У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого, судді
Редьки А.I.
суддів
Пивовара В.Ф. і Жука В.Г.
розглянула в судовому засіданні 28 грудня 2006 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засуджених ОСОБА_1
і ОСОБА_2 на вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду
Вінницької області від 22 лютого 2006 року, яким засуджено
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1,
немаючу судимості,
і
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_2,
немаючого судимості,
за ст. 356 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 510 грн. штрафу,
кожного.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3.
800 грн. на відшкодування моральної шкоди і 550 грн. на
відшкодування витрат за надання юридичної допомоги.
Суд визнав ОСОБА_1. і ОСОБА_2. винуватими у тому, що вони
уночі 12 березня 2004 року самовільно, всупереч установленому
законом порядку і без законних повноважень, умисно захопили
частину земельної ділянки ОСОБА_3. розміром 143 кв. м,
розташованої по АДРЕСА_1 в м. Могілів-Подільській, чим заподіяли
значну шкоду інтересам власника.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 квітня
2006 року вирок щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без зміни.
У касаційній скарзі засуджені ОСОБА_1 і ОСОБА_2. просять
скасувати вирок і ухвалу, а справу - закрити за відсутністю в
їхніх діях складу злочину. Вважають, що судове слідство було
проведено однобічно, неповно, з істотними порушеннями норм КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, в основу обвинувального вироку суд поклав
нічим не підтверджені показання потерпілої, а інші докази, які
могли істотно вплинути на його висновки, не взяв до уваги.
Зокрема, суд не урахував, що відносно їх є постанова про закриття
справи по тому ж обвинуваченню. Стверджують, що в справі відсутні
докази про заподіяння потерпілій будь-якої шкоди. Крім того,
звертають увагу на безпідставне, на їхню думку, незастосування до
них амністії.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи
касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
Винуватість ОСОБА_1. і ОСОБА_2. у вчиненні самоправства, яке
завдало значної шкоди інтересам власника земельної ділянки,
матеріалами справи доведена.
Судом установлено, що подружжя ОСОБА_4 двічі самовільно
захоплювали частину земельної ділянки, що належить ОСОБА_3 згідно
Державного акту на праві приватної власності на землю від 22
листопада 2001 року. Ці їхні дії мали місце двічі:10 серпня 2002
року (справа була закрита постановою суду від 14 листопада 2005
року у зв'язку із закінченням строків давності), а також 12
березня 2004 року. Рішенням суду від 28 березня 2003 року подружжя
ОСОБА_4 було зобов'язано повернути ОСОБА_3 самовільно зайняту ними
частину земельної ділянки. Це рішення було примусово виконане
державним виконавцем 11 березня 2004 року. Проте засуджені тієї ж
ночі знову захопили зазначену земельну ділянку.
Про це неодноразово твердила потерпіла ОСОБА_3, за словами
якої, ОСОБА_4, не зважаючи на рішення суду, самовільно знесли
встановлений державним виконавцем паркан і продовжували
користуватися її земельною ділянкою, вартість якої становить 8.608
грн. 60 коп., у зв'язку з чим за весь зазначений період часу вона
не мала можливості вирощувати сільськогосподарську продукцію на
своїй земельній ділянці, що призвело як до моральних страждань,
так заподіяло й матеріальні збитки.
Аналіз сукупності всіх доказів у справі, у тому числі
показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а також тих, що
містяться у заявах потерпілої ОСОБА_3., даних Державного акту на
право приватної власності на землю від 22 листопада 2001 року,
рішення суду від 28 березня 2003 року, акту державного виконавця,
дав суду підстави для обгрунтованого висновку про вчинення
ОСОБА_1. і ОСОБА_2 злочину, передбаченого ст. 356 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Призначене ОСОБА_1. і ОСОБА_2. покарання відповідає вимогам
закону, воно є необхідним і достатнім для виправлення кожного з
них і попередження нових злочинів.
Що стосується доводів скарги засуджених про незаконне
незастосування до них акту амністії, вони є безпідставними,
оскільки Законом України "Про амністію" ( 2591-15 ) (2591-15)
від 31 травня
2005 року передбачено обов'язкову згоду засудженого щодо
застосування до нього амністії, у даному ж разі такої згоди
ОСОБА_1. і ОСОБА_2 в судовому засіданні не давали, і в матеріалах
справи відсутні їхні письмові заяви про це.
Будь-яких даних про порушення судом норм матеріального або
процесуального закону, які були б підставою для зміни чи
скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено.
Підстав для призначення кримінальної справи до касаційного
розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, немає.
Тому, керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
ухвалила :
відмовити засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні
касаційної скарги.
Судді:
Пивовар В.Ф. Редька А.I. Жука В.Г.