У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого судді
Федченка О.С.,
суддів
Філатова В.М. і Школярова В.Ф.,
за участю прокурора
Морозової С.Ю.,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 06 березня 2007
року кримінальну справу за касаційним поданням заступника
прокурора Чернігівської області на судові рішення щодо ОСОБА_1.
Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від
13 жовтня 2005 року
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
громадянка України, раніше не судима,
засуджена за ч.1 ст. 191 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 1 (один)
рік обмеження волі і на підставі ст.ст. 75, 76 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
її звільнено від відбування покарання з випробуванням
з іспитовим строком на 1 рік та покладенням відповідних
обов'язків.
За ч.1 ст. 366 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1. виправдано за
недоведеністю її участі у вчиненні злочину.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1. на користь ВАТ
"Бахмачм'ясокомбінат" на відшкодування матеріальної шкоди 2114
грн. та на користь Чернігівського НДIСЕ 1307 грн. витрат за
проведення експертизи.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 25 січня
2006 року зазначений вирок залишено без зміни.
Цим же вироком ОСОБА_2 за ч.3 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
виправдано за недоведеністю її участі у вчиненні
злочинів і судові рішення щодо неї в касаційному порядку не
оскаржуються.
За вироком ОСОБА_1. визнано винною у тому, що вона працюючи
бухгалтером-касиром ВАТ "Бахмачм'ясокомбінат", будучи
матеріально-відповідальною особою, у серпні 2003 року, за
обставин, встановлених судом та детально наведених у вироку, в
порушення вимог ст. 3 "Положення про ведення касових операцій у
національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління
Національного банку України №72 від 19 лютого 2001 року
( z0237-01 ) (z0237-01)
, ст. 1 Закону України "Про оплату праці"
( 108/95-ВР ) (108/95-ВР)
та ст. 94 Кодексу Законів про працю України
( 322-08 ) (322-08)
, допустила розтрату грошових коштів на суму 2114 грн.,
що належали ВАТ "Бахмачм'ясокомбінат" і були їй ввірені на
підставі договору про повну матеріальну відповідальність.
У касаційному поданні та доповненні до нього, прокурор, не
оскаржуючи кваліфікацію дій ОСОБА_1., просить вирок щодо неї
скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з
неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні
покарання. Зокрема, в поданні зазначено, що призначене ОСОБА_1.
покарання у виді обмеження волі не відповідає вимогам ст. 61 ч.3
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, оскільки обмеження волі до осіб пенсійного
віку не застосовується.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку
прокурора про обгрунтованість касаційного подання, перевіривши
матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія
суддів вважає, що воно підлягає задоволенню частково на таких
підставах.
Доведеність вини ОСОБА_1. у вчиненні інкримінованого їй
злочину підтверджена сукупністю зібраних у справі доказів, які
правильно оцінені та обгрунтовано покладені судом в основу вироку,
що по суті у поданні не заперечується.
Кваліфікація злочинних дій засудженої за ч.1 ст. 191 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
є правильною і також не оспорюється.
Відповідно до ч.3 ст. 61 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
покарання у
виді обмеження волі не призначається особам, що досягли пенсійного
віку.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1., 1948 року
народження, на час постановлення вироку досягла пенсійного віку,
що унеможливлює застосування до неї такого виду покарання. Проте
ці обставини суд при призначенні покарання не врахував, а отже
порушив вимоги зазначеної вище статті.
Як вбачається зі змісту п.8 постанови Пленуму Верховного Суду
України "Про практику призначення судами кримінального покарання"
від 24 жовтня 2003 року №7 ( v0007700-03 ) (v0007700-03)
, суд не має права
перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією
закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі
покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї
застосовані. В таких випадках суд, за наявності для того підстав,
відповідно до ст. 7 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
повинен закрити справу
і звільнити особу від кримінальної відповідальності або
постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від
покарання.
Санкцією ч.1 ст. 191 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
крім обмеження
волі передбачені і інші види покарань, такі як штраф, виправні
роботи та позбавлення волі, призначення яких у касаційному суді є
неможливим, тому що цим погіршується становище засудженої, яка
звільнена від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, застосування якої у разі призначення таких покарань
не допускається.
Враховуючи наведене і приймаючи до уваги те, що питання про
скасування вироку за м'якістю призначеного ОСОБА_1. покарання у
касаційному поданні не порушено, колегія суддів вважає правильним
звільнити ОСОБА_1. від покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 394-396 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
касаційне подання заступника прокурора Чернігівської області
задовольнити частково.
Вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 13
жовтня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області
від 25 січня 2006 року щодо ОСОБА_1 змінити - на підставі ст. 48
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
і відповідно до ч.5 ст. 7 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
звільнити її від покарання.
С у д д і :
Федченко О.С. Філатов В.М. Школяров В.Ф.