У х в а л а
                          IМЕНЕМ  УКРАЇНИ
        Колегія суддів Судової палати з кримінальних справ
                Верховного Суду України у складі:
 
     головуючого
     Верещак  В.М.,
     суддів
     Гошовської  Т.В.,  Шевченко  Т.В.,
     за участю прокурора
     Яковенко  Р.I.,
     розглянувши в судовому засіданні 22 лютого  2007  року  в  м.
Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок апеляційного суду Вінницької області від 24  жовтня  2006
року щодо ОСОБА_1,
                       в с т а н о в и л а:
     Зазначеним вироком
     ОСОБА_1,
     IНФОРМАЦIЯ_1,
     раніше судимий, -
     засуджений:
     - за ст. 115 ч. 2 п. 6 КК України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  15  років
позбавлення волі з конфіскацією майна;
     - за ст.  187  ч.  4  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          на  14  років
позбавлення волі з конфіскацією майна.
     На підставі ст.  70  КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          за  сукупністю
злочинів визначено   15  років  позбавлення  волі  з  конфіскацією
майна.
     У відповідності зі ст. 71 КК  України  ( 2341-14 ) (2341-14)
          приєднано
частково невідбуте покарання у виді одного року  позбавлення  волі
за  вироком  Мурованокуриловецького  районного   суду   Вінницької
області  від  21  травня  2003  року  і  остаточно  до  відбування
призначено 16 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
     Стягнуто  з  ОСОБА_1  на  користь  ОСОБА_2   9557   грн.   на
відшкодування матеріальної шкоди та 10000 грн. - на  відшкодування
моральної шкоди.
     ОСОБА_1  визнаний  винним  у  вчиненні  злочинів   за   таких
обставин.
     22  серпня  2004   року   між   6   і   7   годинами   у   м.
Могилів-Подільському Вінницької області на площі Соборній ОСОБА_1,
будучи в стані алкогольного сп'яніння, з метою  заволодіння  чужим
майном вчинив напад на громадянку ОСОБА_2, яка займається  обміном
валют.
     З цією метою він ножем перерізав ремінь сумки з грошима,  яка
знаходилася на її шиї, заволодів сумкою  з  грошима  в  сумі  3057
грн., з якими  намагався  втекти.  Цьому  завадив  ОСОБА_3,  який,
намагаючись затримати ОСОБА_1, схопив останнього ззаду за шию. Щоб
уникнути затримання ОСОБА_1, протидіючи ОСОБА_3, умисно наніс удар
ножем  в  область  грудної  клітки,  пошкодивши  серцеву  сорочку,
передню стінку правого шлуночка серця у верхній третині, внаслідок
чого по дорозі до лікарні потерпілий помер.
     У касаційній скарзі засуджений стверджує, що не мав умислу на
умисне  вбивство  ОСОБА_3,  смерть  якого  сталася  в   результаті
несвоєчасного надання медичної допомоги.
     Вважає, що його дії слід кваліфікувати за ст. ст. 119 та  186
ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
        .
     Просить вирок скасувати, а справу направити на новий  судовий
розгляд.
     Заслухавши  доповідь  судді,  пояснення   засудженого,   який
підтримав свою касаційну  скаргу,  виступ  прокурора,  перевіривши
матеріали справи,  колегія  суддів  вважає,  що  касаційна  скарга
задоволенню не підлягає.
     Висновок суду про винність ОСОБА_1  у  вчиненні  злочину,  за
який  він  засуджений,  грунтується  на  зібраних   у   справі   і
перевірених у судовому засіданні доказах, оцінених у сукупності.
     Фактичні  обставини  справи,  як  вони   встановлені   судом,
відповідають наявним у справі доказам і засудженим не оспорюються.
     Доводи скарги ОСОБА_1, що  він  не  мав  умислу  на  вбивство
ОСОБА_3, яке вчинив з необережності, - безпідставні.
     ОСОБА_1 визнав, що наніс  удар  ОСОБА_3,  щоб  вирватися  від
нього і утримати сумку з грошима.
     Кваліфікуючи дії ОСОБА_1а за ст. 115 ч. 2  п.  9  КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
        , суд, керуючись змістом закону, правильно  прийняв  до
уваги знаряддя злочину, яким був ніж, локалізацію удару у  життєво
важливий орган - серце і його значну силу, про що свідчить глибина
раненого каналу. При цьому закон не пов'язує  настання  смерті  зі
своєчасністю і кваліфікованістю надання медичної допомоги,  як  на
це покликається засуджений у скарзі.
     Дії ОСОБА_1 кваліфіковані правильно.
     Призначене покарання відповідає вимогам статті 65 КК  України
( 2341-14 ) (2341-14)
         і є справедливим.
     На підставі  наведеного,  керуючись  статтями  395,  396  КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
        , колегія суддів
                         у х в а л и л а:
     Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без  задоволення,  а  вирок
апеляційного суду Вінницької області від 24 жовтня 2006 року  щодо
нього залишити без змін.
                            С у д д і:
          Верещак  В.М.  Шевченко  Т.В.  Гошовська  Т.В.