У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного
Суду України
у складі:
головуючого - судді
Присяжнюк Т.I.,
суддів
Глоса Л.Ф. і Федченка О.С.,
за участю прокурора потерпілого
Сушко Т.М., ОСОБА_1,
захисника засудженої
ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 березня 2007
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_3
на вирок Апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2006 року.
Вироком суду
ОСОБА_3, IНФОРМАЦIЯ_1 року народження, уродженку м. Самари
Російської Федерації, жительку м. Києва, має одну неповнолітню
дитину, раніше не судиму, -
засуджено:
- за ч.4 ст. 190 КК України - на 7 років позбавлення волі з
конфіскацією всього майна, що є її особистою власністю;
- за ч. 3 ст. 358 КК України - на 2 роки обмеження волі;
- за ч.1 ст. 14, п.п. 6, 9 ч.2 ст. 115 КК України - на 10
років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є її
особистою власністю.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів
шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно
ОСОБА_3 призначено покарання у виді 10 років позбавлення
волі з конфіскацією всього майна, що є її особистою власністю.
З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто 20 000 грн. на
відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати в сумі 2 508 грн.18 коп.
ОСОБА_3 засуджено за заволодіння шляхом шахрайства за
попередньою змовою групою осіб чужим майном в особливо великих
розмірах , повторно, з використанням завідомо підробленого
документу та за готування до умисного протиправного заподіяння
смерті іншій особі з корисливих мотивів та з метою приховати інший
злочин - шахрайство.
Як визнав суд, на початку 2004 року ОСОБА_3, познайомившись з
ОСОБА_1, дізналася, що він - людина самотня, на праві приватної
власності має у м. Києві дві квартири: АДРЕСА_1, яку отримав у
спадщину, та АДРЕСА_2, в якій сам і проживає.
Під час спілкування з ОСОБА_3, яка представилася
співробітником фірми, що займається посередницькою діяльністю при
купівлі-продажу нерухомості, ОСОБА_1 висловив намір у майбутньому
продати квартиру, яку отримав у спадщину.
Отримавши цю інформацію, ОСОБА_3 вирішила заволодіти його
майном шляхом шахрайства. З цією метою під приводом надання йому
послуг по продажу зазначеного житла, зловживаючи довірою
ОСОБА_1, 26 травня 2004 року уклала з ним договір, за умовами
якого зобов'язалася надати йому послуги, пов'язані з оформленням
договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
На виконання п.2.2 вказаного договору ОСОБА_1, будучи
введеним ОСОБА_3 в оману щодо істинності її намірів, 27 травня
2004 року передав їй свідоцтво від 30.04.2002 року про право на
спадщину за законом, яке посвідчувало його право на зазначену
квартиру, та технічний паспорт на неї, а 7 червня 2004 року
оформив та видав їй довіреність на право вчиняти від імені
ОСОБА_1 дії, пов'язані з отриманням у відповідних установах
довідки-характеристики на квартиру АДРЕСА_1 та довідки про її
балансову вартість.
Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_3 під вигаданим
приводом сприяння в терміновому встановленню в цій квартирі
телефону, що збільшить вартість продажу житла, отримала від
ОСОБА_1 паспорт громадянина України на його ім'я та довідку про
присвоєння йому ідентифікаційного коду платника податків.
Реалізуючи свій злочинний умисел на заволодіння грошовими
коштами від продажу квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_3, маючи на руках
необхідні для здійснення цього правочину документи, підшукала
невстановлену особу, яка зовні схожа на ОСОБА_1, і умовила її
взяти участь у вчиненні злочину, на що остання погодилася.
З цією метою вони 18.06.2004 року приблизно о 10 годині
прибули в офісне приміщення приватного нотаріуса Київського
міського нотаріального округу ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3, де
невстановлена особа, матеріали щодо якої виділені в окреме
провадження, яка представилася ОСОБА_1, надавши паспорт на його
ім'я і діючи як продавець, та ОСОБА_5, яка діяла як покупець від
свого імені та імені своєї дочки, оформили договір
купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, а остання передала ОСОБА_3 та
невстановленій особі готівкові кошти в сумі 32 000 доларів США, що за курсом Національного банку України
станом на 18.06.2004 року складали 170 288 грн. 00 коп., як оплату
за реалізовану квартиру.
ОСОБА_3 та невстановлена особа отриманими від продажу
квартири коштами розпорядилися на власний розсуд, заподіявши
ОСОБА_1 матеріальну шкоду на суму 170 288 грн. 00 коп., що більше,
ніж у шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян, тобто є особливо великим розміром.
