розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 квітня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Вінниці від 15 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2007 року.

Вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 15 грудня 2006 року

IНФОРМАЦIЯ_1,

уродженку с. Зорінськ Перевальського району

Луганської області, громадянку України,

раніше не судиму,

засуджено за ч. 4 ст. 190 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років; за ч. 2 ст. 358 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.

На підставі ст. 70 КК України (2341-14) остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди на користь кредитної спілки "Народна воля" 10 740 грн. та на користь ОСОБА_2 - 3 828,2 грн.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 15 березня 2007 року зазначений вирок змінено. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 4 ст. 190 КК України (2341-14) із застосуванням ст. 69 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років без конфіскації майна. У решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 засуджено за те, що вона у вересні-листопаді 2003 року шляхом обману чи зловживання довірою сторонніх осіб заволоділа грошима кредитних спілок "Паритет" та "Народна воля" в особливо великих розмірах на загальну суму 21 740 грн.

Крім того,ОСОБА_1восени 2003 року з метою заволодіння шляхом шахрайства грішми кредитних спілок "Паритет" та "Народна воля" повторно, за попередньою змовою групою осіб підробила документи, які надають права або звільняють від обов'язків, з метою їх використання як підроблювачем, так і іншою особою, а саме довідки з місця роботи про заробітну.

У касаційній скарзі засудженаОСОБА_1, посилаючись на однобічність, неповноту, необ'єктивність досудового та судового слідства, на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і грунтуються на припущеннях, порушує питання про зміну постановлених щодо неї судових рішень із перекваліфікацією її дій з ч. 4 на ч. 2 ст. 190 КК України (2341-14) . При цьому вважає, що в основу судових рішень покладені суперечливі показання свідків, які її обмовляють. Зазначає, що умислу на заволодіння коштами кредитних спілок у неї не було, вона лише надала свідкам детальну інформацію про умови одержання кредитів. Вказує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення кримінально-процесуального закону при розгляді її справи. Крім того, засуджена не погоджується з рішенням суду про стягнення з неї матеріальної шкоди на користь Кредитної спілки "Народна воля" та ОСОБА_2 та просить в цій частині судові рішення скасувати.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Парусова А.М., який вважав, що ухвалу апеляційного суду слід скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга засудженої підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обгрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати тим же вимогам, що і рішення суду першої інстанції, тобто бути законною і обгрунтованою.

Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 377 КПК України (1001-05) . У ній мають бути наведені докладні мотиви прийнятого рішення, усі доводи, що містяться в апеляції, мають бути проаналізовані і жоден із них не повинен залишатися без відповіді.

Однак, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд при розгляді справи щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку не дотримався цих вимог закону.

Так, у своїй апеляції на вирок місцевого суду та доповненні до неї засудженаОСОБА_1зазначила про однобічність, необ'єктивність судового слідства, про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і грунтуються лише на показаннях свідків, які її обмовили, маючи на меті уникнути відповідальності за використання підроблених документів при одержанні кредитів.

Зокрема, засуджена, посилаючись на аркуші справи, ствердила про те, що суд першої інстанції не дав оцінки чисельним розбіжностям і суперечностям у показаннях свідків ОСОБА_3,ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Крім того,ОСОБА_1заперечила свою причетність до вчинення інкримінованих їй злочинів і ствердила про те, що умислу на заволодіння коштами кредитних спілок у неї не було, піддала сумніву дані висновків почеркознавчих експертиз та не погодилася із вирішенням цивільного позову.

Проте, як убачається із змісту ухвали апеляційного суду, на всі доводи апеляції засудженої цей суд відповіді не дав, обмежившись лише посиланням на прізвища свідків, показаннями яких, на думку цього суду, підтверджується винність ОСОБА_1

Однак, залишаючи судове рішення без зміни, суд апеляційної інстанції в ухвалі не навів докладних мотивів і підстав відхилення апеляції, не виклав доказів на спростування її доводів.

За таких обставин, ухвалу апеляційного суду не можна вважати обгрунтованою та законною, а тому вона підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно перевірити всі доводи апеляцій та постановити рішення з дотриманням вимог закону, що регламентують розгляд справи в апеляційному порядку.