У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді Міщенка С.М.,
суддів за участю Кліменко М.Р. і Косарєва В.І., Опанасюка
прокурора О.В.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 квітня 2007 року
кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора
Запорізької області на вирок Мелітопольського міськрайонного
суду Запорізької області від 14 червня 2006 року щодо ОСОБА_1.
Зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,
раніше не судиму,
- за ч.3 ст. 212 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років позбавлення
волі.
На підставі ст.75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
її звільнено від
відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2
роки з покладенням обов'язків, передбачених п. п.2, 3, 4 ст.76
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
ОСОБА_1. засуджено за те, що вона в період ізІНФОРМАЦІЯ_2 року,
будучи приватним підприємцем, здійснювала підприємницьку
діяльність з придбання та реалізації суб'єктам підприємницької
діяльності м.Мелітополя, Приазовського району та Запорізької
області запасних частин до автотракторної техніки та фарб, а
також сільськогосподарської продукції. Розрахунки за доставлені
товарно-матеріальні цінності вона здійснювала через касу та
розрахунковий рахунок у відділенні філіалу Запорізької дирекції
акціонерного товариства “Індустріально-експортний банк” м.
Мелітополя. В результаті підприємницької діяльності вона
отримала валовий дохід в сумі 2868216 грн., у зв'язку з чим
податкові зобов'язання з податку на додану вартість склали
478036 грн., однак документально підтверджений податковий кредит
ПП ОСОБА_1. за ІНФОРМАЦІЯ_2року склав 8400 грн.
З метою ухилення від сплати податків ОСОБА_1. не вела ретельного
обліку своїх прибутків та видатків, умисно завищила податковий
кредит, не підтверджений податковими накладними, а також шляхом
заниження об'єму продажу товарів умисно занизила податкові
зобов'язання, що з урахуванням фактично сплаченого в бюджет ПДВ
за вказаний період потягло не нарахування та несплату в
державний бюджет податку на додану вартість в особливо великому
розмірі на загальну суму 458486 грн. 27коп., що в 5000 та більше
разів перевищує встановлений законодавством України
неоподаткований мінімум доходів громадян.
У апеляційному порядку вирок не переглядався.
У касаційному поданні заступник прокурора Запорізької області
стверджує про неправильне застосування судом кримінального
закону при призначенні ОСОБА_1 покарання. Посилається на те, що
санкція ч.3 ст.212 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
передбачає обов'язкові
додаткові покарання у виді конфіскації майна та позбавлення
права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
строком на 3 роки, що судом ураховано не було, та без
застосування ст.69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
призначено ОСОБА_1
покарання лише у виді позбавлення волі. Просить скасувати вирок
щодо ОСОБА_1., а справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення
прокурора на підтримання касаційного подання, перевіривши
матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання,
колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1. у вчиненні
зазначеного у вироку злочину підтверджується доказами,
дослідженими судом, і не заперечується у касаційному поданні.
Дії засудженої правильно кваліфіковано за ч.2 ст. 212 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
При призначенні ОСОБА_1 покарання за вчинений злочин суд
урахував тяжкість злочину, дані, що характеризують особу
засудженої.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має сім'ю, позитивно
характеризується, вину визнала, щиро розкаялася у вчиненому
злочині, сприяла його розкриттю.
Зазначені обставини відповідно до вимог ст.ст. 66, 69 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
є пом'якшуючими покарання і такими, що давали суду
підстави для не призначення ОСОБА_1 обов'язкового додаткового
покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю. Однак суд, фактично врахувавши ці
обставини і призначивши покарання засудженій нижче від найнижчої
межі санкції ч.2 ст. 212 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, тобто, без
додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні
посади чи займатися певною діяльністю, помилково не послався при
цьому на ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
З урахуванням викладеного і того, що в касаційному поданні не
йдеться про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання, колегія
суддів вважає за необхідне виправити цю помилку і вважати
ОСОБА_1. засудженою за ч.2 ст.212 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із
застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до покарання,
визначеного судом, тобто у виді позбавлення волі строком на 5
років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю.
У цій частині вирок суду щодо ОСОБА_1. підлягає зміні.
При звільненні ОСОБА_1. на підставі ст. 75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
від відбування призначеного основного покарання з
випробуванням судом дотримано вимоги ст.77 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
і на законних підставах їй не призначено таке
додаткове покарання як конфіскація майна. Відповідно до вимог
ст. 77 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
це додаткове покарання не
призначається при звільненні особи від відбування покарання з
випробуванням і при цьому посилання на ст. 69 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
не потребується, про що помилково зазначено у
касаційному поданні.
З огляду на вищевикладене, підстав для скасування вироку з
направленням справи на новий судовий розгляд, як про це просить
прокурор у касаційному поданні, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України ( 1003-05 ) (1003-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
касаційне подання заступника прокурора Запорізької області
задовольнити частково.
Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області
від 14 червня 2006 року щодо ОСОБА_1 змінити: вважати її
засудженою за ч.3 ст. 212 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із
застосуванням ст.69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років
позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
-
звільненою від відбування покарання з випробуванням і іспитовим
строком на 2 роки з покладенням на підставі ст. 76 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
обов'язків, визначених судом у вироку.
У решті вирок залишити без зміни.