УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - Синявського О.Г.,
суддів - Косарєва В.I. та Гриціва М.I.,
з участю прокурора - Ковтун Н.Я.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 3 квітня 2007
року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який
затвердив обвинувальний висновок, на постанову апеляційного суду
Харківської області від 17 січня 2007 року,
встановила:
цією постановою, яка була винесена за результатами
попереднього розгляду справи, кримінальну справу про обвинувачення
ОСОБА_1 за пп. а, і ст. 93, ч. 3 ст. 142 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
1960 року, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
,
направлено на додаткове розслідування.
ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні таких злочинів.
У січні 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, кримінальна щодо якого
справа виділена в окреме провадження у зв'язку з його розшуком, з
метою заволодіння належними потерпілому ОСОБА_3 двома тисячами
доларів США попередньо домовились напасти на нього та з корисливих
мотивів умисно вбити. Згідно з домовленістю реалізація задуманих
злочинів мала відбутись тоді, коли потерпілий відмовиться дати цю
суму грошей під вигадану ними причину про необхідність погашення
ОСОБА_1 картярського боргу перед ОСОБА_2.
Втілюючи свій намір, 21 січня 2001 року, близько 10-ої
години, вони зайшли додому до ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1, і з
приводу вигаданої ними причини попросили його позичити їм означену
суму грошей під заставу квартири ОСОБА_1, якої у нього насправді
не було. ОСОБА_3 погодився дати їм цю суму грошей, але не під
заставу квартири, а на підставі нотаріально посвідченого договору
купівлі-продажу її.
Усвідомлюючи, що при варіанті передачі грошей, який
запропонував потерпілий, викриється їхній обман, ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 стали діяти згідно з попередньо досягнутою домовленістю.
Близько 11-ої години в коридорі квартири ОСОБА_2 завдав удар
кулаком в обличчя ОСОБА_3, а ОСОБА_1 ззаду схопив руками за шию та
тулуб і став його утримувати. У цей час ОСОБА_2, не зазнаючи опору
з боку потерпілого, продовжив безперешкодно завдавати йому удари
руками й ногами у голову та інші частини тіла. Від цих ударі
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перемістились у кімнату і впали на диван.
Потерпілий впав зверху на ОСОБА_1, який після падіння продовжував
його утримувати. ОСОБА_2, користуючись таким положенням тіла
потерпілого, став далі бити його руками й ногами по голові та
тулубу, а також завдав сім ударів викруткою в ділянку грудей.
Внаслідок заподіяних ударів ОСОБА_3 були спричиненні тяжкі
тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події.
Після вбивства ОСОБА_2, шукаючи в квартирі гроші, виявив у
одній з кімнат ОСОБА_4, яка знала його як сусіда ОСОБА_3
Не бажаючи бути викритим та з метою приховати вчинений ним
розбійний напад та умисне вбивство, ОСОБА_2 множинним ударами
руками та ногами по голові та одним ударом викруткою в шию умисно
вбив ОСОБА_4, чим також реалізував свій умисел на вбивство другої
особи.
Після скоєння цих злочинів ОСОБА_5 та його спільник
заволоділи грошима та іншим майном ОСОБА_3 на загальну суму 25 429
гривень 1 копійка.
Повертаючи справу на додаткове розслідування, суддя у своїй
постанові зазначив, що органи досудового слідства з порушенням
вимог ст. 26 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
виділили в окреме провадження
кримінальну справу щодо ОСОБА_2, обвинувачення сформулювали
нечітко та неконкретно як щодо викладу об'єктивної сторони
злочинів, так й стосовно умислу на їх скоєння, пред'явили
звинувачення в скоєнні корисливого злочину при наявності
нескасованої постанови по тому ж факту, склали обвинувальний
висновок, у якому посилання на аркуші справи не збігається з їх
нумерацією в описі документів. Вважає, що без усунення цих
порушень кримінально-процесуального закону справа не може бути
призначена до судового розгляду.
В касаційному поданні прокурор просить постанову скасувати, а
справу направити на новий розгляд у той же суд. Вважає, що
висновки про неправильність виділення кримінальної справи в окреме
провадження, невизнання ОСОБА_1 своєї вини у скоєнні
інкримінованих йому злочинів за попередньою змовою та групою осіб,
існування двох процесуальних документів по одному і тому ж факту є
безпідставними та передчасними, оскільки побудовані на оцінці
доказів, яка на стадії попереднього розгляду справи не
допускається. Зазначає також, що необгрунтованим є посилання на
вказану в постанові невідповідність нумерації аркушів справи,
оскільки при наявності таких порушень справа підлягає поверненню
прокурору для усунення виявлених порушень на підставі ст. 249-1
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, а не для проведення додаткового
розслідування.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку
прокурора Ковтун Н.Я., яка підтримала касаційне подання з
наведених у ньому підстав, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає його
таким, що підлягає задоволенню.
