У х в а л а

                         Іменем України

Колегія   суддів  судової  палати  Верховного  Суду  України   з

кримінальних справ у складі:

головуючого - судді Синявського О.Г.,

суддів Пекного С.Д., Таран Т.С.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 27 березня 2007 року

кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1. на

вирок Катеринопільського районного суду Черкаської області від

18 квітня 2006 року, -

                             в с т а н о в и л а:

зазначеним вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, раніше судимого цим же

судом за ч.1 ст. 164 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на 1 рік обмеження

волі із застосуванням ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на іспитовий

строк 1 рік -

засуджено за ч.2 ст.164 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         на 1 рік 1 місяць

обмеження волі.

На  підставі  ст.  71  КК України ( 2341-14  ) (2341-14)
          до  призначеного

покарання  приєднано  покарання  за  попереднім  вироком  і   за

сукупністю вироків визначено остаточне покарання у виді 1 року 2

місяців обмеження волі.

ОСОБА_1.  засуджено за те, що він зобов'язаний за рішенням  суду

від  13  червня  2001  року  сплачувати  аліменти  на  утримання

дочкиОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження у розмірі 1/4 частини

з  усіх  видів заробітку, починаючи з 13 червня 2001  року,  але

злісно  ухилявся від покладених на нього обов'язків і станом  на

18 січня 2006 року мав заборгованість у сумі 1858 грн.34 коп.

В апеляційного порядку вирок не переглядався.

У  касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1. просить про  скасування

вироку і закриття кримінальної справи щодо нього, посилаючись на

те,  що  висновок  суду  про  злісне  ухилення  ним  від  сплати

аліментів  не  відповідає фактичним обставинам справи,  оскільки

він  не  сплачував аліменти з поважної причини, бо не міг знайти

собі роботу..

Заслухавши   доповідь  судді,  перевіривши   матеріали   справи,

обговоривши  доводи скарги, колегія суддів вважає, що  касаційна

скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, висновок суду про доведеність

винності  ОСОБА_1. у злісному ухиленню від сплати  аліментів  за

обставин,  зазначених у вироку суду, грунтується  на  поясненнях

свідків  ОСОБА_2.  і ОСОБА_3, а також засудженого,  який  визнав

факт  несплати  аліментів, не зважаючи  на  те  раніше  він  вже

притягувався до кримінальної відповідальності за злісне ухилення

від сплати аліментів.

Виходячи  з  наведеного, суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_1.  за

ч.2  ст.  164 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
         і призначив йому покарання,

яке  відповідає тяжкості вчиненого ним злочину і даним про  його

особу.

Доводи засудженого в касаційній скарзі про те, що відсутність  у

нього   постійної   роботи  була  поважної   причиною   несплати

аліментів, не можна визнати обгрунтованими, оскільки сам же  він

визнав,  що  мав  непостійні заробітки,  але  і  з  цих  доходів

аліменти на утримання дитини не платив.

Порушень  вимог кримінально-процесуального закону,  які  тягнуть

скасування вироку по справі, не виявлено.

З  наведеного  вбачається, що передбачені законом  підстави  для

призначення   справи  до  касаційного  розгляду  з  обов'язковим

повідомленням зазначених у ст. 384 КПК України осіб відсутні.

Керуючись ст. 394 КПК України ( 1003-05 ) (1003-05)
        , колегія суддів -

                            у х в а л и л а :

У задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1 відмовити.