розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 3 червня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2008 року щодо ОСОБА_1

встановила:

вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2007 року

IНФОРМАЦIЯ_1народження,

уродженця та жителя м. Дніпропетровська, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України (2341-14) на 8 років позбавлення волі.

IНФОРМАЦIЯ_2народження,

уродженця та жителя м. Дніпропетровська, раніше не судимого,

засуджено за ч.1 ст.125 КК України (2341-14) до громадських робіт строком на 200 годин.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України (2341-14) ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винуватими та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в ніч на 24 серпня 2002 року, перебуваючи в кафе "Едем", розташованому по вулиці Братів Трофімових у місті Дніпропетровську, вживали спиртні напої. У цей час до них підійшов неповнолітній ОСОБА_4, який доводився ОСОБА_3 племінником, і поскаржився, що на площадці цього кафе його образив та вдарив у обличчя ОСОБА_5 Будучи обуреними такими діями ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_4(справу щодо якого закрито на підставі акту про амністію) вийшли з кафе та стали бити ОСОБА_5 У ході побиття останнього ОСОБА_3 завдав йому принаймні 4 удари руками й ногами в голову та тулуб, заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Через деякий час з кафе вийшов і ОСОБА_1 До нього підійшов ОСОБА_5 та випадково порвав його футболку, що призвело до сварки та виникнення між ними неприязних стосунків. З цієї причини ОСОБА_1, з метою заподіяння ОСОБА_5 тяжкого тілесного ушкодження, умисне завдав йому удар кулаком у ліве плече, від чого потерпілий упав, вдарившись головою об асфальт. Унаслідок отриманої при падінні черепно-мозкової травми ОСОБА_5 помер у лікарні IНФОРМАЦIЯ_3

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 січня 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено. Його дії перекваліфіковано із ч. 2 ст. 121 КК України (2341-14) на ч. 1 ст. 119 КК України (2341-14) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк на 3 роки. На підставі ч. 5 ст. 74 КК України (2341-14) засудженого звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Вирок щодо засудженого ОСОБА_3 в апеляційному й касаційному порядку не оскаржено.

За змістом касаційної скарги потерпіла не погоджується із рішенням апеляційного суду про перекваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 із ч. 2 ст. 121 КК України (2341-14) на ч. 1 ст. 119 КК України (2341-14) . На її думку, у матеріалах справи є докази того, що саме ОСОБА_1 завдав ОСОБА_5 удар у голову, внаслідок чого останній впав, вдарившись головою об асфальт, і це свідчить про спрямованість умислу засудженого на заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження. Також вважає неправильним рішення апеляційного суду про звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності, які спливли внаслідок допущеної у справі тяганини під час досудового слідства.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з постанови про пред'явлення ОСОБА_1обвинувачення та обвинувального висновку, він обвинувачувався в заподіянні ОСОБА_5 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, за таких обставин.

ОСОБА_1 умисно завдав удар кулаком правої руки ОСОБА_5 в ліве плече, від чого останній впав, вдарившись головою об асфальт, що призвело до заподіяння потерпілому черепно-мозкової травми й настання його смерті.

Це обвинувачення потерпіла підтримала в судовому засіданні і не заявляла клопотань про необхідність направлення кримінальної справи на додаткове розслідування для вирішення питання про збільшення обсягу обвинувачення ОСОБА_1

Суд першої інстанції в межах пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення, встановив, що він саме за наведених обставин заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження, що призвело до настання смерті.

Цей вирок місцевого суду потерпіла в апеляційному порядку не оскаржила.

З огляду на викладене, доводи її касаційної скарги, які виходять за межі вимог, заявлених нею в суді першої інстанції, що ОСОБА_1 завдав удар в голову ОСОБА_5, внаслідок чого потерпілий отримав черепно-мозкову травму, є безпідставними.

Ці доводи суперечать і висновку суду першої інстанції про те, що виявлені у потерпілого тілесні ушкодження в області голови, що утворилися від ударів по голові до його падіння, були заподіяні засудженим ОСОБА_3

Апеляційний суд при перевірці даної кримінальної справи в апеляційному порядку дійшов правильного висновку, що відповідно до встановлених фактичних обставин справи смерть ОСОБА_5 настала не як безпосередній результат удару, якого йому завдав ОСОБА_1 кулаком у плече, а внаслідок черепно-мозкової травми, отриманої при падінні потерпілого і удару головою об асфальт.

Цей висновок підтверджується показаннями ОСОБА_1, що потерпілий від його удару упав потилицею вниз із висоти власного зросту на асфальт; даними, які містяться у протоколах відтворення обстановки та обставин події з участю засудженого та свідків ОСОБА_6й ОСОБА_7; висновком судово-медичної експертизи, згідно з яким механізм утворення тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_5, відповідає показанням засудженого.

З висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи видно, що можливість утворення виявленої у потерпілого черепно-мозкової травми внаслідок різкого поштовху в будь-яку частину тіла з наступним його падінням й ударом тім'яною частиною голови об тверду поверхню, не виключається.

Отже, сила та напрям завданого ОСОБА_1ОСОБА_5 удару рукою в плече, без застосування будь-якого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, не давали підстав дійти висновку, що умисел засудженого був спрямований на заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження. Це виключало кваліфікацію його дій за ч.2 ст.121 КК України (2341-14) .

Разом з тим, завдаючи такого удару ОСОБА_5, який знаходився у нетверезому стані на асфальтованій площадці, ОСОБА_1, хоча й не передбачав, але повинен був і міг передбачати, що внаслідок падіння на асфальтне покриття потерпілий може отримати будь-яку травму, зокрема й смертельну.

Тобто, в діях ОСОБА_1 є необережна форма вини.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає рішення апеляційного суду про перекваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 КК України (2341-14) на ч. 1 ст. 119 КК України (2341-14) правильним і належним чином умотивованим.

Також законним та обгрунтованим є рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного засудженому покарання у зв'язку із закінченням строків давності, оскільки з дня вчинення ним злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України (2341-14) , який є злочином середньої тяжкості, і до набрання вироком законної сили минуло понад п'ять років, що відповідно до вимог п. 3 ч.1 ст. 49 і ч. 5 ст. 74 КК України (2341-14) є підставою для звільнення засудженого від призначеного покарання.

Та обставина, що строк давності збіг внаслідок тривалого розгляду справи, на що ОСОБА_2 посилається у своїй касаційній скарзі, відповідно до вимог закону не є підставою для не застосування давності.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи не встановлено істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б давали підстави д ля скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Не вбачаючи підстав для призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України (1001-05) , та керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів