У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Кравченка К.Т.,
суддів Селівона О.Ф., Шевченко Т.В.
за участю прокурора Саленка I.В.
розглянула в судовому засіданні 23 листопада 2006 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого
ОСОБА_1. на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська
Дніпропетровської області від 22 грудня 2003 року та ухвалу
колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного
суду Дніпропетровської області від 6 жовтня 2004 року.
Цим вироком засуджено:
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
уродженця м. Дніпродзержинська
Дніпропетровської області,
раніше неодноразово судимого,
останнього разу 28.12.1999р.
за ч.1 ст.222 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 3 роки позбавлення волі,
1 за ч.2 ст.189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року на 6 років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його
власністю;
2 за ч.2 ст.142 КК України ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 року на 6 років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його
власністю;
3 за ч.3 ст.357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року на 2 роки
обмеження волі.
На підставі ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів ОСОБА_1. призначено 8 років позбавлення волі з
конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ч.4 ст.71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
призначеним
покаранням поглинуто покарання за попереднім вироком і остаточно
ОСОБА_1. призначено 8 років позбавлення волі.
ОСОБА_2,
IНФОРМАЦIЯ_2 року народження,
уродженця м. Дніпродзержинська
Дніпропетровської області,
такого, що не має судимості,
згідно зі ст.89 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
4 за ч.2 ст.189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року на 4 роки
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його
власністю;
5 за ч.2 ст.142 КК України ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 року на 5 років
позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його
власністю;
6 за ч.3 ст.357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року на 2 роки
обмеження волі.
На підставі ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю
злочинів ОСОБА_2. остаточно призначено 6 років позбавлення волі з
конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Цим же вироком також засуджено за ч.1 ст.355 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_3., щодо якої апеляційним судом вирок скасовано
в частині призначеного покарання і постановлено новий вирок, який
у касаційному порядку не оскаржувався.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4. залишено без розгляду.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 жовтня 2004 року
вирок щодо ОСОБА_1. і ОСОБА_2. змінено, постановлено вважати їх
засудженими: ОСОБА_1. за ч.2 ст.189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001
року на 6 років позбавлення волі, за ч.2 ст.142 КК України
( 2001-05 ) (2001-05)
1960 року на 6 років позбавлення волі з конфіскацією
всього майна, яке є його власністю, за ч.3 ст.357 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року на 2 роки обмеження волі, на підставі ст.70
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за сукупністю злочинів ОСОБА_1 призначено 6
років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке
є його власністю, а на підставі ч.4 ст.71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
остаточно призначено 6 років 6 місяців позбавлення волі; ОСОБА_2.
за ч.2 ст.189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року на 4 роки
позбавлення волі, за ч.2 ст.142 КК України ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 року
на 4 роки позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його
власністю, за ч.3 ст.357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року на 2
роки обмеження волі, на підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за
сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_2. призначено 4 роки 10
місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його
власністю. У решті вирок щодо ОСОБА_1. і ОСОБА_2. залишено без
зміни.
Згідно з вироком ОСОБА_1. та ОСОБА_2. засуджено за вчинення
злочинів за таких обставин.
23 - 25 лютого 1997 року, в період часу приблизно з 18 год.
до 19 год. кожного дня, у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської
області, ОСОБА_1. і ОСОБА_2. за попередньою змовою між собою та
невстановленими слідством особами, погрожуючи та застосовуючи до
ОСОБА_5. насильство, що не є небезпечним для його життя і
здоров'я, повторно вимагали від нього передачі ОСОБА_1. належної
потерпілому половини будинку №АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську та
документів про право власності на неї.
5 липня 1997 року, приблизно о 16 год. ОСОБА_1. і ОСОБА_2.,
діючи повторно, за попередньою змовою між собою, прибули до
належного ОСОБА_4. будинку №АДРЕСА_2 м. Дніпропетровська і,
з'ясувавши у малолітньої дочки потерпілого ОСОБА_6., що його немає
вдома, переказуючи їй погрозу вбивства на адресу батька та
застосовуючи до неї насильство, що не є небезпечним для її життя і
здоров'я, передали їй аркуш паперу із зазначенням суми 2400
доларів США, які ОСОБА_4. повинен віддати їм 13 липня 1997 року.
13 липня 1997 року, приблизно о 20 год. ОСОБА_1. і ОСОБА_2.