У подальшому ОСОБА_3 з метою утримання отриманих коштів та
приховання вчиненого злочину повідомила ОСОБА_1, що покупця на
квартиру ще не знайшла, а тому, починаючи з липня 2004 року,
нібито бере у нього цю квартиру в оренду.
У грудні 2004 року ОСОБА_3, усвідомлюючи, що ОСОБА_1 може
померти через хворобу, після чого буде неможливо продати квартиру
АДРЕСА_2, в якій він мешкає (оскільки їй було відомо, що
правоустановчі документи на цю квартиру були раніше у ОСОБА_1
викрадені та за його заявою вчинена заборона на її відчуження),
вирішила заздалегідь здійснити продаж цієї квартири з метою
заволодіння коштами від її продажу.
Реалізуючи цей злочинний умисел, вона шляхом обману
отримувала від ОСОБА_1 18 березня та 4 квітня 2005 року його
паспорт громадянина України. З цим документом та особою, схожою на
ОСОБА_1, прибула 18.03.2005 року до Першої Київської державної
нотаріальної контори, де зазначена особа, безпідставно діючи від
імені ОСОБА_1, підписала довіреність на ім'я ОСОБА_3 на право
отримання документів на вказану квартиру.
Використовуючи зазначену підроблену довіреність, ОСОБА_3
отримала в Першій Київській державній нотаріальній конторі
дублікат договору міни квартири АДРЕСА_2 від 11.09.1996 року, який
має силу оригіналу, а 5.04.2005 року - в Київському міському бюро
технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти
нерухомого майна - довідку-характеристику для відчуження об'єкту
нерухомого майна НОМЕР_1 на цю квартиру.
Для зняття накладеної заборони на відчуження нерухомого
майна ОСОБА_3 5.04.2005 року передала паспорт на ім'я ОСОБА_1
невстановленій слідством особі, схожій на потерпілого. Ця особа,
видаючи себе за ОСОБА_1, в цей же день в приміщенні Першої
Київської державної нотаріальної контори подала заяву про зняття
заборони на відчуження квартири АДРЕСА_2, і така заборона була
знята.
Потім вони прибули в офісне приміщення приватного нотаріуса
Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за адресою
АДРЕСА_4. Тут невстановлена слідством особа, надавши паспорт
громадянина України на ім'я ОСОБА_1, незаконно діючи під його
іменем як продавець, підписала договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_2, і разом з ОСОБА_3 отримали від покупця квартири ОСОБА_5
готівкові грошові кошти в сумі 35 000
доларів США, що за курсом Національного банку України станом на
5.04.2005 року складає 184 796 грн. 50 коп.
Отриманими коштами ОСОБА_3 та невстановлена слідством особа,
матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, розпорядилися
на власний розсуд, чим заподіяли ОСОБА_1 матеріальну шкоду на
суму 184 796 грн. 50 коп., що більше, ніж в шістсот разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто є
особливо великим розміром.
Усвідомлюючи, що ОСОБА_1 не звільнить своє житло, продане у
такий спосіб, а буде ставити питання про визнання такого договору
купівлі-продажу квартири недійсним, ОСОБА_3, діючи умисно з
корисливих мотивів, бажаючи утримати отримані від продажу його
квартир гроші, та з метою приховання вчиненого нею за попередньою
змовою з невстановленою слідством особою шахрайства, вирішила
позбавити ОСОБА_1 життя шляхом отруєння.
З цією метою вона познайомилася з ОСОБА_7, у якого з кінця
квітня 2005 року намагалася придбати отруту, а 18 травня 2005
року, перебуваючи в офісі ПП "Юридична компанія "Центуріон" за
адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 15 офіс 23, придбала у
останнього умовну речовину . При цьому ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_3, що ця речовина
є отрутою, за що ОСОБА_3 передала ОСОБА_7 гроші в сумі 500 доларів
США. Після чого ОСОБА_3 було затримано, у неї вилучено придбану
нею речовину, а у ОСОБА_7 - 500 доларів США, отриманих ним від
ОСОБА_3 за начебто передану їй отруйну речовину.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_3 просить вирок суду
скасувати, посилаючись на те, що суд обгрунтував вирок доказами,
які здобуті з порушенням вимог кримінально-процесуального закону.
Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам
справи, а крім того вважає, що в її діях відсутній склад злочину,
передбачений ч.4 ст. 190 КК України, оскільки ні майном
потерпілого, ні правом на це майно вона на заволодівала, а
ОСОБА_1 на її думку, з порушенням вимог закону визнано потерпілим.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення
ОСОБА_3, захисника ОСОБА_2 які підтримали доводи касаційної
скарги засудженої, думку потерпілого ОСОБА_1, прокурора щодо
законності та обгрунтованості вироку, перевіривши матеріали справи
та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні
інкримінованих їй злочинів є обгрунтованим, відповідає фактичним
обставинам справи та підтверджений сукупністю доказів, зібраних по
справі, перевірених у встановленому кримінально-процесуальним
законом порядку.
Так, потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив, що
був знайомий з ОСОБА_3, довіряв їй. Знаючи, що ОСОБА_3 працює у
фірмі, яка займається діяльністю, пов'язаною з купівлею-продажем
нерухомості, 26 травня 2004 року уклав з нею договір-зобов'язання
на продаж квартири АДРЕСА_1 та 27 травня 2004 року під розписку
передав їй правовстановлюючі документи на вказану квартиру:
свідоцтво про право на спадщину за законом та технічний паспорт.
Будучи впевненим, що ОСОБА_3 відповідно до умов договору
готує документи для укладення договору купівлі-продажу зазначеної
квартири, 7 червня 2004 року він видав їй довіреність на отримання
необхідних для цього документів у Київському міському бюро
технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти
нерухомого майна і ЖЕКу, а також передав паспорт на своє ім'я та
довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру платника податків
для сприяння терміновому встановленню телефону в квартирі
АДРЕСА_1.
Після 18 червня 2004 року ОСОБА_3 паспорт та довідку йому
повернула і повідомила, що знайти покупця на квартиру вона не
змогла.
5 квітня 2005 року він на прохання ОСОБА_3 для отримання
довідки-характеристики в БТI на квартиру АДРЕСА_1 знову передав їй
свій паспорт, який ОСОБА_3 згодом йому повернула.
Будь-яких довіреностей на ім'я ОСОБА_3 на продаж своїх
квартир він не видавав, при укладенні договорів купівлі-продажу
квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 присутнім не був, ці
договори не підписував, із заявою про зняття заборони відчуження
квартири АДРЕСА_2 не звертався.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що в ході
досудового та судового слідства показання потерпілого ОСОБА_1 були
незмінні та послідовні. Також достовірність його показань
об'єктивно підтверджуються перевіреними в судовому засіданні
доказами.
Зокрема, договором-зобов'язанням, укладеним між ОСОБА_1 та
ОСОБА_3 26.05.2004 року, стверджується, що засуджена взяла на
себе зобов'язання підготувати необхідні документи для продажу
квартири АДРЕСА_1 і згідно з розпискою від 27.05.2004 року
отримала для цього правовстановлюючі документи на вказану
квартиру.
Як убачається з матеріалів справи, 18 червня 2004 року
приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
ОСОБА_4 було посвідчено договір про те, що ОСОБА_1 продав, а
ОСОБА_5 та ОСОБА_5 купили в рівних долях належну ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1. Продаж був здійснений за 172 800 грн., які покупці
сплатили продавцеві до підписання договору.
Проте, відповідно до висновку № 6687 судово-почеркознавчої
експертизи від 12.09.2005 року, рукописні записи в рядках
"продавець" в графах "підписи" на зворотній стороні другого
примірника цього договору виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.
Суд обгрунтовано прийшов до висновку, що ОСОБА_3 мала умисел
на заволодіння майном ОСОБА_1 шляхом шахрайства, оскільки, як
слідує з матеріалів справи, на момент укладення
договору-зобов'язання з ОСОБА_1 26 травня 2004 року ОСОБА_3 уже
мала зобов'язання перед ОСОБА_5 згідно договору від 6.04.2004
року, в якому виступала як продавець квартири АДРЕСА_1, але
приховала це від потерпілого.
З показань ОСОБА_1 убачається, що він мешкав у квартирі
АДРЕСА_2 і ніякого бажання продавати її не мав і не висловлював.
Крім того, оскільки правовстановлюючі документи на цю квартиру
були у нього викрадені, він звертався до Першої державної
нотаріальної контори про заборону відчуження цієї квартири, і з
заявою про зняття цієї заборони до нотаріальної контори не
звертався. Ніяких довіреностей на ім'я ОСОБА_3 про отримання
дублікату правовстановлюючого документу - договору міни, не
видавав.
Разом з тим, 18 березня 2005 року від імені ОСОБА_1 ОСОБА_3
була оформлена нотаріально завірена довіреність, якою ОСОБА_3 була
уповноважена бути його представником з питання одержання дублікату
договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, реєстрації цього
дублікату в Київському міському БТI та зняття заборони з
вказаної квартири.
