У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України
у складі:
головуючого - судді
Присяжнюк Т.I.,
суддів
Пошви Б.М. і Школярова В.Ф.,
розглянула в судовому засіданні 6 лютого 2007 року в м. Києві
кримінальну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову
Білогірського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2005 року, якою
відмовлено у відновленні строку на апеляційне оскарження постанови
Білогірського районного суду АР Крим від 6 вересня 2005 року.
Постановою Білогірського районного суду АР Крим від 6 вересня
2005 року кримінальну справу за обвинуваченням
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
громадянина України, в силу ст. 89 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
не
судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, закрито на підставі ст. 6, п. "г" ст. 1 Закону
України "Про амністію" ( 2591-15 ) (2591-15)
від 31.05.2005 року.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 судові витрати в сумі
235,39грн.
Постановою Білогірського районного суду АР Крим від 20 жовтня
2005 року ОСОБА_1 відмовлено у відновленні пропущеного строку на
апеляційне оскарження постанови цього ж суду від 6 вересня 2005
року.
Ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 1 грудня 2005 року
постанову Білогірського районного суду АР Крим від 20 жовтня 2005
року залишено без зміни.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати,
поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що він
своєчасно не подав апеляційну скаргу з поважних причин, оскільки
хворів.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи
касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід
залишити без задоволення.
Як убачається з матеріалів справи, суд постановою відмовив у
порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
на підставі ст. 6, п. "г" ст. 1 Закону "Про
амністію" ( 2591-15 ) (2591-15)
від 31.05.2005 року.
12 жовтня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною
скаргою та клопотанням про відновлення строку на апеляційне
оскарження постанови.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову
в відновленні ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження постанови,
посилаючись на те, що ОСОБА_1був присутнім 06.09.2005року на
проголошенні постанови, після проголошення було роз'яснено порядок
і строк оскарження постанови, на стаціонарному лікуванні ОСОБА_1
знаходився з 07.09.2005р. по 20.09.2005р., але апеляцію подав лише
12.10.2005р.
Судом були вжиті всі передбачені законом заходи для повного й
об'єктивного дослідження обставин по справі, однак доказів, які б
свідчили про наявність у ОСОБА_1 поважних причин пропуску строку
на оскарження постанови в апеляційному порядку, не виявлено.
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд при винесенні постанови про
відмову в відновленні строку на апеляційне оскарження не врахував
усі обставини по справі, є безпідставними.
Твердження ОСОБА_1 про те, що ним був пропущений строк на
оскарження постанови від 6 вересня 2005 року з поважних причин
перевірялися апеляційним судом і визнані такими, що не
підтверджені матеріалами справи.
Доводи наведені у касаційній скарзі, аналогічні за змістом
доводам апеляції, які були ретельно перевірені апеляційним судом і
в ухвалі наведені докладні та мотивовані підстави, через які
апеляцію визнано необгрунтованою. Рішення апеляційного суду
відповідає матеріалам справи.
Iстотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які
були б підставою для зміни або скасування судових рішень,
касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 395 і 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду
України,
у х в а л и л а:
у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
С у д д і:
Присяжнюк Т.I. Пошва Б.М. Школяров В.Ф.