розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 червня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Одеської області на вирок Любашівського районного суду Одеської області від 21 вересня 2007 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянина України, в силу ст. 89 КК України не судимого, -

засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі статей 75 і 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього відповідні обов'язки.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів з метою збуту, а також збут особливо небезпечних наркотичних засобів, вчинені ним 17 березня 2007 року за обставин, викладених у вироку.

У касаційному поданні прокурора порушено питання про скасування вироку щодо засудженого ОСОБА_1 та направлення справи на додаткове розслідування у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого внаслідок м'якості. При цьому прокурор вказує на те, що в діях ОСОБА_1 наявне виробництво наркотичних засобів, яке йому не інкримінувалося. Вказуючи про м'якість призначеного покарання суд посилається на помилковість висновків суду про перебування неповнолітніх дітей на утриманні засудженого та його щире каяття у вчиненому.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про обгрунтованість касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із постанови про притягнення як обвинуваченого, ОСОБА_1 органами досудового слідства не обвинувачувався у незаконному виробництві наркотичних засобів з метою їх збуту (а.с. 77).

Тому в силу ст. 16-1 КПК України суд не міг вийти за межі пред'явленого обвинувачення, а прокурор, як видно із протоколу судового засідання, питання про збільшення обсягу обвинувачення ОСОБА_1 шляхом його зміни в судовому засіданні чи заявлення клопотання про направлення справи на додаткове розслідування відповідно до вимог ст.ст. 277 та 281 КПК України, перед судом не ставив. У зв'язку із цим та відповідно до ст. 275 КПК України суд обгрунтовано розглянув справу щодо ОСОБА_1 в межах пред'явленого йому обвинувачення.

За таких обставин доводи касаційного подання про направлення справи щодо ОСОБА_1 на додаткове розслідування задоволенню не підлягають.

Разом із тим, призначивши ОСОБА_1 покарання за вчинення тяжкого злочину, суд на підставі ст. 75 КК України звільнив засудженого від його відбування із посиланням на те, що на його утриманні перебуває четверо неповнолітніх дітей, а також те, що у вчиненому він щиро розкаявся. Проте такі висновки суду прокурор вважає сумнівними, посилаючись на те, що ОСОБА_1 проживає окремо від сім'ї, ніде не працює, тоді як неповнолітні діти проживають разом з матір'ю. Неправильним прокурор вважає також і висновок суду про щире каяття засудженого, пославшись на те, що свою вину у вчиненні злочину той визнав лише під тиском зібраних у справі доказів. Ці обставини дійсно підлягають ретельній перевірці в судовому засіданні, оскільки в цілому носять лише декларативний характер.

З урахуванням зазначеного доводи касаційного подання про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок м'якості колегія суддів вважає обгрунтованими, у зв'язку із чим вирок суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду слід належно встановити фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_1 злочину та у разі визнання його винним за ч. 2 ст. 307 КК України, вирішити питання про призначення йому покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та об'єктивних даних про його особу.

головуючого-судді	Міщенка С.М.
суддів	Вус С.М., Школярова В.Ф.
з а участю прокурора	Кравченко Є.С.