Свідок ОСОБА_8 підтвердила, що як нотаріус посвідчувала цю
довіреність, а особу ОСОБА_1 встановлювала по паспорту, який їй
був наданий.
Розпискою від 18 березня 2005 року стверджується, що ОСОБА_3
отримала від ОСОБА_1 його паспорт під вигаданим приводом
необхідності отримання довідки форми № 3 в ЖЕКу по квартирі
АДРЕСА_1, не дивлячись на те, що цю квартиру вже було продано.
Згідно висновку № 6687 судово-почеркознавчої експертизи від
12.09.2005 року рукописний текст "Ивлев" в рядку "підпис" у
довіреності від 18.03.2005 року від імені ОСОБА_1 виконаний не
ОСОБА_1
Використовуючи вказану підроблену довіреність, ОСОБА_3 28
березня 2005 року отримала у Першій державній нотаріальній конторі
дублікат договору міни квартир від 11 вересня 1996 року.
5 квітня 2005 року, як підтвердила свідок ОСОБА_9 - державний
нотаріус першої Київської державної нотаріальної контори, за
заявою ОСОБА_1, особу якого вона встановлювала по наданому їй
паспорту, було знято заборону на відчуження квартири АДРЕСА_2.
Згідно висновку № 6687 судово-почеркознавчої експертизи від
12.09.2005 року рукописний текст заяви від
5.04.2005 року від імені ОСОБА_1 виконаний не ОСОБА_1, а іншою
особою.
Як пояснив ОСОБА_1, 5 квітня 2005 року на прохання ОСОБА_3
він передавав їй свій паспорт.
5 квітня 2005 року приватним нотаріусом ОСОБА_6 був
посвідчений договір, згідно з яким ОСОБА_1 продав, а покупець
ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_2.
Відповідно до висновку № 6687 судово-почеркознавчої
експертизи від 12.09.2005 року рукописні записи в рядках
"продавець" в графах "підписи" на зворотній стороні другого
примірника цього договору виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.
Наведені висновки експертиз узгоджуються з показаннями
свідка ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_3 в середині червня 2004 року
вказувала їй на чоловіка, який був дуже схожий на ОСОБА_1, та з
поясненнями ОСОБА_3 від 19 травня 2005 року про участь
"підставного Iвлева"в оформленні договорів купівлі-продажу квартир
потерпілого. Тому суд обгрунтовано прийшов до висновку, що при
укладанні договорів купівлі- продажу квартир, при оформленні
довіреності, заяви про зняття заборони з квартири АДРЕСА_2 була
присутня невстановлена слідством особа, яка зовні була схожа на
ОСОБА_1, пред'являла паспорт на ім'я ОСОБА_1 і безпідставно
підписувала ці документи від його імені.
Таким чином, суд прийшов до вірного висновку про те, що
ОСОБА_3 шляхом обману та зловживання довірою за попередньою змовою
групою осіб, повторно, заволоділа правом на майно та чужим майном
в особливо великих розмірах та використовувала при цьому завідомо
підроблений документ.
Дії ОСОБА_3 за ч.4 ст. 190, ч.3 ст. 358 КК України
кваліфіковані вірно.
Доводи касаційної скарги про те, що постанова про визнання
ОСОБА_1 потерпілим винесена не повноважною особою, а тому суд не
мав права спиратися на його показання, є безпідставними. Так,
постанови про визнання ОСОБА_1 потерпілим винесені
прокурорами-криміналістами відділу, який входить до складу
слідчого управління прокуратури м. Києва, а тому відповідно до п.6
ст. 32 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
вказані постанови винесені
уповноваженими на це службовими особами - прокурорами відділу
слідчого управління прокуратури м. Києва, які діяли в межах своєї
компетенції.
Твердження ОСОБА_3 про відсутність в її діях складу злочину,
передбаченого ст. 190 КК України, бо ОСОБА_1 особисто їй майно не
передавав, є надуманими, оскільки вона шляхом шахрайства продала
без відома потерпілого належні йому на праві власності дві
квартири, заволодівши коштами, отриманими від здійснення цих
угод.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні готування до
умисного вбивства ОСОБА_1 з корисливих спонукань та з метою
приховати раніше вчинені нею інші злочини підтверджуються
зібраними та дослідженими по справі доказами.
