Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 10 червня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_5 та касаційним поданням заступника прокурора Херсонської області на судові рішення щодо ОСОБА_1,

вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 01 жовтня 2003 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 24 лютого 2004 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 24 жовтня 2001 року приблизно о 13 год. 25 хв. у с. Ольгівці Бериславського району Херсонської області керуючи автомобілем КАМАЗ 5511 д/н НОМЕР_1 з причепом, який буксирувався автомобілем КАМАЗ 55102 під керуванням ОСОБА_3, рухаючись по вул. Шкільній, порушив вимоги п.п. 2.2 "а", "б", 23.4, 23.7, 31.4.1 "а" Правил дорожнього руху, внаслідок чого вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_4, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження від який він помер на місці події.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і звільнити його від покарання на підставі п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 11 липня 2003 року, оскільки на момент вчинення злочину засуджений мав неповнолітню дитину. Вказує на те, що висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді ґрунтується на суперечливих та неперевірених судом доказах. Не погоджується з вирішеним у справі цивільним позовом.

У касаційному поданні заступник прокурора, просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_1 і звільнити його від покарання на підставі п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію". На обґрунтування своїх доводів прокурор вказує на те, що рішенням Суворовського районного суд м. Херсона від 19 травня 2004 року встановлено батьківство ОСОБА_1 відносно ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження. Тобто на час вчинення злочину ОСОБА_1 мав неповнолітню дитину і вказана обставина дає підстави для застосування до нього акту амністії.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та касаційного подання, колегія суддів вважає, що підстав для їх задоволення немає.

Як видно з матеріалів кримінальної справи, висновки про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікацію його дій за ч.2 ст. 286 КК України суд зробив на підставі досліджених в судовому засіданні та детально викладених у вироку доказів у їх сукупності та взаємозв'язку. Зокрема, вони підтверджуються показаннями потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, висновками судово-медичної та автотехнічної експертиз.

Суди як першої, так і апеляційної інстанцій ретельно перевіряли доводи засудженого та його захисника, аналогічні тим, що наведені в касаційній скарзі адвоката, про те, що ОСОБА_1 не допустив порушень Правил дорожнього руху та його версію про механізм дорожньо-транспортної пригоди й обґрунтовано ці твердження визнані такими, що не відповідають дійсним обставинам події.

Викладені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, такими, що не відповідають матеріалам справи, колегія суддів знаходить обґрунтованими.

Перевірено судами і доводи ОСОБА_1 про те, що він не мав технічної можливості загальмувати. Зокрема, ці доводи були предметом дослідження автотехнічної експертизи, з висновку якої вбачається, що ОСОБА_1 мав можливість зупинити автомобіль.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1, судом касаційної інстанції не встановлено. Висновки суду ґрунтуються на достатніх та допустимих доказах.

Дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

Міра покарання ОСОБА_1 обрана відповідно до вимог ст. 65 КК України.

Правильно судами першої та апеляційної інстанції не застосовано до ОСОБА_1 Закон України "Про амністію" від 11 липня 2003 року (1131-15) , оскільки на момент розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій факт юридичного батьківства ОСОБА_1 був не встановлений.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 19 травня 2005 року, яким встановлено батьківство ОСОБА_1 щодо неповнолітнього ОСОБА_9, постановлено після розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Не може бути застосовано вказаний закон до ОСОБА_1, про що порушено питання у скарзі захисника та подані прокурора, і при розгляді справи в касаційному порядку.

Так, згідно ч.2 ст. 10 Закону України "Про амністію" від 11 липня 2003 року особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, подає до суду свою згоду в усній чи письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що заяви по застосування акту амністії ОСОБА_1 не подавав, не долучена заява аналогічного змісту і до скарги чи подання.

Цивільний позов у справі вирішений відповідно до вимог цивільного та кримінально-процесуального законів.

Апеляційний розгляд справи проведено з дотриманням положень КПК України (1001-05) . Всі викладені захисником засудженого доводи в апеляції про необґрунтованість вироку були предметом перевірки і визнані безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Таким чином, передбачених ст. 398 КПК України підстав для скасування чи зміни судових рішень щодо ОСОБА_1 у справі не вбачається і відповідно немає підстав для призначення її до касаційного розгляду з повідомленням зазначених у ч.2 ст. 384 КПК України осіб.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційної скарги захисника - адвоката ОСОБА_5 та касаційного подання заступника прокурора Херсонської області.