Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 03 червня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою законного представника ОСОБА_2 на судові рішення щодо ОСОБА_1

постановою Тернопільського міськрайонного суду від 20 липня 2006 року справу про застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітнього

ОСОБА_1,

1989 року народження, який раніше

до кримінальної відповідальності

не притягувався,

за вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ст. 124 КК України, провадженням закрито.

До неповнолітнього ОСОБА_1застосовано примусовий захід виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд батьків.

Як встановив суд, ОСОБА_1 15 травня 2004 року, приблизно о 20 год. 30 хв., на вул. Чумацькій в м. Тернополі за обставин, встановлених судом та детально наведених у постанові суду, з метою самооборони, перевищивши межі необхідної

оборони, завдав ОСОБА_3 удар пляшкою з горілкою по голові, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження від яких настала його смерть.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 27 грудня 2006 року вказану постанову місцевого суду, в порядку ст. 365 КПК України, змінено - з резолютивної частини постанови виключено вказівку суду про закриття кримінальної справи щодо неповнолітнього ОСОБА_1

В касаційній скарзі законний представник ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1як незаконні і необґрунтовані, а справу провадженням закрити. Стверджує, що вони прийняті без належної перевірки фактичних обставин справи з істотними порушенням кримінального та кримінально-процесуального законів. Вважає, що ОСОБА_1 перебував у стані необхідної оборони і її меж не перевищував, а тому в його діях відсутній склад суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ст. 124 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про залишення судових рішень щодо ОСОБА_1 без зміни; перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що підстав для її задоволення немає.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні ним суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ст. 124 КК України за встановлених судом обставин є обґрунтованим, що підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами.

ОСОБА_1 як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні визнав, що під час конфлікту завдав ОСОБА_3 удар пляшкою по голові, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження, які спричинили його смерть.

Із показань свідка ОСОБА_5, убачається, що він бачив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_6 виник конфлікт, під час якого останні нецензурно висловлювалися на адресу ОСОБА_1, змушували його випити горілку та погрожували побиттям у разі відмови. Коли ОСОБА_1 відмовився виконати цю вимогу ОСОБА_3 вдарив його кулаком у обличчя. Після чого ОСОБА_1, пляшкою, яка була в нього в руці завдав удар по голові потерпілого, а сам втік з місця події.

Ці показання підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_6, який пояснював, що коли вони з потерпілим ОСОБА_3 зустріли ОСОБА_1, потерпілий став вимагати у останнього гроші та змушував випити горілку. Коли ОСОБА_1 відмовився ОСОБА_3 вдарив його в обличчя, а ОСОБА_1 у відповідь наніс потерпілому удар пляшкою по голові, після чого втік.

Зазначені обставини підтверджуються і показаннями свідка ОСОБА_7 та даними, які містяться у протоколах відтворення обстановки й обставин події за участю ОСОБА_1 і ОСОБА_6 та висновку судово-медичної експертизи.

Локалізація і характер виявлених при дослідженні трупа ОСОБА_3 тілесних ушкоджень повністю узгоджуються з показаннями свідків щодо механізму заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність зазначених показань свідків, не встановлено. Деякі розбіжності щодо викладення ними характеру розвитку подій та послідовності дій учасників конфлікту зумовлені особистим сприйняттям кожним із них тих моментів, які вони спостерігали, а тому немає підстав для визнання показань цих свідків недостовірними.

Виходячи з установлених судом фактичних обставин справи, і враховуючи те, що інших доказів, які б спростовували показання свідків і ставили під сумнів їх правдивість, по справі не зібрано, суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що в ситуації, яка склалася, ОСОБА_1, захищаючись від протиправних дій ОСОБА_3. обрав такий засіб оборони, який явно не відповідав небезпечності посягання. Для нього було очевидним, що потерпілий, вчиняючи протиправні дії, не застосовував до нього будь-які предмети з метою посилення своїх дій, а лише погрожував розправою та завдав один удар кулаком у обличчя.

Таким чином, у зазначеному випадку, як це й встановив суд, ОСОБА_1. захищаючись від протиправних дій потерпілого, перевищив межі необхідної оборони і без необхідності завдав удару пляшкою в життєво важливий орган людини, яким є голова, внаслідок чого сталася смерть потерпілого.

За таких обставин доводи наведені у касаційній скарзі законного представника ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 перебував у стані необхідної оборони і її меж не перевищував, а тому в його діях відсутній склад суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ст. 124 КК України, не ґрунтуються на матеріалах справи і спростовані наведеними у судових рішеннях доказами.

Таких порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б істотними і тягли за собою скасування або зміну судових рішень, як про це порушено питання у касаційній скарзі законного представника, у справі не допущено.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

відмовити в задоволенні касаційної скарги законного представника ОСОБА_2 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 27 грудня 2006 року щодо ОСОБА_1.