Так, свідок ОСОБА_7 підтвердив у судовому засіданні, що саме
ОСОБА_3 звернулася до нього з проханням дістати та продати їй
отруту та повідомила, що хоче отруїти чоловіка - власника
квартир, які були нею продані. ОСОБА_3 повідомила йому, що
договори купівлі-продажу квартир укладалися за участю підставної
особи і це стане відомо новим власникам квартир, яким вона вже
повідомила про смерть продавця. Про готування ОСОБА_3 до умисного
вбивства він повідомив у відповідні органи СБУ, і передача ОСОБА_3
нібито отруйної речовини відбувалася під контролем цих органів.
Розмови, що передували такій, та момент передачі були зафіксовані
за його згодою з використанням прихованої камери.
Як слідує з матеріалів справи, 16 травня 2005 року старшим
оперуповноваженим по особливо важливим справам 4 відділу 3
Управління ГУБКОЗ СБ України майором Проценко О.В. було складено
протокол заяви ОСОБА_7 про те, що громадянкою ОСОБА_3 та її
спільниками готується умисне вбивство громадянина ОСОБА_1,
проживаючого в АДРЕСА_2 з метою заволодіння його квартирою. При
цьому в заяві ОСОБА_7 висловив припущення, що злочин учиняється
організованою групою.
Враховуючи вимоги ст.5 Закону України "Про
оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ) (2135-12)
від 18.02.1992 року
та ст.11 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби
з організованою злочинністю" ( 3341-12 ) (3341-12)
, суд дійшов до вірного
висновку про те, що співробітники ГУ по боротьбі з корупцією та
організованою злочинністю СБУ, здійснюючи оперативно-розшукові
заходи по перевірці заяви ОСОБА_7 про готування до вчинення
тяжкого злочину, діяли в межах своєї компетенції, попередньо
отримавши дозвіл суду на здійснення оперативно-розшукових
заходів із застосуванням оперативно-технічних засобів, які
тимчасово обмежують права фізичної особи - ОСОБА_3, тобто з
дотриманням вимог закону. З урахуванням викладеного, твердження
засудженої в касаційній скарзі про те, що співробітниками СБУ
матеріали зібрані незаконно, а тому зафіксовані у них дані не
можуть використовуватись як докази, є необгрунтованим і
безпідставним.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_3 в готуванні до умисного
вбивства ОСОБА_1 з корисливих мотивів та з метою приховати інші
злочини підтверджуються також даними, що містяться в протоколі від
18.05.2005 року вручення ОСОБА_7 у присутності понятих скляної
колбочки, в якій знаходиться речовина жовтого кольору вагою 2
грами, та частинки аркуша з написом "пиридинієвий аналог
ціанідів"; даними відеозаписів, переглянутих у судовому засіданні,
про передачу ОСОБА_7 ОСОБА_3 колбочки з речовиною, яку остання
заховала до своєї сумочки, а ОСОБА_3 ОСОБА_7 - грошей, які той
перерахував і залишив на столі; даними, що містяться у протоколах
огляду та вилучення від 18.05.2005 року, згідно з якими у сумці
ОСОБА_3 під ушкодженою підкладкою виявлено передану їй ОСОБА_7
речовину, а на письмову столі в кабінеті ОСОБА_7 виявлено 500
доларів США, якими ОСОБА_3 розрахувалася з ОСОБА_7 за отриману від
нього отруту.
Таким чином, суд дійшов вірного висновку про доведеність
винуватості ОСОБА_3 у готуванні до вчинення умисного протиправного
заподіяння смерті іншій особі - ОСОБА_1 з корисливих мотивів та з
метою приховати інший злочин - шахрайство, для чого придбавала
отруйну речовину, і правильно кваліфікував її дії за ч.1 ст. 14 і
п.п. 6, 9 ч.2 ст. 115 КК України.
Призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд урахував ступінь тяжкості
вчинених нею злочинів, один з яких віднесений до категорії
особливо тяжких, дані про її особу, зокрема те, що на момент
вчинення злочинів вона офіційно ніде не працювала, позитивно
характеризувалася директором фірми "ОВИЛ" за останнім місцем
роботи.
Суд також врахував, що ОСОБА_3 до кримінальної
відповідальності притягується вперше, раніше у вчиненні дій,
вартих осуду, помічена не була, має на утриманні неповнолітню
дитину.
Покарання, призначене судом ОСОБА_3, є необхідним й достатнім
для її виправлення та попередження нових злочинів, і підстав для
його пом'якшення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
у х в а л и л а:
касаційну скаргу засудженої ОСОБА_3 залишити без задоволення,
а вирок Апеляційного суду м. Києва від 20 листопада 2006 року щодо
ОСОБА_3 - без зміни.
Судді:
Присяжнюк Т.I. Федченко О.С. Глос Л.Ф.