Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у відкритому судовому засіданні 3 липня 2008 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1. на вирок колегії суддів палати у кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 квітня 2008 року.

Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1. на користь потерпілого ОСОБА_2. 10000 грн. моральної шкоди.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 6.08.2006 року в домоволодінні АДРЕСА_1 в м. Миколаєві вживав спиртні напої з ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Під час розпиття спиртних напоїв між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла сварка, після чого ОСОБА_1 пішов в будинок свого тестя ОСОБА_4 та взяв ніж. Повернувшись до будинку ОСОБА_2, ОСОБА_1 завдав удар ножем ОСОБА_2 у ліву половину грудної клітки., заподіявши потерпілому поранення серця.

На даний вирок була подана апеляція прокурора, який просив скасувати вирок щодо ОСОБА_1 у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання. На думку автора подання, районний суд безпідставно застосував до ОСОБА_1 ст. 69 КК України.

Апеляційний суд задовольнив апеляцію прокурора і 17 квітня 2008 року постановив новий вирок, яким вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2008 року щодо ОСОБА_1. в частині призначеного покарання скасував та призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

В решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку та просить перекваліфікувати його дії на ст. ст. 123, 124 або ч. 1 ст. 122 КК України. Посилається на неповноту та однобічність у дослідженні обставин справи. Зазначає, що не доведено його умислу на вбивство ОСОБА_2, його дії слід кваліфікувати, як вчинені в стані сильного душевного хвилювання або ж як дії, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони, оскільки він захищався від неправомірних дій потерпілого. Просить пом'якшити призначене покарання.

Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_1, котрий підтримав свою касаційну скаргу, прокурора який вважав, що вирок постановлено законно і обґрунтовано, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судові інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, дійшли до висновку про те, що ОСОБА_1 заподіяв замах на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_2 і цей висновок ґрунтується на сукупності досліджених доказів.

Так, сам засуджений ОСОБА_1 як в ході досудового слідства так і при судовому розгляді справи стверджував, що він під час сварки із ОСОБА_2 вдарив того ножем один раз в груди.

Потерпілий ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_3 підтвердили ці факти, а саме, що після розпиття спиртних напоїв ОСОБА_1 почав вимагати повернення мобільного телефона у ОСОБА_2, який потерпілий нібито взяв, а потім ножем ударив того у груди.

Як видно із висновку судово-медичної експертизи, у потерпілого ОСОБА_2 встановлене поранення серця ножем, що віднесено до категорії тяжких тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння (а.с. 85).

З висновку судово-криміналістичної експертизи вбачається, що ніж, яким заподіяне тілесне ушкодження вилучений в ході огляду місця події, не є холодною зброєю, а є ножем господарсько-побутового призначення (а.с. 73-74).

Доводи у скарзі засудженого про недоведеність умислу на вчинення замаху на умисне вбивство, та що він перебував в стані сильного душевного хвилювання, або при перевищенні меж необхідної оборони не ґрунтуються на матеріалах справи.

Зокрема, ні свідок ОСОБА_3, ні сам засуджений не показували ні в ході досудового слідства ні в судовому засіданні про те, що потерпілий вчинив напад на ОСОБА_1 і той був змушений захищатись.

ОСОБА_2 також стверджував, що він сидів, коли ОСОБА_1 вдарив його ножем в груди і жодних дій, спрямованих проти засудженого він не вчиняв.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 психічним захворюванням не страждав і не страждає, в період вчинення інкримінованих йому дій знаходився у стані простого алкогольного захворювання, міг давати звіт своїм діям і керувати ними (а.с. 80-81).

Оскільки, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, котрі б свідчили про те, що ОСОБА_1 не усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, не передбачав його суспільно небезпечні наслідки і не бажав, або свідомо не допускав такі наслідки, то його дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК України.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі строком на 1 рік є надмірно м'яким та таким, що не відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки воно призначене без урахування ступеню тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого злочину, наслідків вчинення такого злочину та положень Загальної частини Кримінального Кодексу України (2341-14) .

З урахуванням того, що у потерпілого ОСОБА_2. залишились наявними тяжкі тілесні ушкодження, які були небезпечні для життя та здоров'я потерпілого у момент їх спричинення, суд апеляційної інстанції правильно призначив покарання засудженому відповідне таким наслідкам і колегія суддів не вбачає підстав для його пом'якшення.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1. залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Миколаївської області від 17 квітня 2008 р. щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Разом з тим, суб'єктивна сторона цього злочину ретельно не була досліджена судовими інстанціями, які дійшли до висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив замах на умисне вбивство потерпілого ОСОБА_2.

Проте правильність таких висновків викликає сумнів.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, котрі б свідчили про те, що ОСОБА_1 усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачав, його суспільно небезпечні наслідки і бажав, або свідомо допускав такі наслідки.

Навпаки, неодноразово допитаний як в ході досудового слідства такі в судовому засіданні ОСОБА_1 послідовно стверджував, що він не бажав смерті ОСОБА_2. (а.с. 37, 44, 122, 194-195, 200).

Свідок-очевидець ОСОБА_3 і сам потерпілий ОСОБА_2 не вказували на те, що ОСОБА_1 в момент сварки погрожував позбавити життя ОСОБА_2.

Та крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що нанісши удар ОСОБА_2, засуджений пішов до свого теста ОСОБА_4 і розповів про це своїй співмешканці ОСОБА_5 про те, що він підрізав ОСОБА_2, щоб остання викликала швидку допомогу.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що розповівши це, ОСОБА_1 сів на поріг і заплакав, а вона побігла до потерпліого і, побачивши того лежачого, сказала ОСОБА_3, щоб той швидше викликав швидку допомогу (а.с. 198 зв.).

Оскільки замах на умисне убивство згідно чинного законодавства може бути лише з прямим умислом, то при відмежуванні замаху на умисне вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій, а саме: при замаху на умисне убивство винна особа бажала настання смерті потерпілого.

Виходячи із обставин, досліджених в судовому засіданні, та беручи до уваги той факт, що безумовних доказів, котрі б свідчили про бажання у ОСОБА_1 настання смерті ОСОБА_2 по справі немає, що характер відносин, які передували вчиненню засудженим злочинних дій відносно потерпілого не свідчить про бажання позбавити того життя, та що об'єктивних перешкод, котрі б завадили довести засудженому до кінця свій намір позбавити життя ОСОБА_2 не встановлено, все це свідчить у сукупності про недоведеність умислу у ОСОБА_1 на вчинення умисного вбивства ОСОБА_2, а тому його дії слід перекваліфікувати з ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України, за ознакою нанесення тяжкого тілесного ушкодження.