У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Федченка О.С.,
суддів
Кліменко М.Р. і Філатова В.М.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 19 грудня 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою законного
представника засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Ратнівського
районного суду Волинської області від 8 жовтня 2003 року та ухвалу
колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного
суду Волинської області від 23 січня 2004 року щодо ОСОБА_1,
в с т а н о в и л а :
зазначеним вироком засуджено
ОСОБА_1,
раніше не судимого,
- за ч. 4 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років
позбавлення волі;
- за ч.3 ст.27 і ч.3 ст. 186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 6
років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді 6 років 6
місяців позбавлення волі.
Цим же вироком засуджені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
ОСОБА_7, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не
оскаржені, а судові рішення щодо ОСОБА_1 ухвалою колегії суддів
Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від
14 квітня 2005 року скасовано, а справу щодо нього направлено на
новий судовий розгляд.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів при
таких обставинах.
26.09.2002 року близько 21 год. ОСОБА_1 шляхом розбиття вікна
проник в квартиру АДРЕСА_1, звідки таємно викрав майно ОСОБА_9 на
суму 6098 грн.59 коп.
На початку березня 2003 року ОСОБА_1, отримавши від особи,
справа щодо якої направлена на новий судовий розгляд, інформацію
про наявність матеріальних цінностей у ОСОБА_10, що проживала з
сином за адресою: АДРЕСА_2, діючи повторно з метою організації
відкритого викрадення її майна з проникненням до житла підмовив
ОСОБА_3 за винагороду знайти осіб, які б могли бути виконавцями
цього злочину.
ОСОБА_3, погодившись на пропозицію ОСОБА_1, підмовив ОСОБА_5
та ОСОБА_4 на вчинення злочину.
13.03.2003 року близько 13 год.30 хв. ОСОБА_1 та ОСОБА_3
показали ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розташування квартири, де проживала
ОСОБА_10, надали інформацію про склад її сім'ї, місцезнаходження в
квартирі грошей та інших матеріальних цінностей, указали, яким
способом можна заволодіти майном ОСОБА_10.
Маючи достатні відомості про наявність майна в житлі ОСОБА_10
та про власницю житла і членів її сім'ї, 14.03.2003 року близько
16 год. ОСОБА_5 та ОСОБА_4, діючи повторно, за попередньою змовою
групою осіб шляхом обману проникли в квартиру АДРЕСА_3, де,
застосувавши до сина ОСОБА_10 - неповнолітнього ОСОБА_11
насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, відкрито
заволоділи їх майном на суму 1070 грн.. Після цього викрадений
мобільний телефон "Моторола" вони передали ОСОБА_1, який віддав
його на зберігання ОСОБА_8.
Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 23 січня
2004 року вирок Ратнівського районного суду Волинської області від
8 жовтня 2003 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
змінено: виключено визнання судом обтяжуючою покарання
обставиною - повторність вчинення злочину, а щодо інших засуджених
вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі законний представник засудженого
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 стверджує, що судом неправильно визначена роль
ОСОБА_1 у вчиненні злочину щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_11, оскільки він
діяв як пособник, а не організатор злочину. Також вказує, що
ОСОБА_1 до квартири ОСОБА_9 не проникав. Доводить, що з
урахуванням незначної ролі у вчиненні злочинів щодо ОСОБА_9 та
ОСОБА_10, а також позитивних характеристик ОСОБА_1 та його
незадовільного стану здоров'я, йому призначено надмірно суворе
покарання, яке не відповідає тяжкості вчинених ним злочинів та
даним про його особу. Просить пом'якшити призначене ОСОБА_1
покарання, зменшивши його розмір і застосувавши ст. 75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у організації
відкритого заволодіння майном ОСОБА_10, повторно, за попередньою
змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло, відповідає
фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судовому
засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є
обгрунтованим.
Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 діяв не як
організатор злочину щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а як пособник,
спростовані дослідженими судом доказами, зокрема, показаннями на
досудовому слідстві самого ОСОБА_1, неодноразовими показаннями
засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, свідка ОСОБА_12, даними
протоколів відтворення обстановки та обставин події з ОСОБА_3,
ОСОБА_4, протоколу огляду вилученого у ОСОБА_1 мобільного телефону
"Моторола", який належить ОСОБА_10.
Зокрема, судом установлено, що ОСОБА_1 з метою відкритого
заволодіння майном ОСОБА_10 з проникненням до її житла, підшукав
через ОСОБА_3 виконавців цього злочину ОСОБА_5 та ОСОБА_4,
призначав їм зустрічі, під час яких надавав інформацію щодо місця
роботи ОСОБА_10, наявності у неї сина, розпорядку їх дня, показав
розташування їх квартири, визначив можливий спосіб злочину -
відкрите відібрання у під'їзді у неповнолітнього сина ОСОБА_10 -
ОСОБА_11 ключів від квартири, проникнення до неї і заволодіння
майном, а також визначив час злочину і подальші дії щодо передачі
йому викраденого майна для розподілу. З використанням цих даних
ОСОБА_5 і ОСОБА_4 вчинили запланований злочин, про результати
якого повідомили ОСОБА_1, передавши йому викрадений мобільний
телефон. Тобто, ОСОБА_1 виконав усі необхідні дії організаційного
характеру для об'єднання співучасників і спрямування їх на
вчинення відкритого викрадення майна потерпілих з проникненням у
їх житло. Тому ОСОБА_1 обгрунтовано визнаний судом організатором
зазначеного злочину.
Твердження про те, ОСОБА_1 не вчиняв викрадення майна ОСОБА_9
з проникненням до його житла, перевірялись органами досудового
слідства і судом і обгрунтовано визнані безпідставними. Як видно
зі справи, ОСОБА_1 визнавав вчинення цього злочину у явці з
повинною, при допитах як підозрюваного, обвинуваченого, при
відтворенні обстановки та обставин події.
Висновки судів щодо отриманих доказів та їх оцінки належно
умотивовані. З цими висновками погоджується і колегія суддів. У
касаційній скарзі законний представник ОСОБА_2 не навела ніяких
інших доводів, які б спростовували висновки суду першої та
апеляційної інстанцій за обговорюваними питаннями.
Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд
дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 злочинів,
передбачених ч.4 ст.185, ч.3 ст.27 і ч.3 ст.186 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Iстотних порушень вимог кримінально-процесуального закону,
які тягнуть зміну чи скасування судових рішень, по справі не
встановлено.
Покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст.65 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
з урахуванням тяжкості вчинених злочинів,
даних про особу засудженого, в тому числі й тих, на які є
посилання у касаційній скарзі, а також з урахуванням пом'якшуючої
покарання обставини - вчинення злочинів у неповнолітньому віці.
Це покарання є необхідним і достатнім для виправлення
засудженого та попередження нових злочинів.
Те, що потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не заявили цивільного
позову, не є пом'якшуючими покарання обставинами і не свідчить про
незначну роль ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які він засуджений.
Даних про те, що ОСОБА_1 хворіє на хворобу, яка перешкоджає
відбуванню покарання, у матеріалах справи немає.
Підстави для призначення справи до розгляду суду касаційної
інстанції з повідомленням осіб, визначених ст.384 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, відсутні.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
відмовити законному представнику засудженого ОСОБА_1 -
ОСОБА_2 у задоволенні її касаційної скарги.
С у д д і:
Федченко О.С. Кліменко М.Р. Філатов В.М.