Як видно з протоколу попереднього розгляду справи, постанову
про направлення справи на додаткове розслідування суддя виніс з
власної ініціативи.
Між тим, відповідно до ст. 246 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
при
попередньому розгляді справи суддя з власної ініціативи може
повернути справу на додаткове розслідування у випадках, коли під
час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства
були допущені такі порушення вимог кримінально-процесуального
закону, без усунення яких справа не може бути призначена до
судового розгляду.
Iз наведених в оскаржуваній постанові підстав повернення
справи на додаткове розслідування ні одна з них не вказує на такі
порушення.
Як видно зі змісту постанови, висновку про те, що виділення
кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 в окреме провадження органами
досудового слідства здійснено з порушенням вимог ст. 26 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, суддя дійшов на підставі аналізу матеріалів
справи, явки з повинною ОСОБА_1 та його показань під час
досудового слідства. Оцінюючи ці показання та інші матеріали
справи, він вважає, що при відсутності у справі показань ОСОБА_2
стосовно його ролі та ступеня участі у вчиненні інкримінованих
йому злочинів, окремий розгляд кримінальної справи про
обвинувачення ОСОБА_1, не дасть змоги встановити істину в справі й
негативно відіб'ється на повноті, всебічності та об'єктивності
дослідження всіх обставин справи.
Однак ця мотивація стосується повноти та правильності
досудового слідства, які під час попереднього розгляду справи не
досліджуються, а відтак не можуть бути підставою для повернення
справи на додаткове розслідування на цій стадії судового
провадження.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 246 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
суддя може повернути справу на додаткове розслідування для
притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб лише тоді,
коли окремий розгляд справи щодо них неможливий, і, що важливо, не
з власної ініціативи, а за клопотанням прокурора, обвинуваченого,
його захисника чи законного представника.
У даній справі таке клопотання від зазначених учасників
судового розгляду, перелік яких є вичерпним, не надходило. Також
слід додати, що висновки судді про неможливість окремого розгляду
справи щодо ОСОБА_1 є припущеннями, оскільки такого змісту
висновки може зробити тільки суд після безпосереднього дослідження
всіх зібраних у справі доказів, у тому числі й явки з повинною
ОСОБА_1 та його показань під час досудового слідства. Суддя при
вирішенні питань, пов'язаних з можливістю призначення справи до
судового розгляду, дотримуючись принципу диспозитивності, не має
права наперед давати оцінку зібраним у справі доказам чи іншим
матеріалам справи.
З тих же міркувань не можуть бути перешкодою для призначення
справи до судового розгляду посилання в постанові на нечіткість та
неконкретність пред'явленого ОСОБА_1 обвинувачення. Визначати чи
обгрунтовано, чітко та ясно сформульовано обвинувачення є
компетенцією суду, який вправі це зробити під час судового
розгляду справи. У випадку, якщо така нечіткість дійсно є, то вона
може бути усунена в порядку, визначеному ст. 277 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
.
В якості аргументу повернення справи на додаткове
розслідування в постанові використовується нескасована постанова
про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 за
ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
(постанова від 12 грудня 2006 (т.5 а.с.86)), наявність
якої, на переконання судді, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
є підставою для закриття кримінальної справи.
Однак за даних обставин зазначена постанова не перешкоджає
призначенню справи до судового розгляду. У часі вона була винесена
після порушення кримінальних справа щодо ОСОБА_1, а тому не може
бути підставою для закриття кримінальної справи. Крім того,
наведені в ній мотиви стосуються не фактів, з приводу яких були
порушені кримінальні справи (умисне вбивства та розбійний напад),
а кримінально-правової оцінки наявності в них іншого діяння
(шахрайства).
Не може бути перешкодою для призначення справи до судового
розгляду посилання на невідповідність нумерації аркушів справи в
обвинувальному висновку з порядковими номерами в описі документів,
оскільки, якщо такі порушення були допущені, то вони можуть бути
підставою повернення справи прокуророві для їх усунення на
підставі ст. 249-1 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, а не для проведення
дорозслідування.
Таким чином, постанова судді винесена з істотним порушенням
вимог ст. 246 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, у зв'язку з чим підлягає
скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд у суд
першої інстанції зі стадії попереднього розгляду.
Новий розгляд справи слід провести з дотриманням усіх вимог
кримінально-процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
ухвалила:
касаційне подання прокурора, який затвердив обвинувальний
висновок, задовольнити.
Постанову апеляційного суду Харківської області від 17 січня
2007 року, винесену за результатами попереднього розгляду справи,
щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий розгляд у той
же суд зі стадії попереднього розгляду.
Судді:
Синявський О.Г. Косарєв В.I. Гриців М.I.