У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України
у кримінальних справах у складі:
головуючого-судді
Міщенка С.М.
суддів
Кліменко М.Р., Нікітіна Ю.I.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 березня 2007
року кримінальну справу за касаційним поданням заступника
прокурора Запорізької області на постанову Орджонікідзевського
районного суду м.Запоріжжя від 17 лютого 2006 року.
Цією постановою кримінальну справу щодо ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження, громадянина України, судимого 25.10.2004
року за ст. 185 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
- за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.
2 ст. 190 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, закрито і на підставі ст. 105
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
звільнено від кримінальної відповідальності
у зв"язку з недосягненням віку, з якого настає кримінальна
відповідальність та передано під нагляд матері ОСОБА_2
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
Згідно постанови, 30 листопада 2005 року, приблизно о 18
год., ОСОБА_1, знаходячись у дворі АДРЕСА_1, зловживаючи довірою
неповнолітнього ОСОБА_3, шляхом обману заволодів належним ОСОБА_4
мобільним телефоном загальною вартістю 590 грн.
У касаційному поданні заступника прокурора порушено питання
про скасування постанови суду та направлення справи щодо ОСОБА_1
на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням
кримінального закону та посиланням на те, що всупереч вимогам
кримінального закону суд не встановив ОСОБА_1 тривалість
примусового заходу виховного характеру у виді передачі його під
нагляд матері.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що
касаційне подання задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, неповнолітній ОСОБА_1
вчинив суспільне небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки
злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, у
зв"язку з чим суд на підставі ч. 2 ст. 97 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
обгрунтовано застосував до нього примусові заходи виховного
характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
оскільки не досяг віку, з якого настає кримінальна
відповідальність, що прокурором у поданні не оспорюється.
Разом із тим, доводи касаційного подання про те, що суд
неправильно застосував кримінальний закон, оскільки не встановив
тривалість перебування ОСОБА_1 під наглядом матері, що за змістом
подання є підставою для скасування постанови суду, колегія суддів
вважає безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Утримання
неповнолітніх дітей передбачає і їх виховання та нагляд до
досягнення повноліття, що не суперечить вимогам чинного
законодавства України, і зокрема, вимогам п. 3 ч. 2 ст. 105 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, за змістом якої неповнолітнього може бути
передано під нагляд батьків до їх повноліття. Крім того, за
змістом постанови, саме до повноліття ОСОБА_1 й було передано
судом під нагляд його матері - ОСОБА_2
Тому, розглянувши справу щодо ОСОБА_1 в межах касаційного
подання, колегія суддів не вбачає передбачених п. 2 ч. 1 ст. 398
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підстав для скасування постанови щодо
нього за доводами цього подання, оскільки вимоги ч. 3 ст. 105 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
в даному конкретному випадку судом не
порушені.
На підставі наведеного, керуючись ст. 394 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
у задоволенні касаційного подання заступника прокурора
Запорізької області про скасування постанови щодо ОСОБА_1
відмовити.
С У Д Д I:
Міщенко С.М. Кліменко М.Р. Нікітін Ю.I.