У Х В А Л А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
      Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
                Верховного Суду України у складі:
 
головуючого           Коновалова В.М.,
суддів за участю      Скотаря А.М., Канигіної Г.В., Сухарєва
прокурора             О.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні в м.Києві 19 квітня  2007  року
кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_2  на
постановлені судові рішення щодо засудженого ОСОБА_1,
 
                      в с т а н о в и л а:
 
Вироком Волчанського районного суду Харківської області  від  20
квітня 2006 року засуджено
 
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,
раніше не судимого,
 
-  за  ч.2  ст.286 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на 4  роки  6  місяців
позбавлення  волі  без позбавлення права керувати  транспортними
засобами;
-  за  ч.3  ст.135 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на 4 роки  позбавлення
волі, в силу ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         за сукупністю злочинів
на  5  років  позбавлення волі, а на підставі ст.75  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
         звільнено від відбування покарання з випробуванням з
іспитовим строком на 1 рік 6 місяців.
 
За  наведених у вироку обставин ОСОБА_1 засуджено за те, що  він
23  грудня  2001 року об 3.00 год. керуючи в стані  алкогольного
сп”яніння автомобілем ВАЗ-21213, що належить ГПОГ “Гонтарівка” і
в   якому   не   працювало  зовнішне  освітлення,  у  с.Радьково
Волчанського району порушив правила дорожнього руху  і  переїхав
лежачого  посеред  дороги  ОСОБА_2, не  надав  йому  допомоги  і
скрився   з   місця  пригоди,  внаслідок  чого  настала   смерть
останнього.
 
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2006
року вирок змінений.
 
Дії  ОСОБА_1 перекваліфіковані із ч.3 на ч.1 ст.135  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
         та призначено покарання на 2 роки позбавлення волі,
в  силу  ст.70  КК  України ( 2341-14 ) (2341-14)
         за сукупністю  злочинів,
передбачених ч.2 ст.286 і ч.1 ст.135 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  на
5   років   позбавлення  волі  без  позбавлення  права  керувати
транспортними  засобами,   а    на   підставі ст.75  КК  України  
( 2341-14 ) (2341-14)
         звільнено від відбування покарання з випробуванням з
іспитовим строком на 1 рік 6 місяців.
 
В решті вирок залишено без зміни.
 
У  касаційній скарзі потерпілийОСОБА_2. просить скасувати ухвалу
апеляційного суду і направити справу на новий судовий розгляд  у
зв’язку із м’якістю призначеного засудженому покарання, а  також
вказує   на   те,  що  застосувавши  до  ОСОБА_1  покарання   із
застосуванняґм ст.75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        , суд  не  поклав  на
останнього обов”язки, передбачені ст.76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .
 
Заслухавши  доповідача, прокурора, який  просив  застосувати  до
ОСОБА_1  амністію, перевіривши матеріали справи  та  обговоривши
доводи  касаційної  скарги,  колегія  суддів  вважає,  що  в  її
задоволенні слід відмовити.
 
Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначених  дій
(із  змінами,  внесеними ухвалою апеляційної  інстанції)  суд  у
вироку обгрунтував дослідженими у судовому засіданні доказами  і
що, по суті, у касаційній скарзі потерпілого не оспорюється,  як
не оспорюєтьсь і правильність кваліфікації дій ОСОБА_1.
 
Вивченням   матеріалів   справи  не  виявлено   порушень   вимог
кримінально-процесуального  закону,   які   тягнуть   скасування
судових рішень.
 
Дії   ОСОБА_1   кваліфіковані  вірно,  а  покарання   призначено
відповідно  до вимог ст.65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         з  урахуванням
характеру  і  ступеня суспільної небезпечності вчиненого,  даних
про   його   особу  та  обставин,  що  обтяжують  і  пом”якшують
покарання.
 
Що  стосується посилання у касаційній скарзі потерпілого ОСОБА_2
на  те,  що  суд  при  звільненні засудженого  від  призначеного
покарання з випробуванням з іспитовим строком не поклав на нього
обов”язки,  передбачені ст.76 КК України ( 2341-14  ) (2341-14)
        ,  то  дана
обставина  не є порушенням, оскільки відповідно до  вимог  даної
норми  закону, це є правом суду, а не обов”язком і не  тягне  за
собою скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень.
 
На  підставі  наведеного, керуючись ст.ст.394-396  КПК  України,
колегія суддів
 
                        у х в а л и л а:
 
касаційну скаргу потерпілогоОСОБА_2 залишити без задоволення,  а
вирок  Волчанського районного суду Харківської  області  від  20
квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області
від 22 червня 2006 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.