У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Присяжнюк Т.I.,
суддів
Кліменко М.Р. і Школярова В.Ф.,
за участю прокурора
Матюшевої О.В.,
розглянувши в судовому засіданні 13 березня 2007 року
кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 з
доповненнями до неї на вирок Костянтинівського міськрайонного суду
Донецької області від 28 липня 2004 року та на ухвалу колегії
суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду
Донецької області від 19 листопада 2004 року,
встановила:
зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_1
IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
раніше судимого:
-06.02.1998 року за ч.3 ст.140 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3
роки позбавлення волі, звільненого 19.05.1999 року
умовно-достроково на 1 рік 6 місяців;
- 28.05.2003 року за ч.1 ст.122, ст.75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців,
звільненого від призначеного покарання 03.09.2003р. на підставі
ст.ст. 1 п."б", 9 Закону України "Про амністію" від 11.07.2003
року,
- за ч.2 ст.185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення
волі;
- за ч.4 ст.185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 6 років
позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів ОСОБА_1. визначено покарання у виді позбавлення волі
строком на 6 років.
Відповідно до ст.71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
вироків шляхом приєднання до покарання за цим вироком невідбутої
частини покарання за вироком Центрально-Міського районного суду м.
Горлівки Донецької області від 28.05.2003 року остаточно
призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
На початку червня 2003 року близько 14 год. ОСОБА_1 за
попередньою змовою з ОСОБА_2, ОСОБА_3. на автомобілі
"Москвич-2140" під керуванням ОСОБА_1 приїхали на ринок
"Ювілейний" м. Костянтинівна Донецької області, де ОСОБА_1
залишився чекати в автомобілі для забезпечення можливості швидкої
втечі з місця злочину, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3. шляхом злому замка в
дверях автомобіля ВАЗ-2105 повторно вчинили крадіжку майна ОСОБА_4
на суму 700 грн., після чого на автомобілі ОСОБА_1 утекли з місця
вчинення злочину.
У середині червня 2003 року ОСОБА_1 повторно за попередньою
змовою з ОСОБА_2, ОСОБА_3. на автомобілі "Москвич-2140" під
керуванням ОСОБА_1 приїхали на ринок "Ювілейний" м.Костянтинівна
Донецької області, де ОСОБА_1 залишився чекати в автомобілі для
забезпечення можливості швидкої втечі з місця злочину, а ОСОБА_2
та ОСОБА_3. шляхом злому замка в дверях автомобіля ВАЗ-2105
повторно вчинили крадіжку майна ОСОБА_4 на суму 1200 грн., після
чого на автомобілі ОСОБА_1 утекли з місця вчинення злочину.
06.07.2003 року близько 15 год. 30хв. ОСОБА_1 повторно за
попередньою змовою з ОСОБА_2, ОСОБА_3. на автомобілі
"Москвич-2140" під керуванням ОСОБА_1 приїхали на ринок
"Ювілейний" м. Костянтинівна Донецької області, де ОСОБА_1
залишився чекати в автомобілі для забезпечення можливості швидкої
втечі з місця злочину, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3. шляхом злому замка в
дверях автомобіля ВАЗ-21011 повторно учинили крадіжку майна
ОСОБА_5 на суму 5780грн., після чого на автомобілі ОСОБА_1 утекли
з місця вчинення злочину.
17.07.2003 року близько 17 год. ОСОБА_1 повторно за
попередньою змовою з ОСОБА_2, ОСОБА_3. на автомобілі
"Москвич-2140" під керуванням ОСОБА_1 приїхали до торгівельного
центру "Меркурій", що розміщений по вул. Леваневського у м.
Костянтинівна Донецької області, де ОСОБА_1 залишився чекати в
автомобілі для забезпечення можливості швидкої втечі з місця
злочину, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3. шляхом злому замка в дверях
автомобіля ВАЗ-2104 повторно вчинили крадіжку майна ОСОБА_6 на
суму 5798грн., після чого на автомобілі ОСОБА_1 утекли з місця
вчинення злочину.
Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 листопада
2004 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької
області від 28 липня 2004 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, ОСОБА_3, судові рішення
щодо яких у касаційному порядку не оскаржені.
У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1
стверджує про неповноту та однобічність досудового слідства і
судового розгляду справи, невідповідність висновків суду фактичним
обставинам справи, внаслідок чого його незаконно засуджено за ч.2
ст.185, ч.4 ст.185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Зазначає про порушення
його права на захист, застосування до нього недозволених методів
ведення слідства, внаслідок чого він обмовив себе; неврахування
судом змін, внесених Законом України "Про податок з доходів
фізичних осіб" ( 889-15 ) (889-15)
, про неправильне застосування судом
ст.71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, оскільки його було у вересні 2003
року за амністією звільнено від відбування покарання за
попереднім вироком Центрально-Міського районного суду м.Горлівки.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку
прокурора, який просив частково задовольнити касаційну скаргу
засудженого та скасувати рішення суду в частині призначення
ОСОБА_1. покарання за сукупністю вироків, перевіривши матеріали
справи та обговоривши доводи касаційної скарги та доповнень до
неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні
крадіжок чужого майна за попередньою змовою групою осіб, повторно
та у великих розмірах відповідає фактичним обставинам справи,
підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд
дав належну оцінку, і є обгрунтованим.
