У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Кравченка К.Т.,
суддів
Заголдного В.В., Канигіної Г.В.
за участю прокурора
Чабанюк Т.В.
розглянула у судовому засіданні у м. Києві 25 січня 2007 року
кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на
вирок Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим
від 28 жовтня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної
Республіки Крим від 24 січня 2006 року.
Вироком місцевого суду
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
уродженця с. Джурин Шаргородського
району Вінницької області,
жителя м. Сімферополь,
судимості не має в силу ст. 89 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
засуджено до позбавлення волі:
- за ч.5 ст.191 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, із застосуванням
ст.69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, на п'ять років з конфіскацією 1/4
майна, що є його особистою власністю;
- за ч.2 ст.190 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на два роки.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 за
сукупністю злочинів призначено п'ять років позбавлення волі з
конфіскацією 1/4 частини майна, що є його особистою власністю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь Сімферопольського
госпрозрахункового автотранспортного підприємства - 1229 700 грн.
41 грн. завданої шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24
січня 2006 року апеляцію засудженого залишено без задоволення, а
вирок Сімферопольського районного суду Автономної Республіки
Крим від 28 жовтня 2005 року - без зміни.
Як визнав суд, ОСОБА_1, будучи позаштатним співробітником
Сімферопольської філії державного підприємства "Укрконверсбуд" та
матеріально-відповідальною особою, у жовтні 2004 року, відповідно
до угоди, отримав на відповідальне зберігання 30 одиниць
конфіскованих автомобілів, котрі підлягали реалізації у доход
держави, загальною вартістю 272 023 грн. 66 коп., про що було
складено відповідний акт прийому-передачі. Отримані автомобілі
засуджений транспортував на земельну ділянку свого знайомого
ОСОБА_2 АДРЕСА_1, та у проміжок часу з 7 жовтня 2004 року по 15
грудня 2005 року, розтратив їх.
Крім того, 15 листопада 2004 року ОСОБА_1 у с. Трьохпрудне
Сімферопольського району, шахрайським шляхом заволодів грошима
потерпілого ОСОБА_3 у сумі 1 600 грн., продавши йому за вказану
суму автомобіль ГАЗ IНФОРМАЦIЯ_2, державний номерний знак НОМЕР_1,
котрий орендував у АТП-1229. Балансова вартість вказаного
автомобіля становила 700 грн. 41 коп.
15 грудня 2004 року, ОСОБА_1 у м. Сімферополі, шляхом обману
та зловживаючи довірою потерпілого ОСОБА_4, заволодів його грошима
у сумі 1230 грн., продавши останньому конфіскований та переданий
йому на зберігання автомобіль ВMW IНФОРМАЦIЯ_3.
14 січня 2005 року, ОСОБА_1 у м. Сімферополі, шахрайським
шляхом заволодів грошима в сумі 2200 грн., що належали ОСОБА_5,
пообіцявши продати йому автомобіль "Сузукі Вітара".
У касаційній скарзі засуджений просить судові рішення щодо
нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам
справи, оскільки шахрайства він не вчиняв, а сума вартості
розтрачених автомобілів не відповідає дійсності. У справі допущено
неповноту і однобічність дослідження доказів та істотне порушення
кримінально-процесуального закону.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про безпідставність
вимог засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши
доводи скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її
задоволення.
Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності
ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених ч.2 ст.190 та ч.5 ст.191
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, за обставин вказаних у вироку,
стверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів, і
є правильним.
На обгрунтування свого висновку суд підставно послався на
показання свідка ОСОБА_6, котрий суду повідомив, що працюючи
IНФОРМАЦIЯ_4 Сімферопольської філії державного підприємства
"Укрконверсбуд", він особисто підписав наказ від 1 жовтня 2004
року, котрим ОСОБА_1 прийнято на роботу поза штатом на посаду
IНФОРМАЦIЯ_5 по роботі з державною виконавчою службою та митницею.
