розглянула в судовому засіданні в м.Київ " 27 " травня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_2 на судові рішення щодо ОСОБА_1.

Вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 30 травня 2007 року ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1народження, громадянин України, судимий останнього разу 10 серпня 2004 року за ст.ст.185 ч.1, 185 ч.2, 185 ч.3, 70 ч.4, 75 КК України (2341-14) на 3 роки позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки, засуджений за ст.121 ч.2 КК України (2341-14) на 7 років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України (2341-14) до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком від 10 серпня 2004 року і остаточно, за сукупністю вироків, визначено ОСОБА_1 покарання у вигляді 7 років 1 місяця позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 3 000 грн. і моральну шкоду в сумі 10 000 грн., у решті позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 7 листопада 2007 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 1 січня 2006 року приблизно об 11 годині у приміщенні АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, із мотиву помсти за образу своєї співмешканки, умисно завдав ОСОБА_4 більше шести ударів руками й ногами по голові та тулубу, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент заподіяння, від яких настала смерть ОСОБА_4 на місці події.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на однобічність і упередженість суду, заперечує висновки суду щодо фактичних обставин справи, звертає увагу на неправомірні дії потерпілого, який спровокував конфлікт, а також на стан здоров'я потерпілого, що сприяв настанню тяжких наслідків, у зв'язку з чим просить перекваліфікувати його діяння на ст.119 КК України (2341-14) , призначити покарання із застосуванням ст.69 КК України (2341-14) , а також зменшити суму відшкодування за цивільним позовом, оскільки матеріальні збитки були добровільно відшкодовані до постановлення вироку.

Захисник ОСОБА_2 у касаційній скарзі також наполягає на необережній формі вини ОСОБА_1 по відношенню до наслідків своїх діянь, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який заперечив проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого і його захисника підлягають частковому задоволенню.

Потерпіла ОСОБА_3 заявила позов про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 3000 грн. та моральної шкоди в сумі 20000 грн..

У вироку суд постановив повністю задовольнити вимоги позивачки щодо відшкодування їй 3000 грн., витрачених на похорони потерпілого та поминки.

Водночас у матеріалах справи міститься розписка, видана потерпілою ОСОБА_3 про те, що вона отримала від ОСОБА_5, матері засудженого, гроші в сумі 3000 грн.. Дана розписка надійшла до місцевого суду 25 травня 2007 року.

В апеляції на вирок, а також в окремій скарзі ОСОБА_1 звертав увагу апеляційного суду на факт відшкодування потерпілій матеріальних збитків, однак це питання не знайшло будь-якого відображення в ухвалі суду апеляційної інстанції.

Також в апеляції ОСОБА_1 оспорював наявність прямого причинного зв'язку між його ударами і їх силою - з одного боку, та ступенем тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень і настанням смерті - з іншого боку. При цьому ОСОБА_1 спирався на висновки призначеної судом експертизи. ОСОБА_1 просив суд правильно кваліфікувати його діяння, а також урахувати ряд обставин як такі, що пом'якшують його покарання, та застосувати положення ст.69 КК України (2341-14) .

Однак усупереч вимогам закону, суд апеляційної інстанції не зазначив підстави, через які визнав наведені вище доводи апеляції необгрунтованими, і залишив поза увагою вирок у частині вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальних збитків, натомість констатував в ухвалі, що висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, указаних у вироку, в апеляції не оспорюються, що сам засуджений давав показання про те, що завдав потерпілому численних ударів руками і ногами в життєво важливі органи, і що саме це підтвердили свідки у справі. Крім того, з ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги зауваження ОСОБА_1 на протокол судового засідання, які були повністю задоволені постановою Оріхівського районного суду Запорізької області від 24 липня 2007 року.

За таких обставин, на думку колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися такою, що забезпечила апеляційне оскарження обвинувального вироку щодо ОСОБА_1, оскільки зміст ухвали не відповідає вимогам ст.377 КПК України (1001-05) . У зв'язку з цим справа підлягає поверненню на новий апеляційний розгляд, при якому суду апеляційної інстанції належить, зокрема, ретельно перевірити всі доводи, що викладені в апеляції засудженого ОСОБА_1, взяти до уваги доводи касаційних скарг засудженого і захисника, і постановити законне та обгрунтоване рішення.