Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 липня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_1. на постановлені щодо ОСОБА_2. судові рішення.

Вироком Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2007 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимості не має,

засуджено за ч.3 ст. 364 КК України на п'ять років позбавлення волі, ч.1 ст. 366 КК України на один рік обмеження волі.

Згідно із ст. 70 КК України ОСОБА_2. призначено п'ять років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки. На неї також відповідно до ст. 76 КК України покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально - виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи.

Відповідно до ст.ст. 55, 77 КК України її позбавлено права обіймати посади, пов'язані з адміністративно - розпорядчою діяльністю та державною службою строком на два роки.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 липня 2007 року вирок залишено без змін.

ОСОБА_2. визнано винуватою у тому, що вона, працюючи старшим інспектором міграційного контролю Ленінського РВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим, у період з 6 серпня по 14 грудня 2004 року, зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби та в інтересах третіх осіб шляхом внесення завідомо неправдивих відомостей у національні паспорти громадян Республіки Узбекистан ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5., ОСОБА_6. продовжила строк перебування їх на території України, зробивши незаконними мігрантами, чим заподіяла істотну шкоду державним інтересам у вигляді підриву авторитету держави та дискредитувала державну владу України, від імені якої здійснювала свої повноваження.

Після внесення в паспорти указаних громадян неправдивих відомостей про продовження строку їх перебування в Україні вона проставила в паспорти штампи та видала їм ці документи. В подальшому на початку січня 2005 року вона склала завідомо неправдиві документи - картки форми №3, які передбачені "Інструкцією про порядок розгляду питань про продовження строків перебування іноземців та осіб без громадянства на території України", затвердженою Наказом МВС України № 1445 від 1 грудня 2003 року, на громадян Республіки Узбекистан ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5., ОСОБА_6. та помістила їх до картотеки.

За змістом касаційної скарги та доповнень адвокат ОСОБА_1. просить судові рішення щодо ОСОБА_2. скасувати, а справу закрити, посилаючись на безпідставність її засудження за ч.3 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України з огляду на те, що паспорти іноземних громадян та картки форми №3 не є офіційними документами й вирішення питання про продовження строку перебування іноземців на території України не належить до компетенції ОСОБА_2., а також на неправильне призначення додаткового покарання. Крім того, захисник указує на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, оскільки, відмовивши у порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_2. за ч.1 ст. 365 КК України, органи досудового слідства за тим же фактом порушили кримінальну справу щодо неї за ч.3 ст. 364 КК України. Стверджує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог ст. 377 КК України.

Заслухавши доповідача, пояснення захисника ОСОБА_1., який підтримав скаргу, та заперечення на неї прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарг та доповнень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Твердження захисника ОСОБА_1. у касаційній скарзі про безпідставність засудження ОСОБА_2. за ч.1 ст. 366 КК України не ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, ОСОБА_2., хоча й не визнала себе винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, проте у суді не заперечувала, що вона власноручно зробила запис у національних паспортах громадян Республіки Узбекистан ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5., ОСОБА_6. про продовження строку їх перебування на території України, хоча це питання в установленому законом порядку не вирішувалося, проставила в них штампи й видала такі паспорти вказаним громадянам, а в подальшому інформацію щодо них внесла у картки форми №3.

Свідок ОСОБА_7., який працює старшим інспектором міграційного контролю Феодосійського ГВ МВС України в Автономній Республіці Крим, у суді підтвердив, що у національних паспортах громадян Республіки Узбекистан ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5., ОСОБА_6. відмітки про продовження строку їх перебування на території України та штампи, проставлені інспектором ОСОБА_2., фіктивні, оскільки підстав для їх перебування в Україні не було, він склав протоколи про притягнення цих осіб до адміністративної відповідальності за ст.203 КупАП та оформив матеріали про їх видворення за межі України без права в" їзду протягом 5 років.

Винуватість ОСОБА_2. у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, також підтверджується даними висновку службового розслідування, відповідно до якого відмітки, проставлені у паспортах громадян Республіки Узбекистан ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5., ОСОБА_6. інспектором ОСОБА_2., є фіктивними, оскільки за обліками адресного бюро Автономної Республіки Крим вони не значаться й будь - які матеріали про звернення цих осіб до Ленінського РВ у паспортному відділенні відсутні.

Крім того, посилання захисника ОСОБА_1. у касаційній скарзі на те, що паспорти іноземних громадян та картки форми №3 не є офіційними документами, є безпідставним, оскільки офіційними вважаються документи, які виходять від службових осіб, що їх склали або видали від імені державних органів. Враховуючи, що ОСОБА_2. під час проставлення відміток у паспортах іноземних громадян та заповненні карток №3 діяла як службова особа, а видані нею документи породжували юридичні наслідки для осіб, що їх отримали, суд правомірно визнав паспорти іноземних громадян та картки форми №3 офіційними документами.