Також із ОСОБА_1 було укладено договір по повну матеріальну
відповідальність. З пояснень свідка видно, що засуджений був
зобов'язаний зберігати арештоване майно та підбирати покупців на
конфісковані автомобілі. У жовтні 2004 року були укладені договори
про відповідальне зберігання майна, і ОСОБА_1 безпосередньо
прийняв на зберігання 30 легкових автомобілів, про що складено
відповідні акти прийому-передачі. У грудні 2004 року при
проведенні інвентаризації, було виявлено, що всі автомобілі
відсутні, а ОСОБА_1 з'явившись на роботу 14 січня 2005 року,
повідомив, що ввірені йому на зберігання автомобілі, розтратив.
Показання ОСОБА_6 є послідовними і повністю узгоджуються із
показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,
ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_2 та ОСОБА_13, а також стверджуються
даними, що є у протоколах огляду речових доказів, а саме договорів
про зберігання конфіскованих автомобілів, актів прийому передачі
вказаного майна, даними, що є у матеріалах інвентаризаційного
опису та висновку судово-бухгалтерської експертизи.
Посилання засудженого про те, що він діяв не як службова
особа, були предметом перевірки суду і не знайшли свого
підтвердження. Так, зі справи вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий
на посаду IНФОРМАЦIЯ_5 по роботі з державною виконавчою службою та
митницею Сімферопольської філії державного підприємства
"Укрконверсбуд", про що було видано відповідний наказ (т.3 а/с
372). Також з ОСОБА_1 було складено договір про повну
індивідуальну матеріальну відповідальність (т.3 а/с 374).
Автомобілі передавалися ОСОБА_1 з оформленням актів
прийому-передачі майна.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку, що
ОСОБА_1, будучи службовою особою, розтратив чуже майно шляхом
зловживання своїм службовим становищем. Дії засудженого
правильно кваліфіковані за ч.5 ст. 191 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Що стосується посилань ОСОБА_1 про невірне визначення суми
вартості розтрачених ним автомобілів, то воно не відповідає
дійсності. З висновку судово-бухгалтерської експертизи НОМЕР_2 від
25 квітня 2005 року, проведеної спеціалістами Кримського
науково-дослідного інституту судових експертиз, вбачається, що
вартість розтрачених ОСОБА_1 автомобілів становить саме 272 9023
грн. 66 коп. Піддавати сумніву правильність висновку експертів,
немає підстав.
Винність ОСОБА_1 у вчиненні шахрайства, стверджується
показаннями потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, які суду
детально розповіли про обставини вчинення ОСОБА_1 шахрайських дій
щодо них.
Як на доказ винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину,
передбаченого ч.2 ст.190 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, суд підставно
послався на показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_13, ОСОБА_14,
ОСОБА_15 а також на дані, що є у протоколах огляду речових
доказів: технічного паспорта на автомобіль ГАЗIНФОРМАЦIЯ_2 та його
реєстраційних номерів НОМЕР_1; договору на оренду вказаного
автомобіля та іншими доказами у справі.
Правильність кваліфікації дій засудженого за ч.2 ст. 190 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, сумнівів не викликає.
З огляду на наведене посилання ОСОБА_1 на те, що у справі
допущено неповноту і однобічність дослідження доказів, є
безпідставними.
Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд урахував тяжкість
вчинених ним злочинів, дані про особу засудженого, і умотивував
своє рішення, щодо призначення покарання, яке є необхідним та
достатнім.
Iстотних порушень кримінально-процесуального закону, що
тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.
Керуючись ст.ст.395, 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
у х в а л и л а:
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без
задоволення, а вирок Сімферопольського районного суду Автономної
Республіки Крим від 28 жовтня 2005 року та ухвалу Апеляційного
суду Автономної Республіки Крим від 24 січня 2006 року, без
зміни.
Судді:
Кравченко К.Т. Заголдний В.В. Канигіна Г.В.