У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Паневіна В.О.,
суддів
Кліменко М.Р. і Глоса Л.Ф.,
розглянувши в судовому засіданні 5 грудня 2006 року
кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав
участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок
Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 1
лютого 2006 року та на ухвалу колегії суддів судової палати у
кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області від
26 квітня 2006 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
встановила:
зазначеним вироком засуджено:
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження,
раніше судимого: 17.03.2004 р. за ч.2 ст.186, ст.104 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення волі зі звільненням від
відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 2
роки,
- за ч.1 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки позбавлення
волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до покарання за
цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за
вироком Тернопільського міськрайонного суду від 17 березня 2004
року і визначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення
волі.
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_2 народження, не судимого,
ОСОБА_3,
IНФОРМАЦIЯ_3 народження., не судиму,
ОСОБА_4,
IНФОРМАЦIЯ_4 народження, не судиму,
- кожного за ч.2 ст.186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 4 роки
позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
кожного з них
звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим
строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених ч.1 п. п.
2, 3, 4 ст. 76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
Згідно з вироком суду, 07 квітня 2005 року близько 22 год.
ОСОБА_1, будучи в стані алкогольного сп'яніння та перебуваючи з
ОСОБА_2, ОСОБА_3. та ОСОБА_4 на АДРЕСА_1, домовились відкрито
заволодіти майном ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які проходили повз
них, для чого підійшли до зазначених осіб.
ОСОБА_3, спричинивши ОСОБА_5 легкі тілесні ушкодження,
відкрито заволоділа її майном на загальну суму 1827 грн.50 коп.
ОСОБА_2, нанісши удар кулаком в обличчя потерпілій ОСОБА_6,
заволодів її майном на загальну суму 297 грн.84 коп.
ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 підійшли до потерпілої ОСОБА_7 з
метою відкритого заволодіння її майном. ОСОБА_4 обшукала кишені
куртки ОСОБА_7, а ОСОБА_1, вийшовши за межі попередньої
домовленості із ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на вчинення відкритого
викрадення майна, взяв ОСОБА_7 рукою за шию і здавлював її,
вимагаючи віддати мобільний телефон. Потім ОСОБА_1 висловив
потерпілій погрозу застосуванням насильства, що є небезпечним для
її життя і здоров'я, заявивши, що її задушить, яку ОСОБА_7
сприйняла як реальну, але відпустив її шию, вдарив потерпілу
рукою в обличчя, а також ногами по тілу. ОСОБА_4 в той час почала
тягнути з рук ОСОБА_7 сумку та нанесла потерпілій декілька ударів
ногами по тілу. ОСОБА_1 однією рукою схопив ОСОБА_7 за коси і
тягнув її по землі, а пальцями іншої руки надавив на очі
потерпілої, спричинивши фізичний біль. У той час до них підійшов
ОСОБА_2, який наніс потерпілій декілька ударів ногами по тілу.
Коли вирвати сумку з рук ОСОБА_7 не вдалося, ОСОБА_1 забрав у неї
з кишені мобільний телефон, спричинивши матеріальну шкоду на суму
568грн..
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 26
квітня 2006року вирок Тернопільського міськрайонного суду
Тернопільської області від 1 лютого 2006 року щодо ОСОБА_1,
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишено без зміни.
У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді
справи судом першої інстанції, стверджує, що судом неправильно
кваліфіковані дії ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, оскільки ними
вчинено злочин, передбачений ч.2 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, та
зазначає про м'якість призначеного ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
покарання. Просить судові рішення скасувати, а справу направити на
новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного
подання, колегія суддів вважає, що в його задоволенні належить
відмовити, виходячи з наступного.
Доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину та правильність
кваліфікації її дій за ч.2 ст.186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
у
касаційному поданні не заперечуються.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину,
передбаченого ч.1 ст.187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а ОСОБА_2 і
ОСОБА_4, - передбаченого ч.2 ст.186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, при
обставинах, зазначених у вироку, грунтуються на зібраних у
встановленому законом порядку й досліджених у судовому засіданні
доказах.
Твердження прокурора у касаційному поданні про те, що
ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 вчинили розбій щодо ОСОБА_7 за
попередньою змовою групою осіб, оскільки ОСОБА_2 і ОСОБА_4 для
заволодіння майном потерпілої скористалися тим, що ОСОБА_1
висловив потерпілій погрозу застосуванням насильства, що є
небезпечним для її життя і здоров'я, не відповідають матеріалам
справи.
