розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 квітня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2007 року.

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2006 року

IНФОРМАЦIЯ_1,

уродженця м. Нікополя Дніпропетровської області,

громадянина України, раніше судимого 19 квітня 1998 року

Нікопольським міським судом Дніпропетровської області

за ч. 3 ст. 140, ст. 46-1 КК України (в редакції 1960 (2001-05) року)

до покарання у виді позбавлення волі строком на три роки

з відстрочкою виконання вироку строком на два роки; 15 березня 1999 року Нікопольським міським судом Дніпропетровської області

за ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 143, 42, 43 КК України (в редакції 1960 (2001-05) року)

до покарання у виді позбавлення волі строком на три роки,

звільненого постановою ОСОБА_1 районного суду Полтавської області від 14 березня 2001 року умовно-достроково строком на один рік і один місяць та двадцять вісім днів,

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на два роки; за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на три роки; за ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки і шість місяців; за ч. 2 ст. 187 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на сім років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ст. 353 КК України (2341-14) до покарання у виді обмеження волі строком на два роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України (2341-14) ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ст. 71 КК України (2341-14) ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років і шість місяців із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 355 грн. на користь потерпілого ОСОБА_2.

Даним вироком засуджено також ОСОБА_3, судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2007 року зазначений вирок щодо ОСОБА_1 змінено: виключено із вироку рішення суду про призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України (2341-14) . Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим на підставі ч. 1 ст. 70 КК України (2341-14) за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ст. 353 КК України (2341-14) до покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. У мотивувальній частині вироку за епізодом від 02 серпня 2004 року щодо потерпілого ОСОБА_4 прізвище ОСОБА_5 замінити на "особу, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження". У решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

З урахуванням внесених у вирок судом апеляційної інстанції змін, ОСОБА_1 засуджено за те, що він 20 січня 2004 року о 18-й годині на розі будинків № 26 і № 30, що по вул. Головка у м. Нікополі Дніпропетровської області, за попередньою змовою із ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння і будучи особою, яка раніше вчинила розбій, вчинив напад на ОСОБА_6 з метою заволодіння його майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження і заволодівши його майном на загальну суму 675 грн.

Крім того, ОСОБА_1 у травні 2004 року у період часу з 15-ї до 17-ї години, проникнувши на територію домоволодіння АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, повторно таємно викрав майно ОСОБА_2 на загальну суму 355 грн.

Крім того, ОСОБА_1 27 червня 2004 року у період часу з 00 по 09-ту години, знаходячись у домоволодінні ОСОБА_7, що АДРЕСА_2, за попередньою змовою із ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, повторно вчинив крадіжку належного їй мобільного телефону зі стартовим пакетом, чим завдав потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 790 грн.

Крім того, ОСОБА_1 в липні 2004 року в нічний час біля будинку АДРЕСА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, застосовуючи до ОСОБА_8 насильство, яке не є небезпечним для його життя його життя і здоров'я, повторно відкрито викрав належний йому мобільний телефон зі стартовим пакетом, завдавши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 683 грн.

Крім того, ОСОБА_1 02 серпня 2004 року о 17-й годині біля будинку АДРЕСА_4, за попередньою змовою із особою, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, застосовуючи до ОСОБА_4 насильство, яке не є небезпечним для життя його життя і здоров'я, повторно відкрито викрав належний йому мобільний телефон зі стартовим пакетом, а також документи: посвідчення Нікопольського "Медіацентру" посвідчення журналіста, перепустку, акредитаційну картку прес-служби Нікопольського РВ УМВС України та студентський квиток, чим завдав потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 330 грн.

Крім того, ОСОБА_1 в кінці листопада 2004 року о 00 - й годині із приміщення кафе "Ера", що по вул. Електрометалургів, 46 у м. Нікополі Дніпропетровської області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, повторно таємно викрав мобільний телефон ОСОБА_9, завдавши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 809 грн.

Крім того, ОСОБА_1 30 листопада 2004 року о 13 годині 30 хвилин біля першого під'їзду будинку АДРЕСА_5, за попередньою змовою із ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, застосовуючи до ОСОБА_10 насильство, яке не є небезпечним для його життя і здоров'я, повторно відкрито викрав належне потерпілому майно на загальну суму 12,35 грн.

Крім того, ОСОБА_1 04 січня 2005 року о 23 годині 30 хвилин за попередньою змовою із ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, проникнувши до торгового кіоску, розташованого на території домоволодіння АДРЕСА_6, повторно таємно викрав належне ОСОБА_11 майно на загальну суму 550 грн.

Крім того, ОСОБА_1 08 січня 2005 року о 23-й годині біля будинку АДРЕСА_7, за попередньою змовою із ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, самовільно присвоївши владні повноваження працівника міліції, повторно відкрито викрав належне ОСОБА_12 майно і гроші на загальну суму 1 020 грн.

