У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України
у складі:
головуючого - судді
Федченка О.С.,
суддів
Глоса Л.Ф., Гриціва М.I.
за участю прокурора Вергізової Л.А.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 січня 2007
року кримінальну справу за касаційною скаргою засуджених ОСОБА_1,
ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3 на судові рішення щодо ОСОБА_1 та
ОСОБА_2
Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 4
квітня 2006 року
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
уродженку та жительку смт. Глибока Чернівецької області,
раніше не судиму,
засуджено:
· за ч. 2 ст. 212 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки обмеження
волі з позбавленням права займати керівні посади строком на 2
роки;
·
· за ч. 2 ст. 366 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки
позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади
строком на 2 роки.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 за
сукупністю злочинів визначено остаточне покарання 2 роки 6 місяців
позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади
строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 звільнено
від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на
1рік.
На підставі ст. 76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ОСОБА_1
покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне
проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи,
повідомляти ці органи про зміну місця проживання, періодично
з'являтися в зазначені органи для реєстрації.
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_2 року народження,
уродженку та жительку м. Чернівці, раніше не судиму,
засуджено:
· за ч. 2 ст. 212 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки 6 місяців
обмеження волі з позбавленням права займати керівні посади
строком на 2 роки;
· за ч. 2 ст. 366 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки
позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади
строком на 2 роки.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_2 за
сукупністю злочинів визначено остаточне покарання 2 роки 6 місяців
позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади
строком на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_2 звільнено
від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1
рік.
На підставі ст. 76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на ОСОБА_2
покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне
проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи,
повідомляти ці органи про зміну місця проживання, періодично
з'являтися в зазначені органи для реєстрації.
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 13 червня
2006 року вирок щодо засуджених залишено без зміни.
Як визнав суд, засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, працюючи
відповідно IНФОРМАЦIЯ_3 та IНФОРМАЦIЯ_4 ТЗОВ" IНФОРМАЦIЯ_5", що
знаходилось за юридичною адресою у АДРЕСА_1, будучи службовими
особами, за попередньою змовою між собою протягом 2003 року
умисно ухилилися від сплати податку на додану вартість на суму 29
223 грн. та протягом 1 кварталу 2003 року умисно ухилилися від
сплати податку на прибуток на суму 17 490 грн., а також вчинили
службове підроблення документів і внесли в податкові декларації
ТЗОВ "IНФОРМАЦIЯ_5" з ПДВ за період лютий - грудень 2003 рік
завідомо неправдиві відомості і підписали їх, що призвело до
фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів
коштів у значних розмірах.
У касаційній скарзі засуджені та захисник порушують питання
про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і
направлення справи на нове розслідування з мотивів істотних
порушень кримінально-процесуального закону, неправильного
застосування судом кримінального закону при призначенні засудженим
покарання. Вважають, що суд, призначаючи засудженим покарання із
застосуванням ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, всупереч вимогам
ст.77 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, безпідставно звільнив їх і від
додаткового покарання. Також посилаються на те, що відповідно до
вимог ч. 3 ст. 61 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
засудженій ОСОБА_2 не
могло бути призначено покарання у виді обмеження волі, оскільки
вона має неповнолітню дитину, а тому їй повинно бути призначено
інше покарання за санкцією ч.2 ст.212 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Вказують, що кримінальна справа щодо ОСОБА_2 підлягає закриттю
відповідно до Закону України "Про амністію" ( 2591-15 ) (2591-15)
від 31.05
2005 року. Крім того, вважають недоведеним наявність у діях
засуджених попередньої змови на ухилення від сплати податків.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку
прокурора про часткове задоволення касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню
з наступних підстав.
Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у
вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст.
212, ч. 2 ст. 366 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, суд зробив на підставі
досліджених у судовому засіданні і викладених у вироку доказів.
Як видно з матеріалів справи, такі ж як у касаційній скарзі
твердження про недоведеність наявності кваліфікуючої ознаки
вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
- за попередньою змовою групою осіб, були висловленні
і в апеляційних скаргах. Апеляційний суд визнав їх безпідставними.
Свої висновки із цього питання, із якими погоджується колегія
суддів, суд належним чином умотивував.
