У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України
у складі:
головуючого
Міщенка С.М.,
суддів за участю прокурора
Школярова В.Ф. і Стрекалова Є.Ф., Морозової С.Ю.
засудженого ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 листопада 2006
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на постановлені щодо нього судові рішення.
Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області
від 5 січня 2006 року
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_2 народження,
не судимого,
засуджено за ст. 382 ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 15 000
грн. штрафу з позбавленням права обіймати посаду директора
підприємства "IНФОРМАЦIЯ_1" строком на 3 роки.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Чернігівської області від 6 березня 2006 року
цей вирок змінено, з його мотивувальної частини виключено
посилання суду на те, що "підприємство "IНФОРМАЦIЯ_1" функціонує
до теперішнього часу, незважаючи на відсутність правових підстав
для його діяльності".
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, працюючи директором
підприємства "IНФОРМАЦIЯ_1" Прилуцького міськрайонного
громадського об'єднання інвалідів України, являючись службовою
особою, незважаючи на неодноразові попередження Прилуцького
відділу державної виконавчої служби, умисно без поважних причин не
виконував рішення господарського суду Чернігівської області від 1
липня 2003 року про повернення у комунальну власність земельних
ділянок на вул. Київській та вул. Ярмарковій у м. Прилуках.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на те,
що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що
його винність у вчиненні інкримінованого злочину не доведена, що
він не мав можливості виконати рішення господарського суду,
оскільки у нього були відсутні необхідні для цього фінансові і
технічні можливості, що акти виконавчої служби складались без його
участі, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення
і справу закрити за п. 2 ст. 6 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
- за
відсутністю в його діях складу злочину.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_1, який
підтримав доводи своєї касаційної скарги, міркування прокурора,
який вважав необхідним скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові
рішення і справу направити на нове досудове слідство, перевіривши
матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія
суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.
Iз матеріалів справи вбачається, що не погоджуючись з
постановленим вироком, засуджений ОСОБА_1 подав на нього
апеляцію, яку було розглянуто апеляційним судом і залишено без
задоволення.
Відповідно до вимог ст. 377 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
в
апеляційній ухвалі має бути зазначена суть апеляції та докладні
мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляції без задоволення
в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через
які апеляцію визнано необгрунтованою.
Проте, апеляційний суд ці вимоги закону належним чином не
виконав.
Як убачається із вироку Прилуцького міськрайонного суду
Чернігівської області від 5 січня 2006 року, суд на обгрунтування
того, що ОСОБА_1 вчинив зазначений злочин, навів показання
свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ін. про обставини не повернення взятих
в оренду земельних ділянок підприємством "IНФОРМАЦIЯ_1"
Прилуцького міськрайонного громадського об'єднання інвалідів
України Прилуцькій міській владі, а також послався на копії
рішень, постанов, договорів і розпоряджень виконавчої служби та
інші документи.
У поданій на вирок апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_1
детально викладалось, чому він не погоджується з висновками
суду першої інстанції про те, що він вчиняв невиконання судового
рішення умисно, а також зазначалось, що він не мав змоги виконати
рішення господарського суду про повернення земельних ділянках,
оскільки на них було збудовано торговельні місця, де працювало
понад 300 осіб, які як і він були інвалідами, внаслідок
відсутності матеріальних, фінансових та технічних можливостей.
Крім того, зазначалось, що судове рішення могло бути виконане
без його участі працівниками виконавчої служби на підставі ст. 76
Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
.
Тобто, на обгрунтування своїх вимог засуджений навів доводи,
які заслуговували на увагу і мали бути ретельно перевірені
апеляційним судом.
Однак, апеляційний суд не виконав вимог закону, розглянувши
справу, доводів апеляції ОСОБА_1 належним чином не перевірив і,
залишаючи їх без задоволення, в ухвалі не дав на них відповіді,
не зазначив підстави, через які вони визнані необгрунтованими, не
спростував їх, а обмежився лише переліченням показань свідків та
документів, які вже наведені у вироку суду першої інстанції.
Апеляційний суд, даючи відповідь на доводи апеляції ОСОБА_1
про те, що він не мав змоги виконати рішення господарського суду
внаслідок відсутності матеріальних, фінансових та технічних
можливостей, зазначив, що для його виконання ОСОБА_1 не звертався
до виконавчої влади та виконавчої служби з метою надання такої
допомоги.
При цьому апеляційний суд не взяв до уваги, що зі змісту ст.
382 ч. 1 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
убачається, що невиконання
судового рішення(у чому визнано ОСОБА_1а винним) є бездіяльність,
яка означає незастосування службовою особою передбачених законом і
цим судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за
умови, якщо на цю службову особу покладено обов'язок і вона має
реальну можливість виконати цей судовий акт.
Як убачається з копії рішення господарського суду
Чернігівської області від 1 липня 2003 року(а.с. 17-18), суд
зобов'язав повернути Прилуцькій міській владі зайняті земельні
ділянки площею 1445 кв.м. по вул. Київській та площею 334 кв. м
по вул. Ярмарковій в м. Прилуках та звільнити вказані земельні
ділянки від самовільно розміщених споруд підприємство
"IНФОРМАЦIЯ_1", а не його директора ОСОБА_1а.
Зазначені обставини, а з ними пов'язана обгрунтованість
засудження ОСОБА_1 за зазначеною статтею, дають підстави вважати,
що висновки колегії суддів апеляційного суду про те, що ОСОБА_1
вчинив умисно невиконання судового рішення, є суперечливими,
дещо передчасними і не мотивованими, а ухвалу суду - такою, що не
відповідає вимогам ст. 377 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
З огляду на це та з урахуванням положень ст. 398 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.
Оскільки прокурором у судовому засіданні заявлено клопотання
про направлення справи на нове розслідування, колегія суддів
вважає можливим його задовольнити і скасувати й постановлене у
справі рішення суду першої інстанції щодо ОСОБА_1а.
Керуючись ст. ст. 394-396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів
ухвалила:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області
від 5 січня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у
кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області від
6 березня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати і справу направити
прокурору на нове розслідування.
Судді:
Міщенко С.М. Школяров В.Ф. Стрекалов Є.Ф.