за попередньою змовою між собою приїхали до вищезазначеного
будинку потерпілого та, погрожуючи насильством і вбивством чи
заподіянням тяжких тілесних ушкоджень йому, його дружині та
дочці, пошкодженням і знищенням їхнього майна, застосовуючи
насильство, що не є небезпечним для життя і здоров'я, вимагали від
ОСОБА_4. гроші в сумі 2400 доларів США на відшкодування витрат на
ремонт автомобіля ОСОБА_3., якого було пошкоджено під час
дорожньо-транспортної пригоди за участі її та ОСОБА_4. 23 лютого
1997 року, при вартості ремонту автомобіля 2412 грн. 09 коп.
При цьому ОСОБА_1., який раніше вчинив розбій, і ОСОБА_2.,
погрожуючи потерпілим застосуванням насильства, небезпечного для
їх життя та здоров'я, а ОСОБА_2. тримаючи руку на рукоятці
предмета, схожого на пістолет, який був сприйнятий потерпілими як
зброя, що буде застосована проти них, примусили дружину ОСОБА_4. -
ОСОБА_7. передати їм золоті прикраси загальною вартістю 300 грн.,
що були на ній.
Також ОСОБА_1. і ОСОБА_2. в ході цих дій змусили ОСОБА_4.
передати їм такі важливі особисті документи як технічний паспорт
на його автомобіль і доручення на право керування ним.
У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1.
просить судові рішення щодо нього переглянути, мотивуючи тим, що
судове слідство проведено однобічно та упереджено, а висновки суду
не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що склад
злочину, передбачений ч.2 ст.189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року,
в його діях відсутній, оскільки половина будинку, передачі права
на яку він вимагав від потерпілого ОСОБА_5., останньому не
належить, тому просить вирок та ухвалу в цій частині скасувати і
виправдати його. Також посилається на неправильну кваліфікацію
його дій щодо ОСОБА_4. за ч.2 ст.142 КК України ( 2001-05 ) (2001-05)
1960
року та ч.3 ст.357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року і просить
перекваліфікувати їх на ст.355 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року,
оскільки вважає, що в даному випадку йшлося про прим ушування
потерпілого до виконання його цивільно-правових зобов'язань перед
ОСОБА_3. Крім того зазначає, що на порушення вимог ст.255 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
його не було ознайомлено з матеріалами
кримінальної справи.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що
касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а
судові рішення щодо ОСОБА_1. і ОСОБА_2. в частині засудження їх за
ч.3 ст.357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
(2001р.) скасувати із закриттям
справи у зв'язку із закінченням строку давності та призначити їм
покарання за сукупністю злочинів на підставі ст.42 КК України
( 2001-05 ) (2001-05)
1960 року, перевіривши матеріали справи та обговоривши
доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона
не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_1. у вчиненні злочинів,
за які його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи і
підтверджується дослідженими у судовому засіданні та викладеними у
вироку доказами.
В частині засудження за вимагання майна ОСОБА_5. цей
висновок, зокрема, підтверджується: показаннями свідка ОСОБА_8.
про те, що ОСОБА_5. просив його знайти покупця на належну йому
половину будинку №АДРЕСА_1 в м. Дніпродзержинську, оскільки хотів
її продати; послідовними показаннями потерпілого ОСОБА_5., який
розповів про обставини вчинення злочину так, як вони викладені у
вироку, зазначивши, що він відмовився від обміну або продажу
зазначеної половини будинку ОСОБА_1., але не повідомляв йому, що
документи на неї на його ім'я не оформлені.
В частині засудження за вимагання майна ОСОБА_4., заволодіння
його особистими важливими документами і за розбій винуватість
ОСОБА_1. підтверджується, зокрема, показаннями потерпілих
ОСОБА_4. та ОСОБА_7. про те, що в травні 1997 року до них додому
приїздила ОСОБА_3., погрожувала і вимагала продати її та їх
автомобіль і купити їй новий, оскільки її автомобіль, пошкоджений
під час дорожньо-транспортної пригоди за участю її та ОСОБА_4., не
підлягає ремонту, а 5 липня 1997 року від своєї дочки ОСОБА_6.
вони дізналися, що до них приїздило троє чоловіків, які хапали її
за волосся, погрожували застосуванням насильства до батька і
передали записку з вимогою передачі 2400 доларів США 13 липня 1997
року, а потім до них додому приїздили раніше невідомі їм ОСОБА_1.
та ОСОБА_2., вимагали 2400 доларів США, а також, погрожуючи
пістолетом, примусили віддати золоті прикраси та документи на
автомобіль.
