розглянула в судовому засіданні у м. Києві 5 червня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом по першій інстанції, касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_7 на вирок апеляційного суду Житомирської області від 12 лютого 2008 року, яким засуджено:

IНФОРМАЦIЯ_1народження, громадянина України, уродженця с. Сукеля Тираспільського району Республіки Молдова, мешканця смт. Червоне Андрушівського району Житомирської області, раніше судимого, востаннє 21 грудня 1994 року за ст.ст. 229-2 ч. 3, 229-6 ч. 1 КК України (2341-14) на вісім років позбавлення волі,

- за п. п. 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) на тринадцять років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) на п'ять років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) на чотири роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) , за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання - чотирнадцять років позбавлення волі.

IНФОРМАЦIЯ_2народження, громадянина України, уродженця та мешканця смт. Червоне Андрушівського району Житомирської області, згідно зі ст. 89 КК України (2341-14) не судимого,

за п.п. 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) на дванадцять років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 625,59 гривень на відшкодування матеріальної шкоди.

Крім того, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто солідарно на користь ОСОБА_4 1 000 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 5 000 гривень - моральної шкоди.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винними у вчиненні таких злочинів.

1 липня 2007 року, приблизно о 20-й годині, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за попередньою змовою, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, приїхали до будинку ОСОБА_4 в с. Дубівка Бердичівського району Житомирської області. Зайшли до будинку і, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, розбудили ОСОБА_5 При цьому ОСОБА_1 вигнав з будинку потерпілу ОСОБА_4 і, з нікчемного приводу, що ОСОБА_5 нечітко відповідав на поставлені питання, завдав йому два удари кулаком по голові. Після цього ОСОБА_2 завдав ОСОБА_5 три удари кулаком та три-чотири удари ногами по голові, в результаті чого потерпілий впав з ліжка на підлогу. Тоді ОСОБА_2, взявши ОСОБА_5 за ноги, відтягнув його на середину кімнати та разом із ОСОБА_1 продовжили бити. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_5 помер.

27 червня 2007 року, приблизно о 18-й годині 30 хвилин, ОСОБА_1, перебуваючи на вулиці Котовського в м. Бердичеві Житомирської області, підбіг до ОСОБА_3, тричі ударив її кулаком по голові, вирвав з рук жіночу сумку, заволодівши майном потерпілої на суму 725,93 гривень.

28 червня 2007 року приблизно о 1-й годині ОСОБА_1, перебуваючи в АДРЕСА_1, в стані алкогольного сп'яніння, на грунті неприязних стосунків, під час сварки з ОСОБА_6, завдав їй численні удари кулаками в обличчя, чим заподіяв потерпілій тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційному поданні прокурор зазначає про безпідставне, на його думку, виключення судом кваліфікації дій засуджених за п. 4 ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) , допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, призначення ОСОБА_1 надмірно м'якого покарання. Просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу - направити на новий судовий розгляд.

Засуджений ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі заперечує свою причетність до вбивства ОСОБА_5, вказує, що на досудовому слідстві він себе оговорив, побоюючись ОСОБА_2 Просить вирок апеляційного суду щодо нього змінити та постановити справедливе рішення.

Засуджений ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі твердить про те, що він не причетний до вбивства ОСОБА_5, оскільки завдав йому лише одного удару, вказує, що ОСОБА_1 його оговорює. Просить вирок апеляційного суду щодо нього змінити, перекваліфікувавши його дії з п.п. 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) на ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) .

Захисник засудженого ОСОБА_2 - ОСОБА_7 у своїй касаційній скарзі також зазначає про непричетність його підзахисного до вбивства ОСОБА_5 Зокрема, стверджує, що в матеріалах справи відсутні достатні докази винності ОСОБА_2, а вирок грунтується на припущеннях. Просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 змінити, перекваліфікувати його дії з п.п. 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) на ч. 1 ст. 296 КК України (2341-14) та призначити покарання, не пов'язане з позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; пояснення засудженого ОСОБА_1, який зазначив, що вбивство ОСОБА_5 він вчинив сам, а ОСОБА_2 - оговорив, та просив скасувати вирок і направити справу на новий судовий розгляд; засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_7, які підтримали свої касаційні скарги; міркування прокурора, який підтримав касаційне подання; перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у поданні та скаргах доводи, колегія суддів вважає, що касаційне подання та касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні відкритого викрадення майна ОСОБА_3 та в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами, зокрема: показаннями ОСОБА_1 під час досудового слідства, показаннями потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_6, даними протоколів відтворення обстановки і обставин події за участю потерпілих, даними висновків судово-медичних експертиз щодо заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч.2 ст. 186 та ч.1 ст. 121 КК України (2341-14) є правильною, а призначене засудженому за вчинення цих злочинів покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України (2341-14) .

