розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 27 травня 2008 року кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 березня 2007 року,

вироком Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2006 року,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Нововолинська Волинської області, мешканця міста Обухова Київської області, громадянина України, такого, що згідно із ст. 89 КК України не має судимості,

засуджено за:

- ч. 2 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки;

- ч. 2 ст. 187 КК України до позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна;

- ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки;

- ч. 2 ст. 345 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілих:

- ОСОБА_3 935 гривень на відшкодування матеріальної шкоди;

- ОСОБА_4 756 гривень на відшкодування матеріальної шкоди;

- ОСОБА_5 1 178 гривень 45 копійок на відшкодування матеріальної шкоди;

- ОСОБА_6 1 500 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у злочинах проти чужої власності та проти авторитету органів державної влади, які він скоїв за таких обставин.

Зокрема, 24 вересня 2004 року в селі Козин Обухівського району Київської області на території садового товариства "Міжріччя-2" на місці будівництва будинку під № 18 таємно викрав належний потерпілому ОСОБА_3мобільний телефон та інше майно на загальну суму 1010 гривень 80 копійок.

28 січня 2006 року близько 23 години за попередньою змовою в групі з невстановленою особою на алеї між дитячим садочком "Веселка" та будинком № 10, що на вулиці Миру в місті Обухові Київської області, напав на потерпілого ОСОБА_5 Ударом руки повалив його на землю, а потім, утримуючи обличчям до землі, під погрозою застосуванням насильства, сприйняту останнім як таку, що реально загрожувала його життю і здоров'ю, відкрито заволодів його майном на загальну суму 1178 гривень 45 копійок.

29 січня 2006 року близько 2 години за попередньою змовою в групі з невстановленою особою на розі будинків №№ 13 та 14 на вулиці Миру в місті Обухові Київської області, із застосуванням насильства, що не було небезпечним для життя та здоров'я, відкрито заволодів майном потерпілого ОСОБА_7 на загальну суму 315 гривень.

31 січня 2006 року близько 16 години 50 хвилин за попередньою змовою в групі з невстановленою особою неподалік будинку № 16 на вулиці Лейпцизькій у місті Києві, із застосуванням насильства, що не було небезпечним для життя та здоров'я, відкрито заволодів майном потерпілого ОСОБА_3 на загальну суму 756 гривень.

21 лютого 2006 року близько 16 години в слідчій кімнаті ізолятора тимчасового тримання (далі ІТТ) Обухівського РВ ГУМВС України в Київській області, розташованого на вулиці Київській, 22 у місті Обухові Київської області, завдав численних ударів кулаком по обличчю та інших частинах тіла оперативному працівникові зазначеного органу внутрішніх справ ОСОБА_6, який у той час проводив з ним оперативно-розшукові заходи, чим спричинив легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Апеляційний суд Київської області ухвалою від 14 березня 2007 року вирок змінив. Перекваліфікував дії ОСОБА_2 по обвинуваченню у викраденні майна потерпілого ОСОБА_3 з ч. 2 на ч. 1 ст. 185 КК України й за цією статтею обрав йому покарання - позбавлення волі на строк 1 рік і 6 місяців; по обвинуваченню в нападі на потерпілого ОСОБА_5 - з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 того ж Кодексу та визнав його засудженим за ч. 2 ст. 186 КК України по обвинуваченню у відкритому заволодіння майном потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 186 та ч. 2 ст. 345 КК України, визначив остаточне покарання - позбавлення волі на строк 5 років. Виключив з вступної і мотивувальної частин вироку посилання на попередню судимість ОСОБА_2 та визнав його таким, що відповідно до вимог ст. 89 КК України не має судимості. Виключив з переліку доказів по обвинуваченню у заволодінні майном потерпілого ОСОБА_3 показання свідка ОСОБА_8 У решті вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_2 заперечує свою участь у вчиненні інкримінованих йому злочинів; стверджує, що досудове слідство провадилось з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Вважає, що доказів його винуватості у матеріалах справи немає, тому просить судові рішення скасувати та закрити справу по обвинуваченню у злочинах проти власності, а щодо застосування насильства до ОСОБА_6 - направити на нове розслідування.

- захисник ОСОБА_1 зазначає, що винність ОСОБА_2 у злочинах, за які його засуджено, не ґрунтується на сукупності доказів, які б однозначно та переконливо свідчили про участь останнього в їх скоєнні. Суд, за відсутності інших свідчень, надав перевагу показанням потерпілих й без наведення мотивів відкинув заперечення засудженого про його непричетність до злочинів. Вважає, що в ІТТ Обухівського райвідділу міліції ОСОБА_2 перебував безпідставно, а ОСОБА_6 щодо нього не мав повноважень на проведення оперативно-розшукових чи процесуальних дій. Крім того, зазначає, що докази обвинувачення по цьому епізоду звинувачення мають істотні суперечності, щодо яких у вироку не наведено мотивів, чому суд взяв до уваги одні з них і відкинув інші. Просить судові рішення скасувати та закрити справу по обвинуваченню ОСОБА_2 у злочинах, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 187 та ч. 2 ст. 345 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, висновок прокурора Сухарєва О.М., який, навівши мотиви спростування доводів касаційних скарг, просить судові рішення залишити без зміни, міркування захисника ОСОБА_1про скасування вироку та ухвали апеляційного суду з підстав, зазначених у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних міркувань.

