У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого
Паневіна В.О.,
суддів
Глоса Л.Ф. і Кліменко М.Р.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 5 грудня 2006
року кримінальну справу за касаційним поданням заступника
прокурора Херсонської області С.Попова на судові рішення щодо
ОСОБА_1, -
встановила:
вироком Каланчацького районного суду Херсонської області від
25 січня 2006 року
ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1 раніше судимого 31 січня 2001 року за
ст. 162 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки виправних робіт з
відрахуванням 15% заробітку, -
засуджено за ст. 389 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки
обмеження волі.
На підставі ст. 71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до призначеного
покарання приєднано не відбуту частину покарання за вироком суду
від 31 січня 2001 року та визначено ОСОБА_1 остаточне покарання 2
роки і 4 місяці обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 звільнено
від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим
строком 1 рік та згідно з вимогами ст. 76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
з
покладенням обов'язку повідомляти органи кримінально-виконавчої
системи про зміну місця проживання і роботи й періодично
з'являтися для реєстрації.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 21 березня
2006 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Одночасно апеляційний суд виніс окрему ухвалу від 21 березня
2006 року, якою довів до відома прокурора Херсонської області про
виявлені недоліки в роботі працівників прокуратури.
ОСОБА_1 визнано судом винним і засуджено за те, що він,
будучи судимим за вироком Каланчацького районного суду Херсонської
області від 31 січня 2001 року за ст. 162 ч. 2 КК України
( 2001-05 ) (2001-05)
1960 року до 2 років виправних робіт з відрахуванням
15% заробітку в доход держави, ухилився від відбування цього
покарання і виїхав за межі України, не попередивши органи
кримінально-виконавчої інспекції.
У касаційному поданні прокурора порушується питання про
скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 з направленням справи на
новий судовий розгляд. Свою вимогу прокурор мотивує тим, що судом
засудженому призначено невиправдано м'яке покарання без
достатнього врахування даних про його особу, а також обставин
справи. Прокурор вважає, що суд належним чином не вмотивував
звільнення ОСОБА_1 від покарання з випробуванням.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи
касаційного подання, колегія суддів не вбачає підстав для внесення
справи на касаційний розгляд з метою перегляду постановлених у ній
судових рішень.
Винність ОСОБА_1 у вчиненні злочину підтверджена сукупністю
зібраних по справі, вірно оцінених та обгрунтовано покладених
судом в основу вироку доказів й по суті у поданні не
заперечується.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ст. 389 ч. 2 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
є правильною і теж не оспорюється.
Що стосується міри покарання, яка обрана судом ОСОБА_1, то
вона відповідає вимогам закону і визначена з урахуванням характеру
та ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, даних про
його особу, а також усіх обставин справи. Таке рішення суду
належним чином мотивоване. Апеляційна інстанція, що розглядала
справу, в ухвалі також навела грунтовні мотиви відмови в
задоволенні апеляції прокурора. З таким рішенням суду першої та
апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів.
Як показував суду ОСОБА_1, ухилення від відбування виправних
робіт було вимушеним, оскільки підприємство, на якому він
працював, було ліквідоване, іншої роботи він знайти не зміг, а
тому виїхав за межі України на заробітки.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що під час
судових дебатів прокурор, який підтримував державне обвинувачення,
висловив думку про можливість звільнення ОСОБА_1 від призначеного
покарання з випробуванням (до справи було долучено погоджену з
прокурором району обвинувальну промову, в якій висловлювалася така
думка). Однак, надалі цей же прокурор подав апеляцію на м'якість
призначеного покарання, що стало приводом для винесення окремої
ухвали апеляційним судом з питань непослідовності позиції
державного обвинувача.
Зазначені обставини, на думку колегії, також мають бути
враховані при прийнятті рішення в даній справі.
Тому колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора не
підлягає задоволенню.
Не вбачаючи передбачених ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підстав для скасування або зміни судових рішень щодо ОСОБА_1 та
керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
відмовити в задоволенні касаційного подання заступника
прокурора Херсонської області щодо ОСОБА_1, засудженого вироком
Каланчацького районного суду Херсонської області від 25 січня 2006
року.
С у д д і:
Паневін В.О. Глос Л.Ф. Кліменко М.Р.
З оригіналом згідно:
Суддя Верховного Суду України Паневін В.О.