розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 червня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Автономної Республіки Крим на вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 липня 2007 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1народження, громадянина України, судимого двічі, останнім вироком від 26.12.2005 року за ст. 311 ч. 1 КК України (2341-14) на 2 роки обмеження волі, звільненого

на підставі ст. 75 КК України (2341-14) з іспитовим строком

засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України (2341-14) на 1 рік позбавлення волі.

На підставі статей 71 і 72 КК України (2341-14) за сукупністю вироків ОСОБА_1 призначено остаточне покарання строком 2 роки позбавлення волі.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що 10 вересня 2006 року, приблизно о 19 год. 45 хв., знаходячись біля магазину "Люкс", розташованому на перехресті вулиць Пошивальнікова і Горького м. Керчи, він таємно викрав велосипеда вартістю 710 грн., що належав потерпілому ОСОБА_2

У касаційному поданні порушено питання про зміну вироку щодо ОСОБА_1 через неправильне застосування кримінального закону шляхом виключення з нього рішення суду про призначення засудженому остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ст.ст. 71 та 72 КК України (2341-14) . При цьому прокурор посилається на те, що правоохоронними органами Російської Федерації ОСОБА_1 було видано для притягнення до кримінальної відповідальності лише за крадіжку, а питання про відбування покарання, призначеного засудженому попереднім вироком, договірними сторонами не вирішувалося.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про обгрунтованість подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що це подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 9 Конституції України (254к/96-ВР) , чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, і застосовуються у порядку, передбаченому Законом України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 (1906-15) року.

Статтею 14 Європейської Конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року, ратифіковану Верховною Радою України Законом України від 16.01.1998 року № 43/98-ВР (43/98-ВР) , передбачено, що видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана, за виключенням випадків, передбачених п.п. ''а'' та ''b'' цієї статті.

Відповідно до п. 1 ст. 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 року, ратифіковану Законом України № 240/94-ВР (240/94-ВР) від 10.11.1994 року, без згоди запитуючої Сторони видану особу не можна притягнути до кримінальної відповідальності та піддати покаранню за вчинений до її видачі злочин, за який ця особа не видавалася.

Як убачається із матеріалів справи, 3 листопада 2006 року органами досудового слідства ОСОБА_1 було оголошено в розшук з наданням Керченським міським судом Автономної Республіки Крим дозволу на його затримання та доставку в суд під вартою. Невдовзі ОСОБА_1 було затримано на території Російської Федерації і Генеральною прокуратурою цієї держави надано дозвіл на його видачу правоохоронним органам України для притягнення до кримінальної відповідальності за крадіжку із застереженням про неможливість інкримінування такої кваліфікуючої ознаки як ''повторність''.

Діючи відповідно до вимог ст. 66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 року, Керченський міський суд Автономної Республіки Крим вироком від 23 липня 2007 року обгрунтовано засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК України (2341-14) , але разом із тим всупереч вимог ст. 14 Європейської Конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року та ч. 1 ст.66 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 року, до призначеного покарання за цим вироком незаконно приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком від 26 грудня 2004 року, призначивши на підставі ст. 71 КК України (2341-14) ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю вироків, на що згоди відповідних органів Російської Федерації не було. Таким чином при вирішенні кримінальної справи щодо ОСОБА_1 суд порушив вимоги вказаних конвенцій, бо вийшов за межі конкретних домовленостей між Україною і Російською Федерацією.

Отже у зв'язку з порушенням норм міжнародного законодавства суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон, а тому вирок щодо ОСОБА_1 в частині призначення йому остаточного покарання за сукупністю вироків, на підставі п. 2 ст. 398 КПК України (1001-05) , підлягає відповідній зміні.

Оскільки ОСОБА_1 відбув покарання за ч. 1 ст. 185 КК України (2341-14) , він підлягає звільненню з-під варти.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

касаційне подання заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.

Вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 липня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити, виключити з нього рішення суду про призначення покарання за сукупністю вироків на підставі ст.ст. 71 та 72 КК України (2341-14) .