Доводи касаційної скарги, що кримінальна справа щодо ОСОБА_2
підлягала закриттю відповідно до Закону України " Про амністію"
( 2591-15 ) (2591-15)
від 31.05.2005 року, є безпідставними. Як убачається
із матеріалів справи, ОСОБА_2 12.09.2001 року уже звільнялася на
підставі акту про амністію від кримінальної відповідальності за
вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365, ч. 2 ст. 367 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Відповідно до п. "ж" ст. 7 Закону України
"Про амністію" ( 2591-15 ) (2591-15)
від 31.05.2005 року цей закон не
застосовується до осіб, до яких протягом 1995 - 2005 років було
застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи
погашення судимості, та які знову вчинили умисний злочин.
Доводи касаційної скарги про те, що в порушення вимог ч. 3
ст. 61 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
суд за ч. 2 ст. 212 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
безпідставно призначив покарання у виді обмеження волі
ОСОБА_2, яка має неповнолітнього сина; що суд на підставі ст. 70
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
мав призначити засудженим ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 додаткове покарання у виді позбавлення права займати
керівні посади на строк більше 2 років, крім того, не мав права
звільняти їх від відбування цього додаткового покарання з
випробуванням, заслуговують на увагу, але не можуть бути підставою
для скасування вироку за скаргою засуджених та їх захисника. Такий
висновок грунтується на вимогах ч. 2 ст. 397 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, згідно з якою обвинувальний вирок, постановлений
місцевим судом та ухвала апеляційного суду щодо цього вироку
можуть бути у касаційному порядку скасовані у зв'язку з
необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш
суворе покарання лише у разі, коли з цих підстав внесено подання
прокурором або подана скарга потерпілим чи його представником.
З огляду на відсутність такого подання чи скарги, колегія
суддів вважає, що зазначені помилки суду підлягають виправленню
шляхом внесення у судові рішення відповідних змін, які не
призведуть до погіршення становища засуджених.
Так, засуджену ОСОБА_2 належить звільнити від покарання за ч.
2 ст. 212 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
з наступних підстав. Як видно зі
справи, вона має дитину, що не досягла віку 14 років, а тому
відповідно до ст. 61 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
їй не можна було
призначати покарання за ч.2 ст. 212 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
у виді
обмеження волі. Ураховуючи, що ОСОБА_2 судом було звільнено від
відбування призначеного покарання з випробовуванням, вирок щодо
неї не оскаржений за м'якістю призначеного покарання, їй також не
можна призначити передбачені санкцією ч.2 ст.212 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
покарання у виді позбавлення волі і штрафу (до
останнього покарання не застосовуються положення ст. 75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
).
Що стосується такого виду покарання, як виправні роботи, то
згідно з роз'ясненням, що містяться у п. 12 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 24.10. 2003 року "Про практику
призначення судами кримінального покарання", суди не повинні
призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані
з виконанням ними службових або професійних обов'язків.
Ураховуючи, що ОСОБА_2, працюючи IНФОРМАЦIЯ_4, вчинила умисне
ухилення від сплати податків та службове підроблення документів за
місцем своєї роботи, колегія суддів вважає, що їй не може бути
призначено покарання у виді виправних робіт.
Крім того, колегія суддів вважає, що в даному конкретному
випадку існують передбачені ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
підстави
для звільнення засуджених від додаткового покарання у виді
позбавлення права займати керівні посади.
На підставі викладеного судові рішення щодо ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 підлягають зміні.
Керуючись. ст. ст. 394-396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
ухвалила:
касаційну скаргу захисника ОСОБА_3 та засуджених ОСОБА_1 й
ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 4 квітня
2006 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 13
червня 2006 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити.
Звільнити ОСОБА_2 від призначеного за ч. 2 ст. 212 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
основного покарання у виді обмеження волі на
3 роки 6 місяців та із застосуванням ст. 69 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
від призначеного за ч. 2 ст. 212 і ч.2 ст.366 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
додаткового покарання у виді позбавлення права
займати керівні посади строком на 2 роки.
На підставі ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів, передбачених ч.2 ст.212 і ч.2 ст. 366 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, визначити їй остаточне покарання у виді позбавлення
волі на строк 2 роки, звільнивши її на підставі ст. 75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
від відбування цього покарання з випробовуванням і
іспитовим строком 1 рік.
Звільнити ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
від призначеного їй за ч. 2 ст. 212 і ч. 2 ст. 366 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
додаткового покарання у виді позбавлення права
займати керівні посади строком на 2 роки.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів, передбачених ч.2 ст.212 і ч.2 ст. 366 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді
позбавлення волі на 2 роки 6 місяців, звільнивши її на підставі
ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
від відбування цього покарання з
випробовуванням і іспитовим строком 1 рік.
У решті зазначенні судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2
залишити без зміни.
Судді:
Федченко О.С. Гриців М. I. Глос Л.Ф.