У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого, судді
Редьки А.I.
суддів
Лавренюка М.Ю., Мороза М.А.
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 21 грудня 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою цивільного
відповідача ОСОБА_1. та засудженого ОСОБА_2 на вирок Буського
районного суду Львівської області від 21.12.2005 року та ухвалу
апеляційного суду Львівської області від 30.05.2006 року.
Зазначеним вироком
ОСОБА_2, раніше не судимого,
засуджено за ч.3 ст.286 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 7 років
позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними
засобами на 3 роки.
Постановлено стягнути із ОСОБА_1., як цивільного відповідача,
на відшкодування матеріальної шкоди на користь ЗАТ "Західний
торгово=-промисловий дім" 26 172 грн., на користь потерпілої
ОСОБА_3. 539 грн., на користь потерпілої ОСОБА_5. 1 103 грн., на
користь потерпілої ОСОБА_4. 1 103 грн., на користь потерпілого
ОСОБА_6. 483 грн.
Постановлено стягнути із ОСОБА_1., як цивільного відповідача,
на відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_3.,
ОСОБА_5., ОСОБА_4., ОСОБА_6. по 25 000 грн.
Питання речових доказів вирішено у відповідності із ст. 81
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 30
травня 2006 року вирок залишено без зміни.
ОСОБА_2. визнано винним і засуджено за те, що він 31 квітня
2004 року близько 15 год., керуючи автомобілем сідловий тягач "MAN
19403 FLT/BL" з бортовим напівпричіпом, рухаючись по автодорозі
Київ-Чоп, поблизу с. Ожидів Буського району, на 474 км., проявив
злочинну недбалість, виїхав на зустрічну смугу руху, чим порушив
вимоги п.п.1.2, 1.3, 1.5, 10.1, 11.1, 11.3, 15.1, 15.2, 125.3
Правил д
Справа № 5-6737 км 06
Категорія КК: ч. 3 ст. 286
Головуючий у першій інстанції Журибіда Б.М.
Доповідач Лавренюк М.Ю.
орожнього руху України, де зіткнувся із автомобілем ВАЗ
"21099" під керуванням водія ОСОБА_7, внаслідок чого водій
зазначеного автомобіля та його пасажири ОСОБА_8., ОСОБА_9,
ОСОБА_10 загинули на місці пригоди.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2. посилається на
істотні порушення кримінально-процесуального закону, а саме,
протокол огляду ДТП складено не під час огляду місця події та без
участі понятих, окрім того, при розгляді справи не було вжито всіх
передбачених законом заходів для всебічного, повного і
об'єктивного дослідження справи, у зв'язку з чим було неправильно
застосовано кримінальний закон. Зазначає, що свої показання, дані
на досудовому слідстві відносно причин, в зв'язку із якими
керований ним автомобіль виїхав на зустрічну смугу, змінював
внаслідок психологічного тиску з боку слідчого. Винним себе визнає
частково, оскільки виїхав на зустрічну смугу руху. Просить судові
рішення, постановлені щодо нього скасувати, а справу направити на
нове розслідування.
У касаційній скарзі цивільний відповідач ОСОБА_1.,
посилається на незаконність та необгрунтованість вироку в частині
задоволення цивільних позовів. Зазначає, що вину засудженого
ОСОБА_2 у вчиненні ДТП не доведено, в зв'язку з чим, вважає що не
може бути визнаний цивільним відповідачем.
Просить скасувати судові рішення у частині визнання його
цивільним відповідачем та задоволення цивільних позовів.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали кримінальної
справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів не
знаходить підстав для їх задоволення.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що судом досліджені
всі обставини, які могли мати значення для справи. Суд перевірив
зібрані у справі докази з точки зору їх достатності та
допустимості і дійшов обгрунтованого висновку про доведеність
винності ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину.
Доводи засудженого ОСОБА_2 про те, що автомобіль "ВАЗ-21099"
виїхав на смугу руху автомобіля "MAN 19403 FLT/BL", чим створив
небезпеку руху не відповідають дійсності, оскільки зіткнення
автомобілів сталося на смузі руху автомобіля ВАЗ-21099, що визнано
засудженим та підтверджується показаннями свідків ОСОБА_11,
ОСОБА_12 та ОСОБА_13, даними висновків транспортно - трасологічної
експертизи, даними протоколів відтворення обстановки та обставин
подій.
Не знайшли свого підтвердження й доводи засудженого ОСОБА_2
про те, що зміна показань на досудовому слідстві була наслідком
психологічного тиску на нього з боку слідчого, оскільки, жодних
заяв чи клопотань від засудженого ні на досудовому слідстві ні в
судовому засіданні не надходило.
Щодо доводів цивільного відповідача ОСОБА_1. про незаконність
та необгрунтованість вироку в частині задоволення цивільних
позовів, то аналогічні твердження останнім висловлювались у суді
першої інстанції і в апеляціях на вирок суду. Свої висновки, із
якими погоджується колегія суддів, із цих питань судами належно
мотивовані, та підтверджені доказами, які суди першої та
апеляційної інстанції ретельно перевірили і належно оцінили. В
касаційній скарзі ОСОБА_1. не наведено інші, не досліджені судами
докази, якими б спростовувались висновки суду першої та
апеляційної інстанції.
Виходячи з сукупності доказів, які були досліджені в судовому
засіданні, суд правильно кваліфікував злочинні дії ОСОБА_2 за ч. 3
ст. 286 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Перевіривши інші доводи скарги, колегія суддів вважає, що
судом першої інстанції та апеляційним судом не було допущено таких
порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які
перешкодили чи могли перешкодити повно та всебічно розглянути
справу і постановити законні, обгрунтовані і справедливі судові
рішення.
Покарання засудженому ОСОБА_2. призначено відповідно до вимог
ст. 65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, яке є необхідним і достатнім для
його виправлення та попередження нових злочинів, підстав для його
скасування або пом'якшення немає.
Підстав для призначення кримінальної справи до касаційного
розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст.384
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, не вбачається.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів,
у х в а л и л а:
відмовити у задоволенні касаційних скарг ОСОБА_1. як
цивільного відповідача та засудженого ОСОБА_2.
судді:
Редька А.I. Лавренюк М.Ю. Мороз М.А.