У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Кармазіна Ю.М.,
суддів
Кліменко М.Р. і Глоса Л.Ф.,
за участю прокурора
Морозової С.Ю.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 6 лютого 2007
року кримінальну справу за касаційним поданням заступника
прокурора міста Києва зі змінами до нього на вирок Шевченківського
районного суду міста Києва від 21 червня 2006 року щодо ОСОБА_1,
в с т а н о в и л а :
зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
раніше не судиму,
- за ч.5 ст.27 і ч.1 ст.358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 1 рік
обмеження волі;
- за ч.3 ст.358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 1 рік обмеження
волі.
На підставі ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів шляхом часткового складання призначених покарань їй
визначено остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 1
рік 2 місяці.
Відповідно до ст.ст. 75, 76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1
звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим
строком на 1 рік із покладенням обов'язку повідомляти органи
кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.
ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона приблизно в жовтні
2003 року біля станції метро "Петрівка" АДРЕСА_1 домовилась із
невстановленою досудовим слідством особою про виготовлення
підробленого пенсійного посвідчення з метою його подальшого
використання шляхом внесення в нього неправдивих відомостей на
ім'я ОСОБА_2 та надала невстановленій особі свою власну
фотокартку, чим вчинила пособництво в підробці документу.
Невстановлена слідством особа вклеїла в бланк пенсійного
посвідчення фотокартку ОСОБА_1 та внесла анкетні дані на ОСОБА_2,
а також зробила запис "інвалідність дитинства 2-ої групи",
проставивши на першій та другій сторінках посвідчення відбитки
круглих печаток Управління соціального захисту населення Мінської
районної державної адміністрації, хоча такий документ цією
установою не видавався.
10.01.2006 року, перебуваючи у тролейбусі маршруту №42, що
рухався в напрямку зупинки станції метро "Шулявська" в м. Києві,
ОСОБА_1 пред'явила підроблене пенсійне посвідчення від 11.10.2000
року на ім'я ОСОБА_2 контролерам КП "Київпастранс" із метою
безкоштовного проїзду в транспорті, тобто використала завідомо
підроблений документ.
У апеляційному порядку справа не переглядалась.
У касаційному поданні зі змінами до нього заступник прокурора
міста Києва, посилаючись на неправильне всупереч вимогам ч.3
ст. 61 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
призначення ОСОБА_1 покарання у виді
обмеження волі, оскільки вона має доньку, IНФОРМАЦIЯ_2 р.
народження, тобто дитину віком до чотирнадцяти років, а також на
неможливість призначення їй інших покарань, просить вирок щодо
ОСОБА_1 змінити, звільнивши її від кримінальної відповідальності
на підставі ст. 7 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення
прокурора на підтримання касаційного подання, перевіривши
матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного
подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні
зазначеного у вироку злочину підтверджується доказами,
дослідженими судом, і не заперечується у касаційному поданні.
Дії засудженої ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч.5 ст.27
ч.1 ст.358, ч.3 ст.358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону,
які тягнуть зміну чи скасування вироку, перевіркою матеріалів
справи не встановлено.
Проте, при призначенні засудженій ОСОБА_1 покарання у виді
обмеження волі суд допустив помилку.
Зокрема, відповідно до ст. 61 ч.3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
покарання у виді обмеження волі не застосовується до жінок, що
мають дітей віком до чотирнадцяти років.
Як видно з матеріалів справи (а.с.77), на момент
постановлення вироку ОСОБА_1 мала дитину ОСОБА_3, IНФОРМАЦIЯ_2
року народження, а тому у відповідності до вимог ст. 61 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
їй не могло бути призначено таке покарання як
обмеження волі.
До ОСОБА_1 також не може бути застосовано інше покарання,
передбачене ч.1 ст.358, ч.3 ст.358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
(штраф,
арешт), оскільки при звільненні її від відбування покарання з
випробуванням це тягне погіршення її становища.
Виходячи з того, що у випадку, коли санкцією статті, за якою
засуджується особа, передбачено лише такі основні покарання, які
з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані, за
наявності підстав така особа може бути звільнена від кримінальної
відповідальності відповідно до ст. 7 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
або
звільнена від покарання.
З огляду на те, що до ОСОБА_1 з урахуванням її стану не
може бути застосоване основне покарання у виді обмеження волі, а
більш м'яке покарання за конкретних обставин справи призначати не
можна, а також ураховуючи відсутність підстав для звільнення
ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинені злочини
відповідно до ст. 7 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, вирок суду підлягає
зміні зі звільненням засудженої від покарання за ч.5 ст.27 ч.1
ст.358, ч.3 ст.358 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
касаційне подання заступника прокурора міста Києва
задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня
2006 року щодо ОСОБА_1 змінити: звільнити її від призначеного
судом покарання.
С у д д і:
Кармазін Ю.М. Кліменко М.Р. Глос Л.Ф.