У х в а л а
                          Iменем україни
      Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України
                 у кримінальних справах у складі:
 
     головуючого
     Філатова В.М.,
     суддів
     Коротких О.А., Школярова В.Ф.
     За участю прокурора
     Колесніченка О.В.
 
     розглянула в судовому засіданні в м. Києві 3 квітня 2007 року
кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора  м.
Севастополя на вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від
05.05.2006 р., яким
     ОСОБА_1,
     IНФОРМАЦIЯ_1народження,
     громадянин України, раніше несудимий
     засуджений  за  ст. 365  ч. 1 КК  України ( 2341-14 ) (2341-14)
           на  2 
роки  позбавлення  волі   з  позбавленням  права  займати  посади,
пов'язані  з  виконанням   організаційно  -  розпорядчих   функцій
строком на 2 роки.
     На підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         ОСОБА_1  звільнений
від відбування покарання з випробуванням  і  іспитовим  строком  2
роки.
     Відповідно до  ст.  76  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  ОСОБА_1
покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне місце
проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої  системи  та
повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи.
     За вироком суду ОСОБА_1 виправданий за ст. 190 ч.2 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
         за відсутністю в його діях складу злочину на  підставі
ст. 6 п. 2 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
        .
     Постановою Ленінського  районного  суду  м.  Севастополя  від
04.07.2006 р. заступнику прокурора м. Севастополя було  відмовлено
у поновленні строку на апеляційне  оскарження  вироку  Ленінського
районного суду м. Севастополя від 05.05.2006 р.  і  апеляція  була
визнана такою, що не підлягає розгляду.
     Ухвалою апеляційного суду м. Севастополя  від  29.08.2006  р.
постанова суду залишена без змін.
     За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за  те,
що   будучи   службовою   особою   -    IНФОРМАЦIЯ_2,    виконуючи
організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські  функції,
перевищуючи  повноваження,   вимагав   від   орендарів-підприємців
ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4,  які  на  умовах   договорів   оренди
орендували виробничі площі у  ВАТ  АТП-14303,  виплати  додаткової
орендної плати готівкою особисто йому, а після спливу  строку  дії
раніше укладених угод, при укладанні та підписанні нового договору
обговорював суму, яка  підлягає  сплаті  особисто  йому  готівкою,
понад орендної плати, встановленої договором.
     У касаційному  поданні  заступник  прокурора  м.  Севастополя
порушує питання про скасування постановленого по справі вироку  та
направлення справи на новий судовий розгляд, оскільки  вважає,  що
суд, правильно встановивши фактичні обставини  справи,  дійшов  до
необгрунтованого висновку про перекваліфікацію дій засудженого  зі
ст.  368   ч.2   КК   України   ( 2341-14 ) (2341-14)
           (за   якою   ОСОБА_1
обвинувачувався органами досудового слідства) на ст.  365  ч.1  КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
         та неправильно визнав, що його дії за епізодом
отримання  від  ОСОБА_5  додаткової  плати  понад  встановленої  в
укладених договорах орендної плати, плати  за  використання  майна
ВАТ АТП-14303, які були кваліфіковані органами досудового слідства
за ст.ст. 364 ч.1, 190 ч.2  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,  охоплюються 
ст. 365 ч.1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        , безпідставно  виправдавши,  на
думку прокурора, ОСОБА_1 за ст. 190 ч.2  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        .
Крім  цього,  прокурор  вважає,  що  суд,  звільняючи  ОСОБА_1  на
підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
          від  основного  покарання,
необгрунтовано  звільнив  його  і  від   додаткового   у   вигляді
позбавлення     права     займати     посади,     пов'язані      з
організаційно-розпорядчими функціями строком на 2 роки.
     Заслухавши доповідача,  прокурора,  який  підтримав  подання,
розглянувши матеріали  справи,  колегія  суддів  вважає,  що  воно
підлягає до задоволення частково.
     Відповідно  до  вимог  ст.  398   КПК   України   ( 1001-05 ) (1001-05)
        
підставами  для  скасування  вироку  чи  постанови   є,   зокрема,
неправильне застосування кримінального закону чи істотне порушення
кримінально-процесуального закону.
     За  змістом  ст.  370  КПК   України   ( 1001-05 ) (1001-05)
           істотним
порушенням  вимог   кримінально-процесуального   закону   є   такі
порушення вимог  кримінально-процесуального  кодексу  ( 2341-14 ) (2341-14)
        ,
які перешкодили  чи  могли  перешкодити  суду  повно  та  всебічно
розглянути   справу   і   постановити   законний,   обгрунтований,
справедливий вирок.
     Відповідно  до  вимог  ст.  334   КПК   України   ( 1001-05 ) (1001-05)
        
мотивувальна  частина   обвинувального  вироку   повинна   містити
формулювання  обвинувачення,  визнаного  судом  доведеним,  мотиви
зміни  обвинувачення,  у  разі  визнання   частини   обвинувачення
необгрунтованою - підстави для цього.
     Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна  містити
формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному  і  визнане
судом недоведеним,  а  також  підстави  виправдання  підсудного  з
зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
     Проте  як  видно  із  матеріалів  кримінальної   справи   суд
перекваліфіковуючи дії ОСОБА_1 із  ст.  368  ч.2,  ст.364  ч.1  КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  ст. 365 ч.1 КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
           та
виправдовуючи останнього за ч.2 ст.  190  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        
допустив порушення  вищевказаних  норм  кримінально-процесуального
закону.
     Так суд кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 365  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
         не вказав у вироку кому було завдано істотну шкоду: чи
охоронюваним законом правам  та  інтересам  окремих  громадян,  чи
державним або громадським інтересам, чи інтересам юридичних осіб.
     Виправдовуючи ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 190 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        
суд  всупереч   вимогам   кримінально-процесуального   закону   не
мотивував належним чином свої висновки.
     На думку колегії суддів Верховного Суду такі  порушення  норм
кримінально-процесуального закону  є  істотними,  які  перешкодили
суду постановити законний і обгрунтований вирок, що тягне за собою
скасування судового рішення щодо ОСОБА_1
     Крім того суд всупереч вимогам ст. 77 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
        
незаконно  звільнив  засудженого  від  основного   і   додаткового
покарання.
     Керуючись ст. ст. 394-396 КПК  України  ( 1001-05 ) (1001-05)
        ,  колегія
суддів
                        У х в а л и л а :
     Касаційне  подання  заступника   прокурора   м.   Севастополя
задовольнити.
     Вирок Ленінського районного суду м. Севастополя від 5  травня
2006 року щодо ОСОБА_1скасувати, а кримінальну справу направити на
новий судовий розгляд в місцевий суд в іншому складі суддів.
                            С у д д і:
     Коротких О.А.     Філатов В.М.    Школяров В.Ф.