У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого
Паневіна В.О.,
суддів
Глоса Л.Ф. і Кліменко М.Р.
за участі прокурора
Морозової С.Ю.,
розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 5 грудня 2006
року кримінальну справу за касаційним поданням заступника
прокурора Луганської області Громова В.П. на судові рішення щодо
ОСОБА_1, -
встановила:
вироком Алчевського міського суду Луганської області від 23
лютого 2006 року
ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1, IНФОРМАЦIЯ_2, раніше не судимого, -
засуджено із застосуванням ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за :
- ст. 212 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 5 років
позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою
діяльністю строком на 1 рік без конфіскації майна;
- ст. 366 ч. 2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення
волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю
строком на 1 рік.
На підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 визначено
остаточне покарання 5 років позбавлення волі з позбавленням права
займатися приватною підприємницькою діяльністю строком на 1 рік
і 6 місяців без конфіскації майна.
Згідно з вимогами ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1
звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим
строком 2 роки та покладенням відповідно до вимог ст. 76 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
обов'язків не виїжджати за межі України на
постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої
системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання й
роботи, а також періодично з'являтися для реєстрації.
Судом постановлено стягнути з ОСОБА_1 у доход держави 2 098
100 гривень.
У апеляційному порядку вирок щодо ОСОБА_1 не переглядався.
ОСОБА_1 визнано судом винним і засуджено за те, що він,
працюючи на посаді директора та головного бухгалтера приватного
підприємства "Геліос", що розташовувалося в АДРЕСА_1, та виконуючи
організаційно-розпорядчі й адміністративно-управлінські обов'язки,
з метою ухилення від сплати податків на додану вартість та з
прибутку в 1-ому півріччі 2005 року вніс у офіційні документи
завідомо неправдиві відомості, у зв'язку з чим неправомірно
занизив податкові зобов'язання по цих податках, що спричинило
ненадходження до бюджету коштів у сумі 2 098 100 гривень.
У касаційному поданні прокурора порушується питання про
скасування вироку суду з направленням справи на новий судовий
розгляд з мотивів м'якості призначеного ОСОБА_1 покарання, а також
неправильного застосування кримінального та
кримінально-процесуального законодавства. На думку прокурора, суд
незаконно стягнув з засудженого у доход держави суму податків, що
не були сплачені, оскільки це повинно було сплачувати
підприємство, де працював ОСОБА_1 , а також не зазначив, на який
розрахунковий рахунок необхідно стягувати ці кошти. Крім того,
призначаючи покарання із застосуванням ст. 69 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, суд в порушення вимог закону не зазначив, до якого
закону застосовано ці вимоги. Також ОСОБА_1 було позбавлено права
займатися приватною підприємницькою діяльністю, однак цей вид
діяльності не є спеціальним і є широким поняттям. Одночасно
прокурор зазначає, що суд без достатньої мотивації звільнив
ОСОБА_1 від призначеного покарання з випробуванням.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора
Морозову С.Ю., яка підтримала касаційне подання, перевіривши
матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного
подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з
таких підстав.
Відповідно до ст.69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
суд може
призначити покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої
законом, лише за наявності декількох обставин, що пом'якшують
покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Таке рішення має бути мотивованим.
Однак суд усупереч цих вимог закону в мотивувальній частині
вироку застосування ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
не мотивував і
не навів, які ж саме пом'якшуючі покарання обставини ним враховано
для прийняття такого рішення, а в резолютивній частині вироку
послався на ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
як на підставу
призначення покарання за обома статтями КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
одночасно, в той час як повинен був застосовувати зазначену норму
закону до кожного злочину окремо.
Крім того, суд у вироку не навів переконливих мотивів про
можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства й
необхідності застосування ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
,
пославшись лише на відсутність обтяжуючих покарання обставин та
думку представника цивільного позивача без фактичного врахування
ступеня тяжкості вчинених злочинів.
Отже, колегія суддів вважає, що суд допустив такі порушення
чинного закону, які істотно вплинули на правильність прийняття
рішення у справі, що є безумовною підставою для скасування вироку
суду та направлення справи на новий судовий розгляд.
Якщо під час нового розгляду справи буде доведено
винуватістьОСОБА_1 у інкримінованих йому злочинах, то визначену за
даним вироком міру покарання слід вважати невиправдано м'якою.
Що стосується інших доводів касаційного подання, то вони
мають бути враховані при новому розгляді справи.
Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Касаційне подання заступника прокурора Луганської області
задовольнити.
Вирок Алчевського міського суду Луганської області від 23
лютого 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити до
того ж місцевого суду на новий судовий розгляд в іншому складі
суддів.
Судді:
Паневін В.О. Глос Л.Ф. Кліменко М.Р.
З оригіналом згідно:
Суддя Верховного Суду України Паневін В.О.