Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого

Паневіна В.О.,

суддів

Федченка О.С. та Гриціва М.I.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 22 квітня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього,

встановила:

вироком Iзюмського міськрайонного суду Харківської області від 25 грудня 2006 року, залишеного без зміни ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 липня 2007 року,

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1народження, уродженця міста Нововолинська Волинської області, мешканця села Iванчуківки Iзюмського району Харківської області, громадянина України, раніше судимого - 21 червня 2001 року за ч. 2 ст. 289 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України (2341-14) з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк 11 років.

На підставі ст. 71 КК України (2341-14) за сукупністю вироків йому визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк 12 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь:

- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 10 000 гривень на відшкодування моральної шкоди кожному;

- експертної установи судові витрати в розмірі 611 гривень 99 копійок.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 26 листопада 2005 року в період часу з 3 до 5 години в АДРЕСА_1, будучи в стані алкогольного сп'яніння, на грунті особистих неприязних відносин затіяв сварку з ОСОБА_4, під час якої завдав йому численних ударів кулаками по голові, встромив пляшку в задній прохід, а потім ударом ножа в область шиї умисно вбив його.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений ОСОБА_1 посилаючись на стан сильного душевного хвилювання під час злочину, фактичні дані про його непричетність до вбивства, застосування недозволених методів ведення слідства, внаслідок яких він оговорив себе, не призначення захисника за наявності даних про психічну хворобу, просить судові рішення скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обгрунтовуючи висновок про винність ОСОБА_1 в умисному вбивстві, суд послався на показання самого засудженого, який у судовому засіданні визнав фактичні обставини його скоєння, а також на його аналогічні показання, дані ним під час досудового слідства, у тому числі на очній ставці з свідком ОСОБА_5 та під час проведення відтворення обстановки й обставин події. Були враховані подібного змісту показання свідка ОСОБА_5, який фактично був очевидцем злочину, показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яким зі слів засудженого стало відомо про його причетність до вбивства, дані огляду місця події, в ході якого в будинку за місцем проживання вбитого було виявлено труп останнього з ознаками насильницької смерті. У якості доказів суд послався на дані виявлення в будинку кухонного ножа та пляшки зі слідами крові, яка за даними висновку судово-імунологічної експертизи може походити від ОСОБА_4, та результати судово-медичної експертизи про настання смерті ОСОБА_4 від заподіяння проникаючої різаної рани шиї, що призвела до ушкодження судин, виявлення численних ушкоджень на голові.

Сукупність наведених доказів, яким була дана правильна правова оцінка, вказує на законність та обгрунтованість висновків суду про винність ОСОБА_1 в умисному позбавленні життя людини та спростовує його доводи про причетність до цього злочину свідка ОСОБА_5

Упродовж досудового слідства та судового розгляду справи ОСОБА_1 не заявляв клопотань про використання щодо нього недозволених методів ведення слідства й не пред'явив документальних чи медичних даних, які б свідчили про обгрунтованість його доводів щодо застосованого до нього насильства. Коли ж в апеляційних скаргах та доповненнях він повідомив про наявність таких фактів, апеляційний суд доручив Iзюмському міжрайонному прокурору Харківської області провести перевірку, за наслідками якої 20 квітня 2007 року була винесена постанова про відмову у порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину. Посилаючись на ці дані, суд обгрунтовано спростував ними доводи засудженого про застосування до нього примусу з боку працівників правоохоронних органів.

Безпідставними є твердження ОСОБА_1 про порушення його права на захист, оскільки, як видно з матеріалів справи, під час досудового слідства він жодного разу не заявляв клопотань про призначення йому захисника. Не було виявлено й даних, які б свідчили, що через психічні вади він не міг реалізувати своє право на захист. Посилаючись на дані висновків судово-психіатричних експертизи, в процесі якої були досліджені й зазначені в касаційній скарзі медичні документи, суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_1 ознак будь-якого психічного захворювання, наявність якого зобов'язувала б орган дізнання, досудового слідства чи суд призначити йому захисника (т. 2 а. с.87-89, 265-269).

Зваживши на характер та послідовність дій засудженого в момент вбивства, його поведінку після злочину, стан алкогольного сп'яніння, результати психіатричної експертизи про симулянтський і надуманий характер його заяв про неусвідомленість своїй дій під час вбивства, суд правильно визнав непереконливим доводи ОСОБА_1 про вчинення вбивства в стані сильного душевного хвилювання.

Порушень вимог чинного кримінально-процесуального законодавства при проведенні досудового слідства та судового розгляду справи, в тому числі зазначених в касаційній скарзі, не виявлено.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК України (2341-14) є правильною.

При розгляді справи в порядку апеляційного провадження суд другої інстанції перевірив доводи апеляції засудженого, які за своїм змістом та суттю аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, та мотивовано визнав такими, що не грунтуються на фактичних обставинах справи.

Покарання призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України (2341-14) з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що впливають на відповідальність. У даному випадку воно є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Керуючись ст. 394 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а :

відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1.