Свої висновки про винність ОСОБА_2 у злочинах, суд обґрунтував частково визнавальними показаннями самого засудженого щодо відкритого заволодіння майном потерпілого ОСОБА_7, які він дав під час досудового слідства та судового розгляду справи, а також іншими наведеними у вироку доказами, які слушно визнав переконливими, оскільки в матеріалах справи немає об'єктивних даних, які б викликали сумніви в їх достовірності, й, крім того, вони знаходяться в фактичному та логічному взаємозв'язку між собою.

Зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_3 про викрадення його мобільного телефону, який лежав на мурованій ним стіні будинку, в той час, коли поруч нього знаходився ОСОБА_2 Свідок ОСОБА_9., який був разом із засудженим, пояснив, що невдовзі після відвідин ОСОБА_3, він виявив у ОСОБА_10 мобільний телефон, який належав потерпілому. Згодом засуджений продав даний телефон. Із змісту показань потерпілого ОСОБА_5 та даних відтворення обстановки та обставин події злочину, проведеного з його участю, вбачається, що в місті Обухові по дорозі додому ззаду на нього напали дві невідомі особи, одного з яких він побачив і запам'ятав його прикмети, та із застосуванням насильства пограбували його. При пред'явленні осіб для впізнання потерпілий вказав на ОСОБА_2 як на того, хто за описаних ним обставин відкрито заволодів його майном.

Обґрунтовуючи винність ОСОБА_2 у заволодінні майном потерпілого ОСОБА_11, суд, крім визнання самим засудженим факту заволодінням майном останнього, поклав в основу обвинувачення показання потерпілого про те, що його побили дві невідомі особи й заволодіння його мобільним телефоном. Він запам'ятав прикмети одного з нападників й тому при пред'явленні осіб для впізнання вказав на засудженого як на того, хто пограбував його. Після затримання в ОСОБА_2 було виявлено мобільний телефон, який при пред'явленні для впізнання потерпілий впізнав як той, що належить йому. Оглядом мобільного телефону були встановлені індивідуальні ознаки, які збігаються з ознаками, названими потерпілим ОСОБА_11

Мотивованими є висновки суду й щодо винності ОСОБА_2 у пограбуванні потерпілого ОСОБА_3 Зокрема, цього висновку дійшов на підставі показань самого потерпілого про побиття його двома невідомими особами, в процесі якого він побачив, що саме ОСОБА_2 заволодів його мобільним телефоном. Невдовзі, коли засуджений проходив повз прохідну одного з підприємств, він попросив працівників охорони затримати ОСОБА_2 Про застосування насильства щодо ОСОБА_3 стверджується даними висновків судово-медичної експертизи.

Як убачається з матеріалів справи, суди першої та апеляційної інстанцій ретельно дослідили та перевірили обставини застосування насильства щодо працівника міліції ОСОБА_6 у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків. Зокрема, посилаючись на дані журналу постових відомостей, а також показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, суд правильно встановив, що ОСОБА_5 в момент побиття його ОСОБА_2 знаходився при виконанні службових обов'язків. Матеріали справи не містять даних, які б свідчили, що ОСОБА_2 утримувався в ізоляторі тимчасового тримання безпідставно, а ОСОБА_5 виконував свої службові обов'язки щодо нього з порушенням встановленого порядку. Принагідно слід зазначити, що правомірність дій ОСОБА_6 була предметом неодноразових прокурорських перевірок, у ході яких не було виявлено об'єктивних даних, які б підтверджували протиправність дій останнього. Про застосування насильства, характер та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень свідчать показання свідка ОСОБА_13, очевидця побиття, а також дані висновку судово-медичної експертизи про спричинення ОСОБА_6 легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я.

Кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 345 КК є правильною.

Наведені в касаційних скаргах доводи, які за змістом аналогічні тим, що були предметом судового розгляду та перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, не містять нових даних, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень та давали підстави для закриття справи. Свої висновки про незгоду з твердженнями скарг про непричетність ОСОБА_2 до злочинів суд аргументував доказами, які оцінив на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи. Даних, які б обґрунтовано викликали сумніви в достовірності та об'єктивності зібраних у справі доказів, у тому числі в правдивості показань кожного із потерпілих, матеріали справи не містять.

Порушень вимог матеріального чи кримінально-процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити постановити законне та обґрунтоване рішення, у тому числі вказаних у касаційних скаргах, не встановлено.

З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

вирок Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 березня 2007 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_1. та засудженого ОСОБА_2 - без задоволення.