Крім того, ОСОБА_1 10 січня 2005 року о 20 годині 40 хвилин поблизу церкви Iоанна Богослова, що в дендропарку м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, за попередньою змовою із ОСОБА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння і будучи особою, яка раніше вчинила розбій, вчинив напад на ОСОБА_13 і ОСОБА_14 з метою заволодіння їх майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для їх життя і здоров'я, а саме, використання ножа, заволодівши майном і грошима потерпілої ОСОБА_14 на загальну суму 1 045,50 грн., а також золотою обручкою потерпілої ОСОБА_13 вартістю 120 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та його особі, оскаржує судові рішення в частині його засудження за ч. 2 ст. 187, ст. 353 та ч. 2 ст. 186 КК України (2341-14) за епізодом відкритого викрадення майна ОСОБА_4. При цьому зазначає, що під час вчинення злочину щодо ОСОБА_14 і ОСОБА_13 ніж не використовував, до вчинення розбою щодо ОСОБА_6 та відкритого викрадення речей ОСОБА_4 він не причетний, а явки з повинною про вчинення даних злочинів написані ним у результаті застосування до нього недозволених методів ведення слідства, при відкритому заволодінні майна ОСОБА_12 владні повноваження працівника міліції не присвоював. Як убачається зі змісту скарги, засуджений порушує питання про зміну постановлених щодо нього судових рішень із виключенням із обвинувачення кваліфікації його дій за вказаними статтями та із застосуванням до нього ст. 69 КК України (2341-14) .

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні нападу на ОСОБА_14 та ОСОБА_13 підтверджений сукупністю зібраних по справі, вірно оцінених та обгрунтовано покладених судом в основу вироку доказів.

Зокрема, показаннями самого засудженого про те, що він разом із ОСОБА_3, використовуючи ножі, вчинили напад на ОСОБА_14 і ОСОБА_13 та заволоділи їх майном (т. 2, а. с. 26-27); показаннями потерпілої ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 інсценізували сварку, під час якої останній підставив їй під шию ніж, вимагаючи мобільний телефон та золоті прикраси (т. 1, а. с. 45-47, т. 4, а. с. 137-138); показаннями потерпілої ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_1, використовуючи ніж, вимагав її золоту каблучку і гроші (т. 1, а. с. 49-50); показання свідка ОСОБА_15 про те, що він бачив у ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ножі, які останні придбали для власних потреб (т. 1, а. с. 58); показання свідка ОСОБА_16, про те, що виявила у своїй квартирі ніж, який належав ОСОБА_1 і ОСОБА_3(т. 1, а. с. 68-69); даними висновку судово-медичної експертизи про заподіяння потерпілій ОСОБА_14 лезом ножа легкого тілесного ушкодження (т. 1, а. с. 76-77).

За епізодом нападу на ОСОБА_6 винність ОСОБА_1 підтверджується показаннями самого засудженого про те, що він разом із ОСОБА_3 завдав удари потерпілому та заволодів його майном (т. 2, а.с. 47); показаннями засудженого ОСОБА_3, який дав аналогічні показання (т. 2, а. с. 87); даними висновку судово-медичної експертизи про заподіяння ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесних ушкоджень (т. 1, а. с. 122).

За епізодом відкритого викрадення майна ОСОБА_4 винність ОСОБА_1 підтверджується показаннями самого засудженого, який повністю визнав свою вину і ствердив про те, що разом із особою, матеріали справи щодо якої виділені в окреме провадження (ОСОБА_5) збили ОСОБА_4 з ніг і викрали належний йому мобільний телефон і гроші (т. 1, а. с. 195-196); показаннями ОСОБА_5, який дав аналогічні показання та підтвердив їх під час очної ставки з ОСОБА_4(т. 1, а. с. 192, 200); показаннями потерпілого ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_5 разом з іншим чоловіком завдали йому удар в обличчя і викрали його мобільний телефон, гроші та документи (т. 4, а. с. 127 зв.).

За епізодом самовільного присвоєння владних повноважень і звання службової особи винність ОСОБА_1 підтверджується, зокрема, показаннями самого засудженого про те, що він разом із ОСОБА_3 з метою заволодіння майна ОСОБА_12 назвалися працівниками міліції, обшукали потерпілого та викрали його верхній одяг (т. 2, а. с. 48); показаннями потерпілого ОСОБА_12 про те, що 08 січня 2005 року двоє чоловіків представилися працівниками міліції, обшукали його та заволоділи його дублянкою і мобільним телефоном (т. 4, а. с. 139); засудженого ОСОБА_3, який повністю підтвердив показання ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 88).

Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази в сукупності, суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначених злочинів та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ст. 353 КК України (2341-14) .

Посилання ОСОБА_1 на те, що явки з повинною він писав у результаті застосування до нього недозволених методів ведення слідства є неспроможними та спростовуються матеріалами справи.

Так, за заявами ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 про застосування щодо них недозволених методів ведення слідства була проведена прокурорська перевірка, за результатами якої було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників Нікопольського МВ УМВС України у Дніпропетровській області у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину, яка оскаржена не була (т. 4, а. с. 3).

Покарання засудженому ОСОБА_1 обрано відповідно до вимог ст. 65 КК України (2341-14) з урахуванням тяжкості вчинених злочинів, даних про особу, і підстав для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, колегія суддів не знаходить.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляцією засудженого, перевірив всі викладені в ній доводи, які за змістом є аналогічними доводам касаційної скарги, та мотивовано визнав їх безпідставними, з чим погоджується і колегія суддів.