Ті обставини, що ОСОБА_1 у червні - липні 2003 року
неодноразово возив на своєму автомобілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на
ринок "Юбілейний" та торгівельний центр "Меркурій", де останні
викрадали одяг, цигарки, які в подальшому були упізнані
потерпілими, у судовому засіданні не заперечувалися.
Посилання засудженого ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що
крадіжок чужого майна разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3. він не вчиняв,
оскільки попередньої змови з ними на вчинення злочинів не мав, а,
працюючи таксистом, тільки підвозив їх, не підозрюючи, що вони
вчиняють крадіжки, спростовані дослідженими судом доказами,
зокрема, показаннями ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, даними ними на
досудовому слідстві, в яких вони стверджували про наявність
попередньої змови між ними на вчинення крадіжок чужого майна та
детально описували механізм вчинення злочинів з розподілом ролей.
Не довіряти цим показанням у колегії суддів підстав немає.
Твердження про невинуватість у вчиненні злочинів, про обмову
себе під впливом недозволених методів ведення слідства ОСОБА_1
висловлював у суді першої інстанції і в апеляції. Як суд першої
інстанції, так і апеляційний суд ці доводи ретельно перевірили та
обгрунтовано визнали такими, що не відповідають матеріалам справи.
Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в
сукупності з іншими наведеними у вироку доказами суди належним
чином мотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не навів ніяких інших
доводів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної
інстанцій за обговорюваними питаннями.
Доводи ОСОБА_1 про те, що при кваліфікації його дій за ч.4
ст.185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
судом не було ураховано, що на
момент розгляду справи в суді неоподаткований мінімум доходів
громадян становив 61грн.50 коп., є необгрунтованими, оскільки
відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"
( 889-15 ) (889-15)
від 22.05.2003 року №3889-УI, який набрав чинності
01.01.2004 року, неоподаткований мінімум доходів громадян з
урахуванням податкової соціальної пільги у розмірі 61 грн.50 коп.
необхідно визначати при кваліфікації злочинних дій, вчинених у
період з 01.01.2004 року до 31.12.2004 року. Оскільки ОСОБА_1
вчинив злочини до 31.12.2003 року, то при встановленні розміру
викраденого і кваліфікації його дій органами досудового слідства
і судом правильно було ураховано неоподатковуваний мінімум доходів
громадян у сумі 17 грн..
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд необгрунтовано визнав
крадіжки майна як учинені з проникненням, безпідставні, оскільки
він не був засуджений за цією кваліфікуючою ознакою злочину,
передбаченого ст.185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд
дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 злочинів,
передбачених ч.2 ст.185, ч.4 ст.185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, і
правильно кваліфікував його дії.
Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону,
які тягнуть зміну чи скасування судових рішень по справі, не
встановлено.
Твердження ОСОБА_1 про порушення його права на захист
необгрунтовані.
Так, на досудовому слідстві, в тому числі при затриманні,
ОСОБА_1. роз'яснювались його права, проте він добровільно
відмовився від захисника, про що свідчать його розписки. Також
йому роз'яснювались права, передбачені ст.63 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
У подальшому за заявленим ОСОБА_1 клопотанням до участі у
справі для захисту його інтересів був допущений захисник, а тому
право ОСОБА_1 на захист порушено не було.
Матеріалами справи спростовуються і доводи ОСОБА_1 про те,
що він повідомляв слідчому, що знаходиться на обліку у
лікаря-психіатра, оскільки, будучи допитаним як підозрюваний,
ОСОБА_1, розписавшись, що протокол з його слів записано правильно,
підтвердив своє повідомлення слідчому, що на обліку у лікарів
нарколога і психіатра не перебуває (а.с.47 зворот).
При призначенні покарання ОСОБА_1. за кожний із вчинених
злочинів і за їх сукупністю на підставі ст. 70 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
суд урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу
засудженого і призначив йому покарання відповідно до вимог ст. 65
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Це покарання є необхідним і достатнім для
виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів.
Проте, суд помилково застосував щодо ОСОБА_1 ст.71 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
та до покарання за цим вироком приєднав невідбуту
ОСОБА_1 частину покарання за вироком Центрально-Міського районного
суду м. Горлівки Донецької області від 28.05.2003 року, оскільки
згідно постанови Центрально-Міського районного суду м. Горлівки
Донецької області від 03.09.2003 року ОСОБА_1 був звільнений від
відбування покарання за вироком Центрально-Міського районного суду
м. Горлівки Донецької області від 28.05.2003 року на підставі ст.1
п."б", ст. 9 Закону України "Про амністію" від 11.07.2003 року
(а.с.396).
За таких обставин судові рішення щодо ОСОБА_1 в частині
призначення йому покарання на підставі ст. 71 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
підлягають зміні.
Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області
від 28 липня 2004 року та ухвалу колегії суддів судової палати у
кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 19
листопада 2004 року щодо ОСОБА_1змінити: виключити з резолютивної
частини вироку рішення суду про призначення йому покарання на
підставі ст.71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю вироків у
виді позбавлення волі строком на 7 років.
Вважати ОСОБА_1 засудженим за сукупністю злочинів на
підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до остаточного покарання у
виді позбавлення волі строком на 6 років.
У решті вирок щодо нього залишити без зміни.
С у д д і:
Присяжнюк Т.I. Кліменко М.Р. Школяров В.Ф.