Згідно з даними акту огляду і калькуляції ремонту належного
ОСОБА_3. автомобіля вартість відновлювального ремонту цього
автомобіля становить 2412 грн. 09 коп., а вимоги ОСОБА_1. до
ОСОБА_4. про передачі 2400 доларів США у зв'язку з пошкодженням
автомобіля ОСОБА_3. значно перевищують вартість ремонту цього
автомобіля. Тому доводи касаційної скарги ОСОБА_1. про
необхідність кваліфікації таких його дій як примушування до
виконання цивільно-правових зобов'язань не можна визнати
обгрунтованими.
Злочинні дії ОСОБА_1. за ч.2 ст.189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року, ч.2 ст.142 КК України ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 року та ч.3
ст.357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року кваліфіковано правильно, а
покарання йому призначено з урахуванням ступеня тяжкості вчинених
ним злочинів, його особи та конкретних обставин справи.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1. про те, що йому не було
забезпечено право на ознайомлення з матеріалам справи після
призначення її до судового розгляду, є безпідставними, оскільки,
як убачається з матеріалів справи, місцевий суд виконав ці вимоги
закону, про що свідчить заява ОСОБА_1. про те що він ознайомився з
матеріалами справи в повному обсязі (т.4, а.с.98).
Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги
засудженого ОСОБА_1. немає.
Разом з тим, судові рішення щодо ОСОБА_1. та ОСОБА_2.
підлягають перегляду в порядку ст.295 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Так, призначаючи ОСОБА_1. та ОСОБА_2. покарання за сукупністю
злочинів на підставі ст.70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року, суд
залишив поза увагою, що вони вчинені до набрання чинності цим
Кодексом, а тому відповідно до вимог п.13 Прикінцевих та
перехідних положень цього Кодексу застосуванню підлягає стаття 42
КК України ( 2001-05 ) (2001-05)
1960 року.
При призначенні ОСОБА_1. покарання з урахуванням попереднього
вироку, до ухвалення якого ОСОБА_1. вчинив злочини, зазначені у
вироку, який переглядається, суд неправильно послався як по суті,
так і за дією закону в часі на ч.4 ст.71 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року, тоді як повинен посилатись на ч.3 ст.42 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
1960 року
Крім того, відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року, яка має застосовуватись у даному випадку згідно з п.11
Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, на момент
ухвалення вироку щодо ОСОБА_1. і ОСОБА_2. від 22 грудня 2003 року
закінчився трьохрічний строк давності притягнення їх до
кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст.357 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року, вчинений ними 13 липня 1997 року,
навіть з урахуванням вчинення ОСОБА_1. 23 жовтня 1998 року нового
злочину, оскільки згідно з ч.3 ст.49 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001
року строки давності в таких випадках обчислюються окремо за
кожний злочин. За таких обставин суд повинен був прийняти рішення
в порядку, передбаченому ст.11-1 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
Апеляційний суд, розглядаючи дану справу в апеляційному
порядку, залишив поза увагою неправильне застосування
матеріального закону та порушення вимог кримінально-процесуального
закону, допущені судом першої інстанції.
Згідно з вимогами ст.400-1 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
касаційний
суд, встановивши обставини, передбачені ст.11-1 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, скасовує обвинувальний вирок і закриває справу.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.395, 396 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без
задоволення.
В порядку ст.395 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
вирок Заводського
районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від
22 грудня 2003 року та ухвалу колегії суддів судової палати у
кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 06 жовтня 2004 року в частині засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за
ч.3 ст.357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
скасувати, а справу закрити у
зв'язку із закінченням строку давності.
Вважати ОСОБА_1 засудженим на підставі ч.1 ст.42 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
1960 року за сукупністю злочинів, передбачених ч.2
ст.189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року та ч.2 ст.142 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
1960 року на 6 років 6 місяців позбавлення волі з
конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ч.3 ст.42 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
1960 року шляхом
поглинення призначеним покаранням покарання за попереднім вироком
від 28 грудня 1999 року остаточно призначити ОСОБА_1 6 років 6
місяців позбавлення волі.
Вважати ОСОБА_2 засудженим на підставі ч.1 ст.42 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
1960 року за сукупністю злочинів, передбачених ч.2
ст.189 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
2001 року та ч.2 ст.142 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
1960 року на 4 роки 10 місяців позбавлення волі з
конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Судді:
Кравченко К.Т. Селівон О.Ф. Шевченко Т.В.
З оригіналом згідно:
Суддя Верховного Суду України О.Ф.Селівон