. 69 КК України, суд може не призначити додаткового покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) як обов'язкове. Отже, обране покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

головуючого	Присяжнюк Т.І.,
суддів	Глоса Л.Ф. і Філатова В.М.,