У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати Верховного Суду України
у кримінальних справах у складі:
головуючого, судді
Редьки А.I.
суддів
Жука В.Г. та Заголдного В.В.
за участю прокурора засудженого
Брянцева В.Л. ОСОБА_1
розглянувши в судовому засіданні 5 квітня 2007 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2006
року, яким скасовано вирок Ленінського районного суду м. Вінниці
від 14 червня 2006 року про засудження
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
судимого 8.08.2002 р. за ч. 1 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на один рік шість місяців позбавлення волі зі звільненням
від його відбування на підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
з
випробувальним строком на один рік,
за ч. 2 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на шість років
позбавлення волі, за ч. 3 ст. 187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на сім
років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його
власністю, за ч. 1 ст. 309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на два роки
позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за
сукупністю злочинів на сім років позбавлення волі з конфіскацією
всього майна, яке є його власністю, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю злочинів - на сім років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його
власністю.
Своїм вироком апеляційний суд постановив призначити ОСОБА_1
за ч. 3 ст. 187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
дев'ять років позбавлення
волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 2
ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
чотири роки позбавлення волі, на
підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю зазначених
злочинів і ч. 1 ст. 309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
- дев'ять років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його
власністю, а на підставі ст. 71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за
сукупністю вироків ОСОБА_1 призначено остаточне покарання -
дев'ять років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього
майна, яке є його власністю.
У решті зазначений вирок Ленінського районного суду м.
Вінниці щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 липня 2003 року
біля 2 години ночі разом із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (засуджені вироком
Ленінського районного суду м. Вінниці від 15.10.04 р.) на площадці
3-го поверху буд. АДРЕСА_1 застосували щодо ОСОБА_4 насильство і
відкрито заволоділи його мобільним телефон "Сіменс-45С" вартістю
680 грн.
7 серпня 2005 року ОСОБА_1 з двома невстановленими особами
проникли через вікно до будинку АДРЕСА_2, напали на подружжя
ОСОБА_5 побили їх руками і ногами та погрожуючи праскою і сокирою,
заволоділи майном потерпілих на суму 7.710 грн.
24 серпня 2005 року ОСОБА_1 було затримано на вул.
Коцюбинського у м. Вінниці і виявлено в нього 11,2 г канібасу,
який він придбав і зберігав без мети збуту.
У касаційній скарзі з доповненнями ОСОБА_1 просить скасувати
вирок апеляційного суду в частині його засудження за розбійний
напад, а справу - направити на новий судовий розгляд. Твердить, що
він не вчиняв цього злочину, що докази по даному епізоду
обвинувачення сфабриковані і судом належним чином не перевірялись.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, виступ
засудженого ОСОБА_1, який підтримав доводи скарги, думку прокурора
про відмову в задоволенні касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не
вбачає підстав для її задоволення.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів,
передбачених ч. 2 ст. 186 і ч. 1 ст. 309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
грунтуються у тому числі на викривальних показаннях самого
засудженого, твердженнях потерпілого ОСОБА_4, свідка ОСОБА_6 і тих
даних, що містяться у протоколі огляду місця події та висновках
судово-хімічної експертизи. Зазначені докази перевірені в судовому
засіданні, змістовно наведені у вироку і в касаційній скарзі не
оспорюються. Доводи засудженого про те, що він не вчиняв
розбійного нападу на помешкання потерпілих ОСОБА_5, є
безпідставними.
На досудовому слідстві і в судовому засіданні потерпілі
ОСОБА_5 підтвердили, що серед нападників, які вночі 7 серпня 2005
року проникали до їхнього будинку і побили їх та заволоділи
майном, у тому числі мобільний телефон "Моторола", був і
засуджений ОСОБА_1. Вони впізнали його і під час проведення на
досудовому слідстві процедури впізнання. За їхніми словами,
ОСОБА_1 і ще двоє осіб удерлися в хату, зв'язали ОСОБА_5 і почали
його бити руками та ногами. При цьому погрожували відрубати
господарю сокирою пальці і застосувати праску. Били й господарку.
Закривали її в ванній кімнаті, зірвали з неї золоті ланцюжок і
каблучки.
Зазначені обставини потерпілі підтверджували неодноразово.
Вони були послідовним, а їхні показання підтверджуються іншими
об'єктивними даними, зокрема тими, що містяться у протоколі огляду
мобільного телефону потерпілих ОСОБА_5, який було виявлення у
будинку засудженого ОСОБА_1. Тому вважати, що потерпілі могли
обмовляти останнього чи бути упередженими щодо нього, як про це
стверджується в касаційній скарзі, судові інстанції підстав не
мали.
Ці та інші докази у справі судові інстанції обгрунтовано
визнали достовірними і поклали в основу своїх рішень по даному
конкретному епізоду обвинувачення ОСОБА_1. Вони давали підстави
дійти висновку, що засуджений був співвиконавцем злочинного
діяння, яке за своїми ознаками утворює склад злочину, передбачений
ч. 3 ст. 187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Твердження ОСОБА_1 про алібі є аналогічне його заявам у
судовому засіданні, воно перевірялось і свого підтвердження не
знайшло. Про це суд змістовно описав у вироку.
Призначаючи покарання засудженому, суд апеляційної інстанції,
як видно з його вироку, врахував характер і ступінь суспільної
небезпечності цього злочину, встановлені у справі дані, що
характеризують винуватого. Тому підстав для пом'якшення покарання
колегія суддів не вбачає.
Даних, які б свідчили про порушення органами досудового
слідства чи апеляційним судом норм КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
,
зокрема тих норм, що регулюють право на захист засудженого, і в
такому разі були б підставою для скасування вироку апеляційного
суду, не виявлено.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
ухвалила:
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без
задоволення, а вирок Апеляційного суду Вінницької області від 19
жовтня 2006 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Судді:
Жук В.Г. Редька А.I. Заголдний В.В.