Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 липня 2008 року кримінальну

справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1. на постановлені щодо нього судові рішення.

Вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 26 липня 2007 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимого вироком Залізничного районного суду м. Львова від 26 січня 1995 року за ч.1 ст. 229-6 КК України на один рік позбавлення волі, вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 23 червня 1999 року за ч.3 ст. 144 КК України строком на п'ять років позбавлення волі,

засуджено за ч.3 ст. 185 КК України на три роки позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 25 вересня 2007 року вирок залишено без змін.

ОСОБА_1. визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп'яніння 20 вересня 2006 року в АДРЕСА_1 шляхом вільного доступу проник до гаража ОСОБА_2, звідки таємно повторно викрав зварювальний апарат вартістю 648 грн.

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неправильну кваліфікацію дій за ч.3 ст. 185 КК України з огляду на відсутність кваліфікуючої ознаки проникнення у приміщення, а також суворість покарання та порушення апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України, просить судові рішення змінити й перекваліфікувати його дії на ч.2 ст. 185 КК України, пом'якшити покарання та застосувати Закон України "Про амністію" від 19 квітня 2007 (955-16) року.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1. у вчиненні інкримінованого злочину за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованими.

Так, засуджений ОСОБА_1. як на досудовому слідстві, так і в суді визнав, що він 20 вересня 2006 року разом із своїм знайомим ОСОБА_2, перебуваючи у будинку останнього, розпивав спиртні напої. Коли він вирішив піти, ОСОБА_2. провів його до дверей будинку і, залишаючись всередині, зачинив за ним двері. Проходячи подвір'ям, у гаражі, двері якого були відчинені, він побачив зварювальний апарат, й вирішив його викрасти. З цією метою він зайшов у гараж, заволодів зварювальним апаратом та приніс його додому, а згодом продав.

Зазначене ОСОБА_1. підтвердив у ході відтворення обстановки та обставин події.

Крім того, показання засудженого ОСОБА_1. узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_2, який підтвердив, що 20 вересня 2006 року він разом із ОСОБА_1., який перебував у нього в гостях, розпивав спиртні напої. Під час розмови ОСОБА_1. неодноразово звертав його увагу на те, що двері гаражу на подвір'ї відчинені. Коли ОСОБА_1. вирішив піти, він провів його до дверей будинку й зачинив двері, у двір за ним не виходив. Вранці наступного дня він виявив, що із гаража зник зварювальний апарат.

Твердження засудженого у касаційній скарзі про те, що в його діях відсутня кваліфікуюча ознака проникнення до приміщення, оскільки в гараж він потрапив через відчинені двері, є безпідставними, так як проникнення у житло, інше приміщення або сховище можливе шляхом докладання зусиль або в результаті вільного доступу, тобто без подолання перешкод.

Доводи ОСОБА_1. про те, що в результаті добросусідських відносин ОСОБА_2. дозволив йому заходити у будь - які приміщення на своєму подвір'ї, а також у будинок, в матеріалах справи підтвердження не знайшли.

Таким чином, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_1. за ч.3 ст. 185 КК України за ознакою проникнення у приміщення.

Призначене ОСОБА_1. покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України. Суд в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких, дані про його особу, а також обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, й обґрунтовано призначив ОСОБА_1. покарання у мінімальних межах статті кримінального закону, за якою його засудив, а тому підстав вважати його надто суворим, як про це зазначає у касаційній скарзі засуджений, немає.

Посилання ОСОБА_1. на те, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 377 КПК України розглянув доводи його апеляції лише щодо застосування до нього акту амністії, є безпідставними.

З матеріалів кримінальної справи убачається, що в апеляції ОСОБА_1. не оспорює фактичні обставини справи, а наводить доводи про застосування до нього Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року (955-16) , які апеляційний суд належним чином розглянув та залишив без задоволення.

З висновком про неможливість звільнення ОСОБА_1. від покарання у зв'язку з актом амністії погоджується й колегія суддів касаційного суду, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19 квітня 2007 року звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк засуджені за умисні злочині, за які передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Враховуючи, що ОСОБА_1. засуджено за ч.3 ст. 185 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, підстави для застосування до ОСОБА_1. зазначеного акту амністії відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів -

відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1.