Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 липня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постановлені щодо нього судові рішення.

Вироком Новопсковського районного суду Луганської області від 20 жовтня 2006 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимого вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 10 жовтня 2001 року за ч.1 ст. 296 КК України на три роки позбавлення волі, звільненого постановою Білозерського районного суду Херсонської області від 9 жовтня 2002 року від відбування покарання умовно - достроково на один рік два місяці двадцять шість днів,

засуджено за ч.2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі, ч.4 ст. 187 КК України на вісім років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а відповідно до ст. 71 КК України остаточно - дев'ять років два місяці позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

За ч.2 ст. 190 КК України ОСОБА_1 виправдано через недоведеність його участі у вчиненні злочину.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, судові рішення щодо яких не оскаржуються.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 24 липня 2007 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у стані алкогольного сп'яніння 28 серпня 2003 року та 27 серпня 2004 року в Марковському районі Луганської області за попередньою змовою з ОСОБА_5, ОСОБА_2 та особою, кримінальна справа відносно якої виділена у окреме провадження, повторно, з проникненням у житло вчинив розбійні напади, у результаті яких заволодів майном подружжя ОСОБА_7 в особливо великих розмірах та заподіяв ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження. Крім того, його засуджено за повторне таємне викрадення майна ОСОБА_8 вартістю 247 грн. 04 коп.

За змістом касаційної скарги ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність засудження за ч.2 ст. 185 КК України з огляду на те, що розмір викраденого ним майна виключає кримінальну відповідальність, на неправильність призначення йому покарання відповідно до ст. 71 КК України, оскільки він вчинив злочини після закінчення строку умовно - дострокового звільнення від відбування покарання, а також на незаконність ухвали апеляційного суду, в якій у супереч вироку вказано про його засудження за ч.3 ст. 185 КК України, просить судові рішення змінити й пом'якшити покарання.

Крім того, засуджений ставить питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_9, матеріали щодо якого виділено в окреме провадження, зазначаючи, що останній участі у розбійному нападі 27 серпня 2004 року не брав.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу та просив виключити з судового рішення застосування ст. 71 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні розбійних нападів на подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за обставин, викладених у вироку, та щодо кваліфікації його дій за ч.4 ст. 187 КК України є законними і обґрунтованими, й засудженим не заперечуються.

Твердження ОСОБА_1 про безпідставність засудження за ч.2 ст. 185 КК України з огляду на те, що розмір викраденого ним у потерпілого ОСОБА_8 майна виключає кримінальну відповідальність, є помилковими.

Вироком суду встановлено, і це визнається засудженим у касаційній скарзі, що вартість викраденого ним у потерпілого у потерпілого ОСОБА_8 складає 247 грн. 04 коп.

Відповідно до ч.2 ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення зі змінами, внесеними Законом України від 2 червня 2005 року, викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з урахуванням положень п. 22.5 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року, згідно із якими сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 п. 6.1 ст.6 цього Закону для відповідного року.

Враховуючи, що на момент учинення ОСОБА_1 крадіжки, тобто у серпні 2004 року, розмір одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян з урахуванням розміру податкової соціальної пільги складав 61 грн. 50 коп., вартість викраденого ним майна перевищує три неоподатковувані мінімуми доходів громадян, а отже, його засудження за ч.2 ст. 185 КК України є законним і обґрунтованим.

Призначене засудженому за ч.4 ст. 187 та ч.2 ст. 185 КК України та сукупністю злочинів покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Що ж стосується посилань ОСОБА_1 на незаконність застосування при призначенні йому покарання ст. 71 КК України, то вони заслуговують на увагу.

З додатково витребуваних матеріалів кримінальної справи, по якій ОСОБА_1 вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 10 жовтня 2001 року засуджено за ч.1 ст.296 (ч.1 ст.206) КК України (2341-14) на три роки позбавлення волі, убачається, що постановою цього ж суду від 17 січня 2002 року вказаний вирок приведено у відповідність до положень КК України (2341-14) 2001 року й визначено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.1 ст. 296 КК України на три роки обмеження волі, що відповідно до вимог ст. 72 КК України становить один рік шість місяців позбавлення волі.

Разом із тим, Білозерський районний суд Херсонської області постановою від 9 жовтня 2002 року звільнив ОСОБА_1 умовно - достроково від подальшого відбування покарання на строк один рік два місяці двадцять шість днів, виходячи зі строку покарання, призначеного йому вироком, тобто без врахування постанови від 17 січня 2002 року про приведення у відповідність вироку до КК України (2341-14) 2001 року.

Оскільки за вироком від 10 жовтня 2001 року строк відбування покарання ОСОБА_1 відраховується з 5 січня 2001 року, він на момент вирішення питання про умовно - дострокове звільнення призначене попереднім вироком покарання, з урахуванням постанови від 17 січня 2002 року, відбув.

Таким чином, злочини у серпні 2003 та 2004 року вчинені ОСОБА_1 поза межами строку його умовно-дострокового звільнення, що виключає призначення йому покарання за сукупністю вироків.

За таких обставин підстави для застосування до ОСОБА_1 ст. 71 КК України відсутні, у зв'язку з чим судові рішення щодо нього в цій частині підлягають зміні.

Доводи скарги засудженого ОСОБА_1 щодо необґрунтованого засудження ОСОБА_9 за участь останнього у розбійному нападі 27 серпня 2004 року відповідно до п.1 ч.2 ст. 384 КПК України не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки не стосуються інтересів засудженого ОСОБА_1 Крім того, даними судовими рішеннями ОСОБА_9 не засуджено, а матеріали кримінальної справи щодо нього виділено в окреме провадження.

Указані засудженим у касаційній скарзі недоліки ухвали апеляційного суду, а саме, вказівка про його засудження за ч.3 ст. 185 КК України, тоді як вироком суду його визнано винуватим у вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, підлягають усуненню шляхом внесення уточнення в ухвалу.

На підставі наведеного й, керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів,-

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Новопсковського районного суду Луганської області від 20 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 24 липня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити, виключити застосування до нього ст. 71 КК України та вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі, ч.4 ст. 187 КК України на вісім років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а на підставі ст. 70 КК України - на дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

У вступній та мотивувально-описовій частинах зазначеної ухвали апеляційного суду уточнити, що ОСОБА_1 засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України .