За таких обставин суд обґрунтовано засудив ОСОБА_2 за ч.1 ст. 366 КК України.

Що ж стосується засудження ОСОБА_2. за ч.3 ст. 364 КК України, то воно є незаконним.

Відповідно до ч. 2 ст. 375 КПК України при новому розгляді справи судом першої інстанції застосування закону про більш тяжкий злочин та посилення покарання допускається лише за умови, якщо вирок було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання, а також, коли при додатковому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений учинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

Цих вимог закону органи досудового слідства та суд не дотримались.

Як видно з матеріалів справи, дана кримінальна справа порушена щодо ОСОБА_2. за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України за фактом внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

В такому ж обсязі їй було пред'явлено обвинувачення, за яким її вироком Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 5 квітня 2007 року виправдано за відсутністю в її діях складу злочину.

На цей вирок прокурор, який брав участь у розгляді справи, вніс апеляцію, в якій указував про однобічність і неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та їх суперечність, і просив вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. В подальшому він подав зміни до апеляції, за змістом яких просив направити справ у на додаткове розслідування, посилаючись на неповноту дослідження питання щодо наявності в діях ОСОБА_2. складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 368 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 липня 2006 року апеляцію прокурора задоволено, зазначений вирок скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування, при якому в діях ОСОБА_2. не встановлено складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, й постановою слідчого від 14 листопада 2006 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2. за ознаками цього злочину відмовлено.

Разом з тим, при додатковому розслідуванні наряду з обвинуваченням за ч. 1 ст. 366 КК України ОСОБА_2. пред'явлено нове обвинувачення - за ч.3 ст. 364 цього Кодексу. При цьому з матеріалів справи не вбачається, що при додатковому розслідуванні встановлено нові факти, які б свідчили про збільшення обсягу обвинувачення. По суті органами досудового слідства одні і ті ж дії ОСОБА_2., пов"язані із внесенням нею завідомо неправдивих відомостей до офіційних документів, додатково розцінені ще і як зловживання нею своїм службовим становищем.

За таких обставин кваліфікація дій ОСОБА_2. крім ч.1 ст.366 ще й за ч.3 ст. 364 КК України суперечить вимогам ч. 2 ст. 375 КК України, на що не звернули увагу суди першої й апеляційної інстанцій, що призвело до незаконного її засудження за ч. 3 ст. 364 КК України, а тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, а справа закриттю.

У зв'язку з істотним порушення вимог кримінально-процесуального закону при засудженні ОСОБА_2. за ч. 3 ст. 364 КК України касаційна інстанція не має підстав для оцінки доводів касаційної скарги захисника щодо відсутності в діях засудженої цього складу злочину

Крім того, при призначенні засудженій покарання судом першої інстанції допущені порушення вимог ст. ст. 55, 70 КК України та роз'яснень, що містяться в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , відповідно до яких, визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів, відповідальність за які передбачена різними статтями (частинами статей) КК, суд повинен призначити додаткове покарання окремо за кожен злочин, а потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України. Призначення додаткового покарання, як і основного, лише за сукупністю злочинів є неприпустимим.

Усупереч цьому, визнавши ОСОБА_2. винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 364 КК України, суд додаткове покарання призначив їй не за окремі злочини, а після застосування статей 70 та 75 КК України.

Зазначена помилка суду також залишилась поза увагою апеляційної інстанції.

Аналізуючи апеляційну ухвалу, колегія суддів вважає, що вона в частині оцінки доводів апеляції щодо незаконного засудження ОСОБА_2. за ч. 1ст. 366 КК України відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Перевіркою матеріалів справи істотних порушень кримінально-процесуального закону, які є підставою для скасування судових рішень у повному обсязі, не встановлено.

Призначене ОСОБА_2. покарання за ч. 1 ст. 366 КК України відповідає вимогам закону. Однак, враховуючи зменшення обсягу обвинувачення, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що для виправлення засудженої та попередження нових злочинів достатньо менш тривалого іспитового строку, визначеного їй при застосуванні ст. 75 КК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_1. задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 липня 2007 року щодо ОСОБА_2 в частині засудження за ч.3 ст. 364 КК України скасувати, а справу закрити.

Виключити застосування до неї ст.ст. 55, 70, 77 КК України.

Вважати ОСОБА_2. засудженою за ч. 1 ст. 366 КК України на один рік обмеження волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки та покладенням відповідно до ст. 76 КК України обов'язків не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи.