Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 22 липня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Житомирської області на вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2007 року щодо ОСОБА_1,

цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженку села Пилиповичі Радомишльського району Житомирської області, мешканку міста Радомишля Житомирської області, таку, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України до обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 191 КК України до обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади в банківській сфері та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів їй визначено остаточне покарання - обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади в банківській сфері та посади пов'язані з матеріальною відповідальністю на строк 1 рік.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням на неї передбачених ст. 76 КК України обов'язків повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу цих органів.

За вироком суду злочини було скоєно за таких обставин.

23 жовтня 2006 року під час укладення договору споживчого кредиту на суму 1 000 гривень між ОСОБА_2 та Радомишльським відділенням ЗАТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_1, яка зі сторони банку оформляла угоду, зловживаючи своїм службовим становищем спеціаліста кредитного відділу названого банку, обманула ОСОБА_2 й замість обумовленої суми вказала про отримання нею кредиту в розмірі 8000 гривень. Після того, як гроші були виділені в фактично означеній сумі, ОСОБА_1 привласнила собі з них 7 000 гривень, які потім за умовами договору мала повернути ОСОБА_2

В апеляційному порядку вирок не оскаржено.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на те, що ОСОБА_1, зловживаючи службовим становищем, заволоділа коштами тільки банківської установи і, при цьому, шляхом обману не обернула на свою користь майно потерпілої ОСОБА_2, просить змінити вирок та виключити з нього як зайву кваліфікацію дій засудженої за ч. 1 ст. 190 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, висновок прокурора Пересунька С.В., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань.

Згідно зі ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст. 334 КПК України мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

Проте районний суд, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1, цих вимог закону не додержав.

Як убачається з обвинувального висновку, ОСОБА_1 обвинувачувалася у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190 і ч. 2 ст. 191 КК України. Однак у цьому документі відсутні жодні дані, на підставі яких органи досудового слідства дійшли висновку про наявність у діях засудженої зазначених складів злочинів. Більше того, у матеріалах справи, зокрема, є показання ОСОБА_1, які вона давала під час досудового слідства, де пояснювала, що по 7000 грн. кредиту, які вона начебто привласнила, вона сплатила у листопаді 2006 року - 550 гривень, у березні 2007 року - 200 гривень, у травні 2007 року - 700 гривень. У справі немає жодних даних про те, що органи досудового слідства ці показання ОСОБА_1 належним чином перевірили (а. с. 7, 8, 76-79).

Між тим, злочин, передбачений ст. 191 КК України характеризується умислом на заволодіння чужим майном, тобто, у даному випадку, його привласненням - протиправним оберненням його на свою користь. При цьому особа не повинна мати наміру на повернення такого майна у майбутньому.

Вказані обставини не були належним чином досліджені й судом. Фактично, розглянувши справу за правилами ч. 3 ст. 299 КПК України, суд зробив це поверхово і обмежився лише загальним висновком про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих ній злочинів. Про поверховість судового розгляду цієї справи свідчить також те, що суд послався як на доказ вини ОСОБА_1 лише на показання ОСОБА_2, незважаючи на те, що у справі, крім показань цієї особи, є й показання самої ОСОБА_1, а також іншої особи, за допомогою якої було отримано кредит - ОСОБА_3 та ОСОБА_4(а. с. 49-52, 53, 54). Зазначеним показанням суд не дав жодної оцінки.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складів злочинів, за які її засуджено, ґрунтується на неповно досліджених матеріалах справи.

У зв'язку з цим вирок суду не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно дослідити докази у справі, дати їм належну юридичну оцінку і на підставі цих доказів вирішити питання про кваліфікацію дій ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційним подання заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.

Вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2007 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.