Разом із тим, колегія суддів вважає, що вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині їх засудження за умисне вбивство ОСОБА_5 постановлено з порушеннями вимог ст.ст. 323, 334 КПК України (1001-05) .

Так, згідно зі ст. 323 КПК України (1001-05) вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим. Виходячи зі змісту вказаної норми закону, вирок є обгрунтованим, якщо він постановлений на матеріалах, повністю зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину та про винуватість підсудного у його вчиненні з достовірністю випливають із матеріалів справи. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок суду так і спростовують його.

Проте ці вимоги закону під час розгляду справи в судовому засіданні не були виконані, обставини, які мають істотне значення для вирішення питання, чи справді ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили інкримінований їм злочин, і якщо так, то з яких мотивів і за яких обставин, належно не з'ясовані.

При кваліфікації вбивства за п.7 ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) суд ретельно не проаналізував усіх обставин справи, особливо тих, що характеризують суб'єктивну сторону, не встановив належним чином наявності або відсутності у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 хуліганського мотиву.

Так, під час досудового слідства ОСОБА_1 зазначав, що сварка у нього з ОСОБА_5. виникла з приводу відбування ними покарання. ОСОБА_2 твердив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розпочалася розмова на незрозумілому жаргоні, в ході якої вони стали нестриманими та агресивними. Потерпіла ОСОБА_4 вказувала, що під час сварки, яка відбувалась у будинку, чула як ОСОБА_5 казав, що він не при ділах і не винний.

Не давши належної оцінки цим показанням, суд дійшов передчасного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 саме хуліганського, а не будь-якого іншого мотиву.

Не є обгрунтованим і висновок суду про вчинення засудженими вбивства за попередньою змовою між ними.

Передбачене п.12 ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) вбивство має місце у випадку його вчинення декількома особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його скоєння.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 як на досудовому слідстві так і в судовому засіданні стверджував, що приїхав у с. Дубівку на пропозицію ОСОБА_1 провідати ОСОБА_5 та вийшов з будинку, коли між ними почалася сварка. Зайшовши через деякий час знову у будинок, завдав лише одного удару потерпілому.

ОСОБА_1 на досудовому слідстві також зазначав, що запропонував ОСОБА_2 поїхати в Дубівку провідати ОСОБА_5 Твердив ОСОБА_1 і про те, що саме у нього, а не ОСОБА_2, виник конфлікт з ОСОБА_5, під час якого він декілька разів вдарив потерпілого руками в обличчя.

Суд мав проаналізувати дані, які містяться у цих показаннях та показаннях потерпілої ОСОБА_4, на предмет з'ясування того, коли саме і в кого саме виник умисел на вбивство ОСОБА_5 Якщо суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися про спільне вчинення вказаного злочину, він мав навести у вироку докази на підтвердження цього висновку, проте не зробив цього.

Крім того, на порушення вимог ст. 334 КПК України (1001-05) , формулюючи обвинувачення, визнане доведеним, суд взагалі не зазначив, з якою метою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приїхали до ОСОБА_5 та з якою метою вони завдавали удари потерпілому.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України (1001-05) у мотивувальній частині вироку має бути зазначене ставлення підсудного до пред'явленого обвинувачення і наведена оцінка доводів, на які він послався на свій захист, проте доводи ОСОБА_2 про його непричетність до інкримінованого злочину належним чином у вироку не проаналізовані. Суд лише обмежився посиланням на те, що показання ОСОБА_2 не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи і суперечать іншим доказам.

Оскільки, як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 неодноразово змінював свої показання, суд повинен був з'ясувати причину їх зміни, і в результаті ретельного дослідження дати їм у вироку належну оцінку в сукупності з іншими доказами, що є в справі. Натомість, суд без наведення відповідних мотивів лише зазначив, що зміну показань та відмову їх давати він розцінює як спосіб захисту.

За таких обставин вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині їх засудження за п.п.7,12 ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки та постановити судове рішення відповідно до вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

у х в а л и л а :

касаційне подання прокурора, касаційні скарги засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Житомирської області від 12 лютого 2008 року щодо ОСОБА_1та ОСОБА_2в частині засудження їх за п.п.7,12 ч.2 ст. 115 КК України (2341-14) скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд.

Вважати ОСОБА_1засудженим на підставі ст. 70 КК України (2341-14) , за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 121 та ч.2 ст. 186 КК України (2341-14) , на п'ять років позбавлення волі.