У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого - судді
Верещак В.М.,
суддів
Мороза М.А. та Пивовара В.Ф.,
за участю прокурора
Саленка I.В.
розглянула в судовому засіданні 16 листопада 2006 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника
прокурора Дніпропетровської області.
Вироком Васильківського районного суду Дніпропетровської
області від 16 травня 2006 року
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 народження, уродженця АДРЕСА_1Дніпропетровської
області, працюючого, несудимого,
засуджено за ч. 1 ст. 175 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
до 1700 грн.
штрафу.
В апеляційному порядку справа не розглядалася.
Згідно з вироком, ОСОБА_1 працюючи головою СФГ "IНФОРМАЦIЯ_2"
Васильківського району Дніпропетровської області, достовірно
знаючи про заборгованість по виплаті заробітної плати 176
працівникам господарства станом на 1 червня 2005 року у сумі
183283 грн. 76 коп., маючи можливість її виплатити, цього не
зробив, внаслідок чого станом на 24 березня допустив
заборгованість на загальну суму 124292 грн. 76 коп.
У період з 21 червня по 31 грудня 2005 року з 99418 грн., що
надійшли до каси господарства, ОСОБА_1 на виплату заробітної плати
використав 67600 грн., а 31400 грн. - на виробничі потреби.
У касаційному поданні прокурор просить скасувати вирок, а
справу направити на новий судовий розгляд. Вказує на неправильне
застосування кримінального та істотні порушення вимог
кримінально-процесуального закону. Зазначає, що судом, у порушення
вимог ст. 334 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, у вироку не зазначено
період часу, за який утворилася заборгованість по виплаті
заробітної плати працівникам підприємства, а також не зазначена
форма вини засудженого у вчиненні злочину. Крім цього, посилається
на те, що засудженому призначено м'яке покарання, оскільки за
скоєний ним злочин безпідставно не призначено додаткового
покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного
подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
Доведеність винуватості ОСОБА_1 підтверджується сукупністю
зібраних по справі й наведених у вироку доказів, його дії
кваліфіковано правильно та у касаційному поданні не оспорююється.
Iстотних порушень кримінально-процесуального закону, які б
вплинули на правильність прийняття рішення по справі, не
вбачається.
Проте, як видно з вироку та зазначено у касаційному поданні,
суд, призначивши засудженому покарання у виді штрафу, не призначив
додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні
посади або займатися певною діяльністю.
Відповідно до ст. 55 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
та п. 17
постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року
№ 7 ( v0007700-03 ) (v0007700-03)
"Про практику призначення судами кримінального
покарання", позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю застосовується як додаткове покарання лише в тих
випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з посадою
підсудного або із заняттям ним певною діяльністю. Це покарання
призначається в межах, установлених санкцією статті, за якою
підсудний визнаний винним, а якщо не передбачене, - в межах,
установлених ст. 55 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
(на строк від одного до
трьох років).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, вчинив злочин
будучи головою СФГ "IНФОРМАЦIЯ_2" Васильківського району
Дніпропетровської області, його злочинні дії були пов'язані з
посадою та заняттям ним певною діяльністю. Крім цього, санкцією ч.
1 ст. 175 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
передбачено, що додаткове
покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю обов'язково повинно бути приєднано до
будь-якого основного покарання. Тому, призначення зазначеного
додаткового покарання у даному випадку є обов'язковим.
Проте, суд, не дотримавшись вищенаведеної норми закону,
призначив засудженому покарання, яке фактично є більш м'яким, ніж
передбачено законом, не застосувавши при цьому ст. 69 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
.
Відповідно до ч. 2 ст. 69 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
за наявності
декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують
ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного
суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в
санкції статті Особливої частини цього кодексу, як обов'язкове.
Як вбачається з вироку, суд першої інстанції у відповідності
до вимог ст. 65 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
визначив ступінь тяжкості
вчиненого засудженим злочину, який є злочином невеликої тяжкості,
дані про особу засудженого, який характеризується позитивно,
обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь
тяжкості вчиненого злочину: щире каяття засудженого та поступове
часткове погашення заборгованості по заробітній платі робітникам,
а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, але, суд не
врахував їх повністю при призначенні засудженому покарання.
У зв'язку з цим, колегія суддів Судової палати у кримінальних
справах Верховного Суду України, з урахуванням вищенаведених
обставин, вважає необхідним призначити засудженому покарання із
застосуванням ст. 69 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
.
У зв'язку з вищезазначеними порушеннями кримінального закону,
вирок у частині призначення засудженому покарання підлягає зміні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 394-396 КПК України
( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської
області задовольнити частково.
Вирок Васильківського районного суду Дніпропетровської
області від 16 травня 2006 року щодо ОСОБА_1 в частині
призначення засудженому покарання змінити та призначити за ч. 1
ст. 175 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
із застосуванням ст. 69 КК України
( 2341-14 ) (2341-14)
покарання у виді штрафу у сумі 1700 грн.
В решті вирок залишити без зміни.
С у д д і :
Верещак В.М. Мороз М.А. Пивовар В.Ф.