У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України
у кримінальних справах у складі:
головуючого
Коновалова В.М.
суддів
Скотаря А.М. і Селівона О.Ф.
прокурора
Кравченко Є.С.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 30 листопада 2006
року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який
брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на
постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення.
в с т а н о в и л а:
Вироком Центрального районного суду м. Сімферополя від 12
січня 2005 року
ОСОБА_1,
1967 року народження, судимого 26.04.1999 р. за ч.2 ст.215 і
ч.3 ст.206 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки позбавлення волі,
засуджено за ч.2 ст.309 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки
позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 звільнено
від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2
роки. До нього також застосовано обов'язки, передбачені ст.76 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а саме: повідомляти органи
кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та
роботи; один раз на місяць з'являтися для реєстрації в органи
кримінально-виконавчої системи.
Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15
березня 2005 р. апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді
справи судом першої інстанції, залишено без задоволення, а вирок
без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20.08.2004 р. у м.
Сімферополі, за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_2
(засуджено окремим вироком) та іншими особами, без мети збуту, у
невстановленої особи, незаконно придбав і зберігав наркотичний
засіб - опій ацетильований вагою 0,127 г.
У касаційному поданні прокурор, посилаючись на
безпідставність застосування до ОСОБА_1 ст.75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, просить судові рішення скасувати, а справу направити
на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, яка підтримала
подання, перевіривши матеріали справи та, обговоривши доводи
подання й доповнень, колегія суддів вважає, що подання підлягає
задоволенню з таких підстав.
Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного
злочину суд у вироку обгрунтував дослідженими у судовому засіданні
доказами, зокрема, показаннями самого ОСОБА_1, який вину визнав і
що, по суті, у касаційному поданні не заперечується, як не
заперечується і правильність кваліфікації дій засудженого.
Що ж до тверджень прокурора у касаційному поданні про
неправильність застосування до ОСОБА_1 ст.75 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
, то вони грунтуються на законі та матеріалах справи.
Відповідно до ст. 75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, якщо суд при
призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження
для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі
на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу
винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість
виправлення засудженого без відбування покарання, він може
прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з
випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від
відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного
судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає
покладені на нього обов'язки.
Ці вимоги закону судом першої інстанції не виконано.
Як убачається з матеріалів справи, звільняючи на підставі ст.
75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 від відбування покарання з
випробуванням, суд першої інстанції, хоча й зазначив у вироку,
однак у повній мірі не врахував: тяжкість учиненого засудженим
злочину, який відноситься до середньої тяжкості (ст.12 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
); наявність непогашеної судимості; характеристику, в
якій зазначено, що ОСОБА_1 був помічений у вживанні наркотичних
засобів (а.с.146).
Отже, суд першої інстанції неправильно звільнив ОСОБА_1 на
підставі ст.75 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
від відбування покарання з
випробуванням, тобто допустив неправильне застосування
кримінального закону, що згідно зі ст. 398 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
є безумовною підставою для скасування судового рішення. Не
виправив цю помилку й апеляційний суд.
Крім того, як видно з вироку, суд, покладаючи на засудженого
ОСОБА_1 обов'язок з'являтися для реєстрації в органи
кримінально-виконавчої системи, всупереч вимог ч.1 ст.76 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
встановив періодичність (один раз на місяць)
виконання цього обов'язку.
Таким чином, суд установивши ОСОБА_1 періодичність явки для
реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи неправильно
застосував кримінальний закон.
На підставі наведеного вирок та ухвала щодо ОСОБА_1
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий
розгляд для усунення зазначених недоліків і постановлення рішення,
яке б відповідало вимогам закону.
Керуючись статтями 395 і 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів, -
у х в а л и л а :
касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді
справи судом першої інстанції, задовольнити.
Вирок Центрального районного суду м. Сімферополя від 12 січня
2005 р. та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від
15 березня 2005 р. щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на
новий судовий розгляд.
С У Д Д I :
СКОТАРЬ А.М. КОНОВАЛОВ В.М. СЕЛIВОН О.Ф.