У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого
Міщенка С.М.,
суддів
Паневіна В.О. та Школярова В.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 23 січня 2007
року кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1
та ОСОБА_2 на судові рішення щодо них, -
встановила:
вироком Бородянського районного суду Київської області від 11
квітня 2006 року
ОСОБА_1, уродженця смт Немішаєве Бородянського району
Київської області, мешканця смт Клавдієве Бородянського району
Київської області, раніше судимого 12 листопада 1996 року за ст.
ст. 140 ч. 2, 142 ч. 3, 93 п. "а" КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 10
років позбавлення волі, звільненого 30 жовтня 2002 року
умовно-достроково на 3 роки 3 місяці і 13 днів, -
засуджено за:
- ст. 289 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років позбавлення
волі;
- ст. 289 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 8 років позбавлення
волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю;
- ст. 186 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення
волі;
- ст. 187 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 8 років позбавлення
волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю;
- ст. 185 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення
волі;
- ст. 357 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки обмеження
волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 визначено
остаточне покарання 10 років позбавлення волі з конфіскацією
всього майна, що є його власністю.
На підставі ст. 71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до призначеного
покарання приєднано не відбуту частину покарання за попереднім
вироком і визначено ОСОБА_1 за сукупністю вироків остаточне
покарання 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна,
що є його власністю.
За ст. 263 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 виправдано за
відсутністю в його діях складу злочину.
ОСОБА_2, уродженця м. Зубцов Калінінської області (Російська
Федерація), мешканця смт Немішаєве Бородянського району Київської
області, раніше судимого: 1) 1 червня 2001 року за ст. 140 ч. 2 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 1 рік позбавлення волі із застосуванням ст.
45 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
умовно з іспитовим строком 2 роки; 2) 21
серпня 2001 року за ст. 140 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 1 рік 7
місяців позбавлення волі, -
засуджено за ст. 187 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 7 років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Цим же вироком засуджений ОСОБА_3, судові рішення щодо якого
не оскаржено.
Судом постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на
користь ОСОБА_4 на відшкодування спричиненої злочином матеріальної
шкоди 575 гривень та 5000 гривень моральної шкоди; з ОСОБА_1 на
користь ОСОБА_5 на відшкодування спричиненої злочином моральної
шкоди 5000 гривень.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12 липня 2006
року вирок щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без зміни.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано судом винними і засуджено за
вчинення таких злочинів.
27 січня 2003 року близько 19-ої години ОСОБА_1, будучи в
стані алкогольного сп'яніння, в квартирі АДРЕСА_1, в якій він
перебував разом з ОСОБА_6, таємно заволодів ключами від належного
останньому автомобіля, а потім заволодів і автомобілем.
У ніч на 18 лютого 2003 року ОСОБА_1 та інший засуджений у
справі ОСОБА_3 разом з особою, справа щодо якої виділена в окреме
провадження, неподалік залізничного переїзду на вулиці Залізничній
в селищі Ворзель Київської області із застосуванням насильства
заволоділи автомобілем ОСОБА_5, помістили цього потерпілого у
багажник автомобіля, при цьому ОСОБА_1 погрожував йому ножем.
Пізніше після опівночі в районі селища Немішаєве Бородянського
району Київської області вони відкрито заволоділи майном з
автомобіля ОСОБА_5 на суму 1230 гривень, а ОСОБА_1, крім того,
відкрито заволодів належною цьому потерпілому золотою каблучкою
вартістю 250 гривень.
27 лютого 2003 року близько 19-ої години ОСОБА_1 і ОСОБА_2,
будучи в стані алкогольного сп'яніння, неподалік магазину по
вулиці Горького, 1 в селищі Немішаєве Бородянського району
Київської області за попередньою змовою із застосуванням
небезпечного для життя та здоров'я насильства напали на потерпілу
ОСОБА_4 і заволоділи її майном на суму 575 гривень. Під час
розбійного нападу потерпілій було спричинено легкі тілесні
ушкодження із розладом здоров'я.
1 березня 2003 року в період з 14-ої до 16-ої години ОСОБА_1,
будучи в стані алкогольного сп'яніння і перебуваючи у квартирі
АДРЕСА_2 таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_7 на суму 93 гривні
та її пенсійне посвідчення.
У ніч на 4 березня 2003 року ОСОБА_1, будучи в стані
алкогольного сп'яніння та перебуваючи в будинку АДРЕСА_3, таємно
викрав у ОСОБА_9 ключі від автомобіля, що належав ОСОБА_8, після
чого заволодів цим автомобілем.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про
перекваліфікацію його дій та пом'якшення міри покарання без
наведення мотивів свого прохання.
Засуджений ОСОБА_2 у касаційній скарзі порушує питання про
скасування постановлених щодо нього судових рішень з направленням
справи на додаткове розслідування у зв'язку з однобічністю та
неповнотою розгляду справи. Свою вимогу він обгрунтовує тим, що
справа щодо нього сфальсифікована, він злочину не вчиняв. Також
зазначає, що у справі допущено суттєві порушення норм
кримінально-процесуального законодавства.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи
касаційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для внесення
справи на касаційний розгляд з метою перегляду постановлених у ній
судових рішень.
Винність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину підтверджена
сукупністю зібраних по справі, вірно оцінених та обгрунтовано
покладених судом в основу вироку доказів, зокрема, показаннями
самого засудженого ОСОБА_1, в яких він не заперечував факту
вчинення інкримінованих йому злочинів, засудженого ОСОБА_2, який
не заперечував факту дій щодо ОСОБА_4, іншого засудженого у справі
ОСОБА_3, який підтвердив факт вчинення разом з ОСОБА_1 злочину,
показаннями численних потерпілих про обставини вчинення щодо них
злочинів, в тому числі й потерпілої ОСОБА_4, щодо якої було
вчинено розбійний напад ОСОБА_1 і ОСОБА_2, показаннями численних
свідків, в тому числі й тих, які на місці події виявили потерпілу
ОСОБА_4 і бачили, як на неї напали два чоловіки, одним з яких був
ОСОБА_1, протоколами оглядів місця події, даними висновку
судово-медичних експертиз про характер і локалізацію спричинених
потерпілій ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, іншими доказами.
Уся сукупність зібраних по справі доказів була ретельно
проаналізована судом, що дало можливості дійти обгрунтованого
висновку про доведеність винності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні
злочинів. Тому доводи скарг про незаконність їх засудження є
безпідставними.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ст. ст. 289 ч. 2 і 3, 186 ч. 2,
187 ч. 2, 185 ч. 2, 357 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а ОСОБА_2 за
ст. 187 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
є правильною.
Міра покарання обом засудженим обрана у відповідності до
вимог закону з урахуванням характеру та ступеня суспільної
небезпечності вчинених злочинів, даних про їх особу та всіх
обставин справи. У даному випадку колегія суддів вважає покарання
необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 й
попередження нових злочинів. Тому підстав для пом'якшення
покарання не вбачається.
Порушень норм кримінально-процесуального законодавства
України, які б тягли зміну чи скасування постановлених у справі
судових рішень, немає.
Не вбачаючи передбачених ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підстав для скасування або зміни судових рішень щодо ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 та керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів, -
У Х В А Л И Л А:
відмовити в задоволенні касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2,
засуджених вироком Бородянського районного суду Київської області
від 11 квітня 2006 року.
С у д д і:
Міщенко С.М. Паневін В.О. Школяров В.Ф.
З оригіналом згідно:
Суддя Верховного Суду України Паневін В.О.