Так, з показань засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 і
ОСОБА_3, а також потерпілої ОСОБА_7 вбачається, що 07.04.2005
року близько 22 год. до потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
звернулася ОСОБА_3 з проханням дати їй 2 грн., а коли їй було
відмовлено,ОСОБА_3 схопила ОСОБА_5, відтягла її в сторону, де
побила і заволоділа її майном. Одночасно ОСОБА_2 вдарив в обличчя
потерпілу ОСОБА_5 і відкрито заволодів її майном. В цей же час,
діючи узгоджено з ОСОБА_3 і ОСОБА_2, до ОСОБА_7 підійшли ОСОБА_1
і ОСОБА_4, яка обшукала кишені потерпілої. Потім ОСОБА_1, сказавши
ОСОБА_4, що сам розбереться з потерпілою, схопив ОСОБА_7 за шию і
стискав її, погрожував задушити. В подальшому він відпустив шию
ОСОБА_7 та наніс їй удар в обличчя, а також удари ногами по тілу.
В цей час підійшла ОСОБА_4 і почала тягнути з рук ОСОБА_7 сумку,
вдаривши потерпілу декілька разів ногами в той час, коли ОСОБА_1
тягнув останню по землі за волосся. В цей момент до їх дій
приєднався ОСОБА_2, який наніс ОСОБА_7 декілька ударів ногами по
тілу. Після цього ОСОБА_1 забрав у ОСОБА_7 мобільний телефон.
Згідно з висновками судово-медичних експертиз, потерпілим не
було заподіяно тілесних ушкоджень з розладом здоров'я.
Суд дослідив зазначені докази, дав їм належну оцінку і дійшов
обгрунтованого висновку про те, що всі засуджені діяли за
попередньою змовою з метою відкритого викрадення майна потерпілих
і застосували до них насильство, що не було небезпечним для їх
здоров'я, однак ОСОБА_1 вийшов за межі цієї домовленості і
застосував до ОСОБА_7 погрозу насильством, небезпечним для її
життя і здоров'я; при цьому зазначені дії ОСОБА_1 вчинив
самостійно без участі ОСОБА_4 і ОСОБА_2 Крім того, останні не
скористалися погрозою ОСОБА_1 до ОСОБА_7 для заволодіння її
майном, оскільки самі ніяким майном потерпілої не заволоділи.
Наведеними у вироку доказами спростовані доводи касаційного
подання про вчинення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 щодо ОСОБА_7
розбою за попередньою змовою групою осіб.
Суди як першої, так і апеляційної інстанції ретельно
перевірили доводи прокурора, який брав участь у розгляді справи
судом першої інстанції, аналогічні тим, що наведені у касаційному
поданні, щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1, ОСОБА_2,
ОСОБА_4
Викладені у судових рішеннях мотиви визнання цих доводів
безпідставними і такими, що не відповідають матеріалам справи,
колегія суддів знаходить обгрунтованими і погоджується з ними.
Судом правильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.187 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а дії ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - за ч.2
ст.186 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, і підстав для скасування вироку з
направленням справи на новий судовий розгляд для кваліфікації їх
дій (крім ОСОБА_3) за ч. 2 ст. 187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, як про
це йдеться у касаційному поданні, не встановлено.
Покарання ОСОБА_1за ч.1 ст.187, ст.71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та засудженим ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за ч. 2 ст.186 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
зі звільненням останніх на підставі ст. 75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
від відбування покарання з випробуванням призначено
відповідно до вимог ст.65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
з урахуванням
тяжкості вчиненого кожним злочину, думки потерпілих, які не
наполягали на суворій мірі покарання, даних про особу засуджених,
які, крім ОСОБА_1, раніше не судимі, позитивно характеризувались
за місцем проживання, злочин вчинили в молодому віці, щиро
розкаялися у вчиненому, відшкодували потерпілим завдану шкоду.
При призначенні засудженому ОСОБА_1покарання, яке належить
відбувати реально, судом було додатково ураховано обтяжуючу
покарання обставину - вчинення злочину в стані алкогольного
сп'яніння.
Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення
засуджених та попередження нових злочинів.
Підстав вважати призначене засудженим ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 покарання таким, що не відповідає тяжкості вчиненого ними
злочину та даним про особу засуджених внаслідок м'якості, немає.
З огляду на викладене, при перевірці даної справи не виявлено
передбачених ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
підстав для перегляду
судових рішень у касаційному порядку з повідомленням осіб,
визначених ст. 384 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Керуючись ст. 394 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
відмовити прокурору, який брав участь у розгляді справи судом
першої інстанції, у задоволенні касаційного подання на вирок
Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 1
лютого 2006 року та на ухвалу апеляційного суду Тернопільської
області від 26 квітня 2006 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4.
Судді:
Паневін В.О. Кліменко М.Р. Глос Л.Ф.